Глєдайме царство боже, а друге ше нам дода

автор розгварку водзел м. горняк кухар 16. април 2022

Протопрезвитер ставрофор Владислав Варґа тераз парох у Руским Керестуре, з вельким искуством у Церкви ище од своєй младосци, як священїк у вецей парохийох, як директор Каритасу, учашнїк у велїх трибинох, у обнови и правеню нових обєктох, у писаню духовних змистох и кнїжкох, а у окончованю зложених длужносцох, пребувал и у велїх державох. Интервю з нїм починаме зоз здогадованьом на младши роки.

РС  Од прешлого року сце на одвичательним месце пароха у нашей найвекшей парохиї, у Руским Керестуре, алє и цали Ваш живот преткани з интензивну активносцу у Церкви, ище од младосци. Наприклад, старши паметаю плодоносни вирски трибини и стретнуца хтори сце орґанизовали и на хторих сце участвовали як богослов.

‒ Народзени сом у Руским Керестуре 1954. року и на 14 роки сом, зоз тераз о. Михалом Симуновичом, рушел зоз провадзеньом Малей шестри Меланиї до Риму, дзе сом после класичней ґимназиї, як и векшина нас котрих после було надосц зоз Керестура, Коцура и других местох, предлужел студиї филозофиї на факултету у Риме.

После того преходзим до Заґребу и пошвидшко одходзим одслужиц воєни рок. То були часи ище вше пануюцого атеистичного режиму и у войску, дзе швидко дознали же сом бул у „паноцовскей” школи – були и нє лєгки часи, та ме як и других богословох „вицагло” лєм добре справованє, бо сом медзи першима достал наградне одсуство.

После войска сом предлужел студиї у Заґребе и уж теди, зоз тераз покойним паноцом Михайлом Малацком, потим Симуновичом и другима – глєдали зме нови драги як представиц младим, котри були под уплївом атеизма, виру и Бога. Ходзели зме по рижних духовних стретнуцох познатих професорох ‒ гаґиотерапеута др Томислава Иванчича, др Єрка Фучака францискана и других котри мали духовни младежски ґрупи.

Потим, на поволанку тедишнього духовнїка, познєйше владики Славомира, нащивели зме єдно стретнуце на Одри коло Заґребу дзе ше стретали млади з Руху Фоколарох. З оглядом на тото же вони приповедали искуства зоз практичного живота по Євангелиї, то нас, котри зме теорию познали, алє нє и як ю применїц у пракси – одушевело и пошвидко зме на стретнуце поволали коло 15 младих з Керестура, котрих зме уж пред тим зазберовали. Тот способ сучасней духовносци нас провадзел и провадзи по нєшка.

После закончених студийох и женїдби зоз Славицу Грубеньову з Нового Саду, такой ме пошвецел за священїка архиепископ др Гавриїл Букатко и перше место службованя ми було капелан у Керестуре, дзе сом од пошвецаня 11. фебруара 1981. року, до єшенї док ше нє пошвецел о. Симунович, бул сам зоз парохом о. Михайлом Макайом и архиепископом Букатком.

Окрем Керестура, почал сом ходзиц и до Нового Орахова, дзе ше помали почала зберац заєднїца. Роботи було вельо, як зоз богослуженями, так зоз виронауку за дзеци и младеж котра ходзела у чишлє и до 50-60 особи, а пробовали зме и окремну Службу за младих. Були то красни часи кед млади були зацикавени за виру, а з паноцом Славомиром зме отримовали и рочни Духовни вежби и стретнуца за дзивчата и хлапцох у Керестуре, Коцуре, Новим Садзе, Дюрдьове и Осєку. То були и часи кед зме порушали, пошвидко збудовали и нови обєкт у Водици, а тиж двойнїсте биванє за капеланох.

Вєшенї 1996. року сом пошол до Коцура дзе сом бул капелан, а после шмерци о. Юлияна Горняк Кухара и парох. И там була потреба за отверанє филияли у Савиним Селу. Удало нам ше направиц и нову виронаучну салу, нови двойнїсти парохиялни дом, а кед сом меновани 1994. року за директора Каритасу ‒ и перши Центер Каритасу за грекокатолїкох. Окрем виронауки у церкви зоз школярами, ту була и виронаука за младих, млади малженски пари и стретнуца за старших каждей нєдзелї после вечурнї. Першираз сом як священїк вошол и на виронауку до школи кед то започате.

Року 1990. кед зме ше рихтали означиц  130 роки од вибудови Водици, з тей нагоди сом позберал материяли и вишла перша моноґрафия Водици. До нєшка є друкована у трецим преширеним виданю.

