До церкви уткал власни визиї и жаданя

автор розгварку водзела а. балатинац 1. марец 2021

Кед у душпастиртве „бавице” з дистанци, кед укладаце мало, вец мало и доставаце. Кед идзеце „на периферию” т. є. виходзице зоз штредзиска власного животa котре за каждого священїка Боже Слово, Евхаристия, и молитва, Ви ше отвераце людзом и поставаце им блїзши…

Прешлого, 2020. року було 10. роки од кеди мр. сц. Владимир Седлак пошвецени за паноца. Тераз уж владически викар за Славонию и Срим, и петровски парох, свою животну драгу пристал и з нами подзелїц.

– Слава Исус Христу! Щири и цепли поздрав Вам и Вашим читательом зоз вуковарского краю, точнєйше зоз Петровцох, зоз Горватскей. Енди Ворхол поставел тезу же є нї одкадз, а я цо далєй, вше баржей идзем ґу тому же сом покус од вшадзи…

РС: На початку було дзецко…  Вашо координати одрастаня

– Народзени сом у Суботици, у фамелиї Стевана и Єлени, народзеней Мудри. Оцово коренї у Суботици, а старши у Таванкуту. Моя мац,  дзивка покойного священїка о. Кирила Мудрого и покойней панїматки Єлени народзеней Керекґяарто, (Kerékgyarto) зоз Коцура. Мудровим сом длужни вельку подзековносц же ме научели руски язик и же сом полюбел руску културу, духовносц и восточни обряд. Ище и нєшка як священїк, одредзени позитивни коцурски церковни пракси применюєм у живоце петровскей парохиї.

РС: Шлєбода, а нє идентитетни корч розжирячи любов и почитованє ґу власним кореньом

– У Суботици зме нє бешедовали часто по руски, алє у Коцуре зме ше природно преруцовали на руску бешеду. На лєтних ферийох трудзел сом ше уклопиц до тедишнєй валалскей слики. Кед ме послали до дутяну, кед сом ходзел до церкви, людзе вшадзи бешедовали по руски, та так и я. Патрел сом вше ж бим бул инклузивни.

По мадярски сом научел познєйше у школи. Горватску штокавску икавицу, як и обичаї, тиж сом уж одмалючка усвоєл, бо зме их пестовали у обисцу и духовним живоце. Школуюци ше у класичней ґимназиї „Паулинум” у Суботици, тоту димензию мойого єства ище глїбше сом збогацел и упознал.

РС: Уплїв фамелиї на власни вибор у контексту: дїдо и бачи священїки, баба панїматка, тета монахиня….

– Чи тота стварносц мала уплїв на вибор моєй животней драги? Правдиви одвит на тото питанє би бул: и гей, и нє. У першим шоре прето же мой дїдо о. Кирил умар скорей як ше я приявел до семинариї, а тета, с. Мария Ґертруда умарла скорей як сом ше народзел. Заш лєм гей, бо ми у велїм дїдо бул приклад священїческого живота. И нє лєм вон, алє и мой бачи др Владимир Мудри котри як священїк службує у Канади. Тиж сом длужни вельке подзекованє за наисце широки духовни, интелектуални и културни формат за священїческе поволанє и мойому покойному парохови монс. др. Андрийови Копиловичови.

Дїдови сом лєм раз у осмей класи спомнул же ше рихтам приявиц до семинариї и же бим сцел буц паноцец. Його одвит теди бул лєм: „Га добре…”, a потим запалєл циґар. Вецей зме о тим нє бешедовали.

Кажди раз кед ше ми вихователє, особено духовнїки у семинариї, опитали же чи тота фамелийна стварносц прициска, або одредзує мойо власне чувство поволаня, гварел сом им дїдов одвит и шведочел о дискретней дистанци же бим у шлєбоди могол ослуховац Боже поволанє и одлучиц на Марийов способ: „Ниа, слуга сом твой, най ми будзе по твоєй волї”.

РС: Од идеализму студентского живота по реалносц животней каждодньовносци…

– По закончених дипломских и постдипломских студийох на папским Универзитету Ґреґорияна у Риме, 2010. року, врацел сом ше дому, там дзе сом свойо студиранє 2002. року и започал, до Горватскей. Крижевски владика Никола Кекич жадал же бим у Сриме, у дїдовим родимим краю, т. є. у Петровцох, почал свою душпастирску службу. Там сом пошол як фамелийни чловек зоз панїматку Ивану народзену Бошняк, там нам ше народзели и нашо тройо дзеци: Мартин, Каролина и Яков.

З приходом до Петровцох 2010. року нє бул ми проблем же сом зоз шветовей метрополи (Рим ма коло три милиони жительох) пришол до меншого валалу, алє ми було чежше з менталитетом у котрим священїк баржей як нєдорушуюци авторитет котри жиє на своєй „Святей гори”, у своїм завартим швеце, и нє зиходзи ґу людзом…

У Риме зме були пририхтовани приблїжиц ше ґу каждому чловекови, указац му же Бог люби кажде свойо дзецко.

РС: Питаня, одвити, дилеми…

У Петровцох зме ознова попри школскей, ожили и парохиялну виронауку, було питаня же нач то тераз, а церковни документи наглашую же катехеза нїґда анї нє була утаргнута, а там дзе ше ю престало тримац, най ше цо скорей обнови…  А було аж и питаня чи дзеци муша каждей нєдзелї швичкариц, бо им зоз швичкох покапка, та брудза церкву… Або, чом церква цали дзень отворена, и прецо ше кажди дзень дзвонї на богослуженє, чом у церковним одборе и жени, прецо каждей соботи пораєнє Церкви, итд… З часом, людзе обачели же паноцови швечи старац ше о випатрунку церкви, о церковним шпиву, о парохиялней виронауки, интерактивно сотрудзовац зоз општину, школу, КУД, Телевизию… Же ше по законченей роботи вєдно попиє кафу, предискутую актуални теми, вєдно модлї з людзми дзевятнїци, хресни драги, пацерки…

Власни визиї и жаданя намагам ше уткац до мисийней визиї нашей Церкви, а нє обратно. На концу, мисия Церкви нє тужемска слава, вельке число вирних, позитивна економия парохиї, алє спашенє душох: „Salus animarum lex suprema!“ (Спашенє душох то найвисша норма!). У тим контексту чуєм и питаня: „Чи помреме од корони? Чи дахто нови приселї до „наших” валалох? Чи шицки виселя даґдзе индзей?

Я ше намагал повесц же на першим месце питаня: „Чи тоти цо глєдаю виру найду отворени дзвери дому Божого и паноца котри з нїма о вири зосце бешедовац? Чи тоти цо умераю порихтани зоз Св. Тайнами? Чи тоти цо одходза до швета зоз собу у своїм шерцу ноша Слово Євангелиї, чи лєм торбу зоз шматами?

(Опатрене 164 раз, нєшка 1)