Диямантска рочнїца любови и злагоди

автор ол. русковски 19. децембер 2021

Живот у малженскей заєднїци облапя вельо красни хвильки, велї мили и радосни чувства, алє тиж и подаєдни виволаня. Кажди рок заєднїцкого малженского живота вредзи означиц, а окреме ювилейни. Диямантска свадзба нєкаждодньови ювилей котри окремни нє лєм за малженску пару котра ю означує, алє и за їх фамелию, приятельох, найблїзших. Така свадзба подрозумює єдно малженство котре тирва вецей як пол вика, виполнєне з любову, злагоду, толеранцию и порозуменьом. Праве таку рочнїцу нєдавно означели Натала и Янко Буилово зоз Коцура.

Рочнїци малженствох ше по обичаю од давен-давна означовало на окремни способи, а идеална нагода за преслави то даєдна ювилейна рочнїца. Стриберна свадзба представя штварцину вика заєднїцкого малженского живота, златна свадзба – пол вика тирваня нєрозтаргуюцей любови медзи супружнїками, а диямантска значи же вяза медзи двома душами тирва длуги шейдзешат роки.

– Наша приповедка давно почала. Теди млади ходзели до ґаздинї, и так ше случело же шицки Янково пайташе були по пари, а вон нє мал пару. И пришли вон и ище даскельо хлапци и дзивчата, та зме почали  ходзиц до истей ґаздинї. А барз бул допити и так сом ше гнївала же пришол ту зоз старшей ґенерациї и ище з нами франтує – здогадує ше з ошмихом андя Натала, и предлужує: приповедаю Янко и Натала, красни часи були.

 – Aлє, бивали зме на истим шоре, и так, кус-покус, дружели зме ше вше вецей, и од єдней жими по шлїдуюцу уж зме були побрани. Янко мал 19 роки, а я 17, и нє сцели ме дац най ше одам, алє вон гварел же ше оженї, та сом ше злєкла же ше вец оженї з другу – приповеда нашмеяна.

Паметаю Буилово красни часи младосци, кед ишли на корзо, до биоскопу, на иґранки. Гудаци грали каждей нєдзелї пополадню у Младежским доме, а дружели ше и вечарами на танцох. Шицки були вєдно, шицки людзе були исти, та и Серби и Босанци бешедовали и шпивали по руски. А и на свадзби мали вельо госцох, вельо дружки, вельо младежи, и вешелєли ше од рана до рана – приповедаю Янко и Натала  о красних часох младосци.

ЩЕСЦЕ НА САЛАШУ

Млада Буилова пара перше кус жила у валалє, а потим Янково родичи прешли до валалу, а вони двойо пошли жиц на салаш. Теди нє було телевизори, нє було мобилни телефони, приповедаю, кус ше при лампи пошедзело, Натала вишивала, и крашнє им було, були щешлїви.

– Здружели зме ше зоз сушедовима, та зме ше сходзели салащанє, аж зоз пейцох, шейсцох салашох. Сушедово Лацково ше тиж млади побрали, вец почали буц и телевизори на акумулатор, `62. року, а вони мали, та зме вец ходзели до нїх патриц телевизор. Ми нє мали, а нє мали зме анї радио, алє познєйше зме купели, та зме слухали… Цалком иншак було як нєшка, алє видзи ше ми же було лєпше. И тераз бим вше ишла на салаш, а цо бим там робела, нє знам – бешедує андя Натала – алє так бим любела кед би ше то врацело и кед бизме пошли назад.

Памета, млада була, та нє знала вельо цо поробиц у обисцу. Алє, окрем швекри,  сушеди єй були велька помоц и научели ю и мидло вариц,  и затрепац груби колач, направиц кифлочки, упечиц питку…

– На салашу ше жило так як салащанє, парасти були шицки, мали зме конї, крави, швинї, живини, шицко тото цо було на салашу – гвари бачи Янко, а андя Натала додава – на салашу було найглавнєйше рано на пейц годзин стануц, та и вжиме, и подпалїц до пеца. Янко дал кравом єсц, я пошла подоїц и кед було 7 годзин зоз пеца ше фриштик уж виберало. Алє, кед ше розвиднєло, же би нє було видно же ше з комина кури, бо сушеди около вец видзели, там дзе ше курело, навечар ше до ньго ишло шедзиц и вец циркус робели, шмеяли ше зоз нїх, бо, цо сце робели дотля же ше вам так позно курело з комина – здогадую ше през шмих обидвойо.

