Домашнї фронт

автор а. саванович 3. април 2020

Внєдзелю сом, после длугшого часу, бул на двох литурґийох, и рано и на вечурнї. Ранша Служба Божа служена у Керестуре, а вечарша у Ужгородзе. А я шедзел у своїм квартелю у Новим Садзе, и провадзел богослуженя прейґ интернету и дружтвених мрежох. Дзень пред тим, „бул” сом у Риме и слухал Urbi Et Orbi Святого Оца, а влапел сом и сеґмент служби зоз Площи святого Петра и паповей казанї. Латински и италиянски розумим лєм тельо же их розликуєм хтори язик хтори, алє зато ту линки з прекладами, так же сом, шедзаци у власним доме, шведочел историї. Тота история, же папа служи пред празну ватиканску площу на хторей лєм даскельо телевизийни екипи у скафандерох спричинєна, нажаль, з вирусом корона лєбо Ковид-19, нєвидлївого нєприятеля хтори парализовал швет, а найчежше вдерел праве Италию.

Чарна статистика хтора нам каждодньово сцигує зоз Италиї и других часцох Европи и швета, боляцо нас спозорює же яки зме, людзе и чловечество, крегки и чувствительни, а источашнє и повязани и медзизависни – проблеми з другого конца швета кус познєйше уж пред нашима дзверми.

Найстрашнєйша поука з того шицкого заш лєм же як нас барз, у людских животох насампредз, драго кошта нєозбильне одношенє ґу озбильним ситуацийом. Слики з Берґама, Бреши, Мадриду, преполних шпитальох дзе стотки хорих чекаю на помоц, а лїкаре примушени судзиц хто достанє другу нагоду, а кого нє вредзи ратовац… То ситуация понад людского моралу кед природни закони сцераю столїтиями будовани гуманистични начала цивилизованого дружтва. И цо найгорше, то нє ствар вибору, алє елементарней нужносци – огранїчени и вичерпани ресурси нє шму ше росиповац на тих чия животна мисия сполнєна, алє чувац за тих хтори будую будучносц. У дзепоєдних шпитальох у Италиї и Шпаниї вецей ше нє бори за живот поєдинца, алє за преживйованє Дружтва.

Тоти апокалиптични слики скоро сиґурно би ше нє случели да животна филозофия европского (поправдзе, медитеранского, алє и Балкан нє далєко) држтва кус менєй базована на еґоизму, гедонизму и общеприсутней мантри „озда ше то мнє нє случи”, лєбо, ище горше, „дриляй по своїм, та як будзе”. Нєт абсолутно сиґурней превенциї и охрани од епидемиї, алє нєодвичательни и саможиви поєдинци значно допринєсли же вирус вошол до шпитальох и старецких домох, и за собу охабел пустоту. Поєдинци хтори пре власни комфор лєбо оганянє за материялним, нє мали кеди дома одхоровац „горучку и натху”, алє бегали доокола и ширели вирус.

Тераз зме як Чловечество и Цивилизация дошли до ситуациї же нам наш нєвидлїви сопутнїк, микроорґанизем зоз гранїци живого и нєживого швета поручел: „Гало, помали. Шеднї, остань дома. Пре себе и пре других.” Завар нам гранїци, прижемел авиони, позаверал фабрики и школи.

Додатни проблем же кед чловек шедзи дома, медзи штирома мурами, у єдним моменту муши ше зоочиц зоз собу и своїма, реорґанизовац каждодньови живот на нови 24/7 модус. Скоро шицко иншак як цо було до позавчера.

Тераз, шедзим дома и ратуєм швет. И мушим повесц – досц ми добре идзе, голєм затераз. Интернет и провадзаци ґеджети конєчно достали змисел. Мам кеди и за себе и за других. Можем читац, роздумовац, ослуховац цихосц городу. Штири мури оградза цело, алє дух безгранїчни.

Можебуц тераз, кед живот станул, научиме наисце жиц.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 43 раз, нєшка 1)