Давно скапали огнїска старих населєньох

автор Владимир ДЇТКО 8. авґуст 2021

По приселєню до Сриму, познате же Руснаци жили у самим Шидзе и околних валалох, алє и у даскелїх менших населєньох на такволаней ґибарско-бачинскей гори (гибарачко-бачиначка планина). Давно спомнути населєня скапали, а як ше дакеди жило на тамтейших просторох, виприповедали нам праве Сримци, людзе хтори тоти часи запаметали, або о нїх слухали од своїх предкох

Мирко Беркеш зоз Шиду, ґрафични роботнїк у пензиї, народзени 1946. року, праве у спомнутим краю, ґибарско-бачинскей гори дзе, як шведочи, було шейсц хижи. Його дїдо Илия народзени 1892. року, баба Мария два роки познєйше, а жили у хижи хтору баба Мария нашлїдзела од своїх родичох.

– Дїдо ми бул, як ше то теди гуторело, винцилир (старал ше о винїци) у познатого апатикара Козяка, хтори мал надосц винїци. Робели там велї людзе як наднїчаре и попри тим же обрабяли и власну жем и винїцу, та заш лєм, у богатих ше вецей зарабяло… Хижи були по длужини зоз тернацом и древенима слупами,  а у дворе викопана студня з хторей ше воду хасновало за пице, за обисце и други потреби,  а окреме за статок. Же би ше дзеци лєгчейше одховало, у каждей фамелиї було статку и дробизґу…

– Мой оцец Лука народзени 1926. року, а мац Славица 1925, и вона зоз Ґестичовей фамелиї зоз Привиней Ґлави. Було их дванацецеро дзеци – приповеда Мирко Беркеш о своїх предкох.

ПОШЛИ ЗА ЛЄПШИМ ЖИВОТОМ

Щиро припознава же нательо анї нє памета живот у тим малим населєню, бо за лєпшим животом родичи пошли уж 1951. року, кед ше преселєли до валалу, точнєйше до Ґибарцу. Там купели хижу, такой на уходзе кед ше приходзи зоз Шиду, и там ше уж 1949. року народзела и його шестра Лела.

У бешеди дознаваме же його оцец Лука бул бистри чловек и сам ше лапел и научел основи у кнїжководительстве, а з Ґибарцу на бициґли кажди дзень ходзел на роботу до Шиду, до погосцительного подприємства „Войводина”.

За лєпшим животом пошла и його мац Славица хтора у спомнутим подприємстве почала робиц як пораячка. Мирко рушел до тедишнєй основней школи у Ґибарцу.

–  Кед родичи 1959. року збудовали власну хижу у Шидзе, вец сом там предлужел ходзиц до школи. Паметам же требало людзох до друкарнї и я ше почал школїц праве за таке, за складанє буквох (словоскладача) у тедишнєй Школи школярох у привреди. На праксу ше ходзело до друкарнї, а през лєто два мешци до Ґрафичней школи на Дорчолу у Беоґрадзе. Кед сом закончел школу, 1962. року сом достал роботу у друкарнї хтора од 1976. року мала мено „Ґрафосрим”. Отамаль сом пошол до пензиї – гвари Беркеш, хтори свой шлєбодни час препровадзує у макетарстве ладьох и лапаню рибох.

ОСТАЛИ ЛЄМ ПАМЯТКИ

Мирко Беркеш гвари же людзе спочатку ище и одходзели нащивиц место дзе дакеди жили, алє з часом таки одходи постали вше ридши. А вец и хижи поваляни, так же на спомнутим месце нє остали  фундаменти, аж анї шлїди же ше там дакеди жило.

– Моя шестра там анї нє одходзела. Паметам же сом раз зоз супругу Кайку пошол на место дзе зме бивали, дзе нам було обисце, алє там нїчого нє було. Мойо дзеци нїґда там нє були, лєм през приповедку слухали о краю дзе сом народзени – гвари Мирко Беркеш.

НЄ БУЛО РОЗКОШУ

На спомнутим подручу, алє у другим меншим населєню жила и фамелия Гарвильчакових. Гевто цо му познате о живоце на спомнутих просторох свойого дїда Николи, накратко нам виприповедал його унук, пензионер Владимир Гарвильчак зоз Шиду. В     он зна же його дїдо Никола народзени 1892. року и же зоз фамелию жили у хижи хтора нє була їх, а робел тиж як винцилир у винїцох апатикара Козяка.

Дїдова супруга була Ирина, народзена Хромишова три роки младша од дїда, по походзеню з Бачинцох.

– Там ше 1920. року народзел мой оцец Осиф, а потим, мойо дїдо и баба мали ище штири дзивки: Мартицу, Єлену, Паулу и Анкицу. Нє жило ше лєгко, бо требало вельо робиц и витримовац фамелию. Дїдо Никола мал и брата Єлисея хтори ше преселєл жиц до Бачинцох. И я як хлапец, та и познєйше, и од дїда и од оца слухал приповедки як ше дакеди жило „на гори” у Сриме –  приповеда Владимир Гарвильчак.

Кажде сцел лєпше и лєгчейше жиц, та так и Никола Гарвильчак, як приповеда його унук Владимир, кед пред Другу шветову войну дїдо приселєл до Шиду дзе на Долнїм шоре (терашня улїца Сави Шумановича) купел хижу. Правда, одходзел и далєй робиц до Козяка до винїци, алє вше патрел же би даяк купел жем у околїску Шида. Купел и коня и обрабял жем аж при Ловасу и Товарнїку на Бановини. З єдним словом, постал свой ґазда.

 

(Опатрене 65 раз, нєшка 1)