Пошвидко ше и Янков брат Дюра оженєл, и з нєвесту Мелану приходзели до нїх, а Натала ше так цешела же маю госцох. Єй обидвоме браца були у других гонох, а прейсц километер-два, гваря, то нє було далєко. И зоз салашу внєдзелю обовязно ишли до церкви.

ДОБРЕ СУШЕДСТВО

Як ше побрали, други рок Янко пошол до войска, а Натала остала сама, алє ту були баби же би єй помогли у шицким. Окреме стара баба, котра ше вше остарала же би дзецом нє хибели анї пелюшки, анї шматки, анї нє питала цо треба, лєм принєсла, так памета Натала.

На салашу були док їх дзеци нє почали ходзиц до школи, а вец ше преселєли до валалу – перше на Вельки шор, а потом на Нови шор, дзе и нєшка биваю. Алє, дзе ґод були, зоз сушедовима ше вшадзи складали.

– Кед ше здогаднєм, лєм пред двацец роками, внєдзелю кед ши прешол по шоре, гоч по хторей улїчки, шедзели людзе на драже. Нє могол ши прейсц нїґдзе, а да з даским нє прегвариш, нє пофрантуєш. Док ми були на полю, нєраз сушеда Фейсова на дзеци мерковала, до школи их випратала, поопоминала най позамикаю, трудзела ше коло нас. Вше ше ми видзи же теди було лєпше, же ше людзе дружели – гвари Натала, а Янко ше надовязує:

 – Tеди людзе нє мали тей бриґи чи маю роботу, чи маю плацу, теди тото цо зме мали, то було досц. А тераз бриґую o велїх стварох, вельо бриґи нєшка чловек ноши…

Бачи Янко и андя Натала тераз нє маю вельо роботи коло обисца, накармиц даскельо кури, когуцика и кречки котри ше шпацираю по дворе, и бачиково украсни голуби котри вон дзечнє допатра, меркує, ноши на вистави и каждодньово ужива у нїх.  

– Нє знам як будзе далєй, алє тераз добре… Гоч випатра же ше бешедує лєм о прешлосци, алє шицко ше то преноши до будучносци. Тераз кед унучатом приповедам же як то було у прешлосци, та ше шмею же баба видумує. Вельо ше то дожица дожило за телї роки, а шицко таке интересантне, нїґда нє увредлїве, алє так нам франтованє ишло крашнє. Tреба то шицко дожиц.

По рики памяткох плїваю и днї младосци, и днї дзецинства зоз школских лавкох, друженя з товаришами, оцово жаданє же би бачи Янко бул тишлїр, його любов ґу роботи параста, а ту и франти сушедох и бешеди коло дрота у заднїм дворе, и Наталов салаш зоз дзецинства, завити до билого шнїгу и дражки котри водза ґу ньому од вшадзи, и бависка и шмих дзецох коло студнї… 

– Стари слики, стари людзе, та… – гутори бачи Янко патраци на чарно-били фотоґрафиї на котрих двойо млади, а андя Натала го претаргує – нє стари, ми нє стари… Ми лєм давни и вельо паметаме – нашмеяно закончели приповедку диямантски млодята Буилово, Натала и Янко.

ТРЕБА ДОЖИЦ ТАКУ РАДОСЦ

Єдна коло другей, на столє стоя слики. Перша на котрей Натала и Янко кед ше упознали, друга кед ше побрали, и слика на котрей тераз, после 60 рокох, на свадзби нашмеяни шедза. 

– Треба телї роки дожиц з єдну особу, а нїґда ше нє обрациц. Було дакеди чежко, алє якошик шицко швидко прешло и було крашнє, нїзач ше нє каєме. А хто то дожиє, видзи и почувствує тоту радосц з дзецми, з унучатми, похопи сущносц живота. Мария, Мелания, Михайло и Владимир, нашо штверо дзеци, нашо найвекше поцешенє, нашо унучата Иван, Таня, Даниєла, Андреа и Марко наша найвекша радосц, наш праунук Алексей нашо найвекше щесце, а шицки вєдно су наша найвекша и єдина любов. Тото цо любиш, за чим маш сцелосци, тото це и трима… А док будземе славиц 70 роки малженства, та ше ознова шицки вєдно висликуєме… паметай – нашмеяно гварели Буилово, надоплнююци єдно друге, покля ше стари салаш припатра, зоз велькей муровей намальованей слики, на памятки котри Натала и Янко чуваю у шерцу.

 

(Опатрене 181 раз, нєшка 1)