Кед основани наш Еґзархат, владика ми поверел и Беоґрад, дзе зме почали, так повесц, од нули, а з часом ше позберала красна заєднїца. Понеже зме означовали 80-рочнїцу беоґрадскей парохиї, и там сом видал першу скрацену историю нашей церкви. З оглядом на тото же зме нє мали свою церкву, блукали од старей нашей церкви у Улїци Хаджи Милентиєва ч. 75 до Вишеґрадскей улїци ч. 23 и конєчно ше становели у конкатедралней церкви Христа Царя у Крунскей улїци ч. 23.

Року 2003. цалком ше преселюєме до Беоґраду и оставаме там полни пейц роки док ше нє указала потреба помагац хорому о. Романови Мизови у Новим Садзе и Будисави, а вец 2013. року преберам парохию у Сримскей Митровици и старанє о парохиї у Беоґрадзе. И у Митровици було вельо роботи, як духовней, так и материялней, дзе ше обновело цалу церкву котра премакала. Поробена и гидроизолация и фасада на старим парохиялним будинку, а 2018. року сом порихтал першу  моноґрафию „З историї грекокатолїцкей парохиї у Сримскей Митровици”.

Року 2003. Владическа конференция ме меновала за директора централного Каритасу и тоту службу сом окончовал до 2017. року. То були богати духовни часи стретаня на медзинародним уровню медзи численима Каритасами Европи, алє и шицкима церковнима гуманитарнима орґанизациями. Препутовал сом од Святей жеми и Царгороду до Києва и на заход по шицких европских престолнїцох по Мадрид и около до Тирани, Приштини и Скопля по Софию и Букурешт. 

После наглей шмерци о. Малацка, розришени сом парохиї у Беоґрадзе и Сримскей Митровици и меновани сом за керестурского и суботицкого пароха 11. октобра 2021. року. И тераз сом ище вше задлужени за Каритас нашей Епархиї.

РС  Вше нам треба нових паноцох и духовни особи. По огляднуцу на Вашо прешли роки и децениї, цо бисце могли поручиц тим хтори чувствую же би ше могли баржей, лєбо и цалком пошвециц духовному животу?

Кельо видзиме таких єст вше менєй, як за священїкох, так и за монахох чи монахинї, цо тренд у цалей Заходней Европи. Же би тоти особи духовно виросли и оспособели ше за таку нєлєгку одвичательносц, треба ше порадзиц добре з владиком дзе их послац на духовну формацию. Окрем студийох котри прилагодзени сучасним потребом у Церкви и дружтву, треба же би пренашли єдну припознату з боку Церкви духовносц, котра им помогнє роснуц и так збогациц нє лєм себе, алє и тих котри буду им поверени.

То уж Церква на Другим ватиканским соборе 1965. року наглашела з Декретом „Presbyterorum Ordinis”/„О служеню и живоце священїкох”, а о тим нам пред 45 роками гуторели на факултету проф. др Томислав Иванчич и проф. др Йосип Ладика, професор пасторалней теолоґиї. То тиж спомнута такволана Синодална драга, у хторей ше наглашує моцне духовне сотруднїцтво и повязаносц зоз другима священїками, духовнима особами и вирнима, як у своєй парохиї, так и у медзипарохиялних стретнуцох и глєданьох заєднїцкого общого добра за Церкву и дружтво. И ми ше до того велї прешвечели.

РС  Биолоґийно и статистично, грекокатолїкох на тих просторох єст вше менєй, та єст и песимистични попатрунки на нашу перспективу. „Мале стадо” зме вирних, як то поведене ище пред 2 000 роками у Євангелиї. И попри тим, цо нам причини за оптимизем?

Гей, Исус давно гварел „Нє бой ше мале стадо”. И так тото перше мале стадо Исусових ученїкох наросло и преширело ше на цали швет. Алє у нїм нє було пасивносци и индиферентносци. Напроцив, перши заєднїци були таки єдинствени и у конкретней медзисобней потримовки, любови и вязох же ше им почали придружовац кажди дзень нови члени. Були „соль” и „шветло”, о котрим Исус научовал, а понеже соль дава смак, а шветло розпознаванє правого смисла живота котри нєпреходни – и ми маме можлївосц „збиц шори”, озбильно ше повязац, змоцнїц нашо заєднїци у каждим поглядзе, духовним и всенародним, дзе нє буду подзелєня, суєти… То думам насампредз медзи духовнима особами, котри кед то препуща, останю одвичательни и пред народом и пред Богом. Тиж так, ище вецей одвичательни особи у нашим Националним совиту, котри маю и обовязку повязовац рижни струї и опциї и патриц на общи хасен, а тиж и сотрудзовац и зоз нашу Церкву, котра нє дзелї людзох по подобних подзелєньох, алє прима и сотрудзує зоз шицкима, та и атеистами котри маю добру дзеку за добро чловека.

Папа емеритус Венедикт XVI о „малим стаду” бешедовал ище як професор, скорей як бул вибрани за папу. Вон гварел же ше християнство у Европи нательо зменша же останю лєм мали заєднїци, алє кед буду прави, „засоля” ознова цале свойо околїско як дакеди перша християнска заєднїца.

