Драга була напарта, алє вредзело…

автор Сара Планчак и Марина Надь
542 Опатрене

Часто чуєме же млади одпутовали до другей держави або же нащивели аж и вецей держави под час лєтнього одпочивку, алє мало хто путує на таки способ як Яна Варґова. Яна школярка осмей класи, а свой лєтнї одпочивок вихасновала на цикави способ понеже до Словацкей одлучела одпутовац на бициґли.  

Яна нам виприповедала як ше одлучела за таки, нєзвичайни и шмели крочай, и як випатрал сам початок єй путованя.

– Задумка путованя на бициґли нє була моя. Шицко виплановал и обдумал мой тато, а я ше з його идею дзечнє зложела. Звичайно кед дахто надума даґдзе одпутовац вибере авто як превозку, бо то велїм найєдноставнєйши и найшвидши способ путованя, алє ми сцели дацо пременїц, сцели зме дожиц дацо вецей. Прето зме свою драгу до Словацкей, до Петриковцох, почали плановац ище прешлого року вжиме. Цала тота задумка нам була интересантна алє зме нє знали чи нам позарядова ситуация у швеце дошлєбодзи одход. Нє сцели зме ше барз опущиц и препущиц можлївосц у хторей можеме рушиц на таку драгу, та зме зато почали „вежбац”, односно зберац кондициї. Кондицию зме зберали так же зме каждодньово гонєли бициґли. Два озбилнєйши тренинґи хтори нам вельо помогли то були одход на озеро до Тополї, потим до Нового Саду, а познєйше до Беркасова и вец, нормално, назад до Керестура. После тих тренинґох сом знала же можем одпутовац на жадане место – приповеда Яна.

Питали зме ше єй и цо на таку драгу треба вжац зоз собу и яку бициґлу треба мац, кед би ше и ми одлучели на таку авантуру

– Ми на бициґли положели бисаґи т.є. преднї и заднї ношачи стварох. До бисаґох зме положели шмати хтори нам були нєобходни и особну гиґиєну. На партреґери зме положели ствари за спанє як цо шатор, покровци и подобне. Бициґли зме нє мали даяки окремни, нормално, квалитетнєйша бициґла ма свойо предносци бо лєгчейше обрацац педали, вона сама по себе лєгчейша, алє попри добрей дзеки, вона наисце нєминовна. Коло стварох хтори нам нєобходни за „каждодньови животˮ, вжали зме и технїчни ствари – алат и ище єдну ґуму кед же ше нам пребиє. Попри алата и ґуми дахто бере и окремни шветла, вони нам нє були потребни понеже зме нє сцели обрацац бициґли по ноци. Мали зме план кажди вечар сцигнуц на одредзену дестинацию дзе будземе спац скорей як ше змеркнє. Кед же би ше нам то нє поспишело, положели бизме и транспортни лайбики хтори помагаю же би нас вожаче скорей обачели, а ґу тому зме уключели и шветла – толкує Яна.

Длугока драга зна буц напарта и допита аж и кед путуєме даґдзе на авту, а о тим як ше наша собешеднїца „виборела” зоз допитосцу на путованю гварела

– На самим початку „препровадзованя часу на бициґли” нє було ми так приємно як тераз. Було ми шицко допите и монотоне. Аж кед ми бициґла постала „комфорт зона”, опущела сом ше и почала роздумовац о шицким. Гваря же кед ше окончує даяка монотона активносц, вец и наша ментална активносц, односно наш мозоґ, швидше роби, та швидше роздумуєме и швидше доходзиме до ришеня даякого проблему – толкує тота шмела авантуристка.

Драга до Словацкей длугока и анї кус нє лєгка. Перши дзень Яна зоз своїм оцом путовала найвецей, а потим зменшовали руту. Як потолковала, условия за путованє нє були идеални, спали у шатру, а зоз єдзеньом ше знаходзели як могли, алє ше вше трудзели єсц дацо „зоз ложку”.

– Перши дзень путованя зме прешли найвецей, 115 километри. Познєйше зме себе зменшали руту на 80 километри и обрацали зме педали од 4, 5 годзин рано до поладня. Павзи зме правели коло даяких рикох, Дунаю або Тиси, лєбо у векших городох на даяких штрандох. Нє були вше идеални условия за нашо путованє, часто зме ишли до витру, а и слунко нас „припекало” цо нам часово предлужовало драгу, понеже зме вец мушели частейше правиц павзи на бензинских станїцох. Спали зме у шатру хтори зме вжали зоз дому и єдли зме тото цо зме могли у датей хвильки, но костиранє зме нє занєдзбали и трудзели зме ше єсц кажди дзень дацо „зоз ложку” – гвари Яна.

Окрем того як випатрало єй путованє до жаданого места, Яна з нами подзелєла и хтори городи на ню охабели наймоцнєйши упечатки и яки єй плани за далєй

– У Сербиї зме прешли през даскельо городи хтори нас водзели до Мадярскей, а же бизме вошли до Словацкей мушели зме прейсц цалу Мадярску. Городи хтори бим визначела же ше ми найбаржей пачели то Хатвань и Будимпешта хтори ше находза у Мадярскей. Будимпешта охабела на мнє окремни упечаток понеже є наисце прекрасни варош хтори ноши єдну длугу историю, ма вельо зачувани будинки, памятнїки, прекрасну природу, як и вельо желєнїдла, людзе приємни, дружелюбиви… Єдна нєзвичайна хвилька була праве у Мадярскей, кед зме ше нє могли спорозумиц з єднима людзми, та зме ше мушели спорозумйовац зоз пантомиму. Чудовали ше и вони нам и ми їм, алє зме ше на концу знашли. Наисце тото путованє нє забудзем. Занавше будзем паметац прекрасни лєшики, рики, квеца, озера.. Любела бим ознова путовац на бициґли, алє тераз долу до Сербиї, на Дрину коло Тари, а наздавам ше же то и будзе пошвидко – заключує Яна, а на концу нашим читачом поручує

– Одход на таку драгу нє мали крочай и треба два раз роздумац скорей як ше принєше одлуку. Кед же ше уж дахто одлучи за таке путованє треба буц порихтани и физично и психично. Вельо раз ми ше случело же сом думала же одустанєм алє сом предлужела, и на концу сом аж и саму себе нєсподзивала кельо можем и яка сом витримовна.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