Кажда позитивна пременка у швеце руша од єдней гаризматичней особи, або малей, алє моцней заєднїци. А кажда криза то источашнє и виволанє и шанса за нас. И ми як мала заєднїца маме о тим думац як превозисц тоту кризу и завжац добру стратеґию. Ту и наша Водица, дзе ше кажди рок обнавяме, а пред нами и вельки проєкт котри започал покойни о. Малацко ‒ збудовац Центер „Емаус”, дзе зме годни вецей и частейше пребувац и будовац нашо „мале стадо”, бо Водица прицагує кажди дзень числени особи и то нє лєм з нашей националней, чи вирскей заєднїци.

И тото цо вшелїяк важне, же бизме дали шицко од себе, добре школованє и чесну роботу, инвентивносц у отвераню нових роботних местох, же би нашо млади нє напущовали нашо валали и парохиї, цо ше, нажаль, вше вецей чувствує и загрожує нас, як нашу малу националну, так и церковну заєднїцу.

РС   Общи тренд у дружтве тераз то „знайсц ше” и здобуц материялни маєток за живот. Но, найважнєйше за нас то спашенє и живот з Богом тераз и у вичносци. Исус Христос гварел: „Бо цо хаснує чловекови кед цали швет здобудзе, а себе самого упрепасци” (Лк 9, 25). На тей драги, з Вашого искуства, хтори то спокуси на хтори треба обрациц увагу и хтори нам главни упориска и поцешеня? 

Ясно же ше шицки стараме и треба ше старац же би и ми и нашо фамелиї мали хлєб насущни. Св. Павло аж и гутори же най нє є тот цо нє роби. Вон сам зарабял, вноци робел же би нє обтерховал свою заєднїцу. „У зною лїца свойого будзеш єсц хлєб”, гвари нам поука Библийна. Та, заш лєм, нє шицко од нас завиши, можеме ше похориц, остац калїка, згори хижа, знїщи война, або препаднєме финасийно. Тото цо єдине сиґурне то наша вира до Бога и хлєб насущни котрого модлїме за кажди дзень. Кед Оца нєбесного охабиме и попробуєме лєм сами ше старац, виостанє Боже старанє. Прето, Исус дава нам ришенє: „Дайце и да ше вам”, а млодятом на винчаню ше дава благослов з такима словами „та же би дали и тим цо нє маю”.

То наша єдина сиґурносц же бизме нє страцели свою душу, бо „дзе твойо богатство, там будзе и шерцо твойо”, гвари Исус. Я ше прешвечел же кед жиєме з Богом и чесно – Бог ше остара и почувствуєме нє лєм його помоц, алє и радосц же нас провадзи хтошка котри гвари „Анї єдна власка з глави вам нє спаднє же би нє знал мой Оцец”… и „Скорей як зме го замодлєли, вон зна цо нам треба”. Та заш – „Глєдайце насампредз Царство Боже и його справедлївосц, а шицко вам ше друге дода”. То правда до котрей сом ше, як и велї други, прешвечел.

РС  Пред нами Велька ноц, Воскресенє Христово. Цо бисце з тей нагоди поручели вирним? Були сце паноцец у вецей местох. Цо видзице як заєднїцке, а цо можебуц специфичносци у преслави Велькей ноци у парохийох?

Насампредз, кед же зме нє вихасновали  штерацецдньови период  же бизме ше добре порихтали за тот „преход” (пасха значи преход) зоз нєсовершеного живота до голєм кус совершеншого, вец ше руцме до того цо гвари св. Петро: „Любов покрива множество грихох”. Треба зробиц „кенґурски” скок до милосердия Божого котре нас праве у тей нашей скромносци и припознаваня слабосцох и грихох – лєдво чека же би нас приял до радосци дзецох Божих за котрих Исус уж давно шицко заплацел, а од нас лєм єдно чека у щирей молитви „Жадам жиц за Тебе и з Тобу мой Боже”.

Цо ше дотика  рижних обичайох за Пасху, наймоцнєйши ми памятки зоз Сримскей Митровици. Насампредз ранша Воскресна утриня на 5 годзин рано, кед праве швита, а ми обиходзиме зоз швичками коло церкви и наявюєме Воскресенє Христово. Тиж так ми остало як красне шведоченє кед  младеж трима у народним облєчиве стражу при гробе од покладаня плащанїци до воскресней Утринї, а шицки тоти леґинє ‒ стражаре ше обовязно споведаю, цо нє видно нєшка при младих у наших парохийох, а до плащанїци шицки, и стари и млади, иду на колєнох през цалу церкву. То вельке шведоченє, нє лєм фолклор, котре само по себе шицко гутори тим цо нє веря. 

(Опатрене 109 раз, нєшка 1)