Еколоґия як заградкарство

автор м. перкович 28. фебруар 2022

Нєспорни податок же еколоґийни активисти, зоз шицких бокох Сербиї, пребудзели поспане гражданство у Сербиї. Алє факт же климатски пременки, пандемия Ковиду 19, у цалим швеце порушала (по хто зна хтори раз), еколоґийни питаня, и тоти питаня маю одгук у явносци, удава ше им порушац людзох, ширцом швета. Гражданство у Сербиї порушане, алє, чи „еколоґийна свидомосц” достаточна же би виратовала Сербию, и Планету, з очилядней девастациї и природи, и дружтва у котрих жиєме, и ми у Сербиї, и ми на Планети?

Еколоґийни активисти и, з тей активносци формовани странки „желєних” вчасних осемдзешатих рокох 20. вику, єдине цо ше им поспишело, як часц европскей власци, же би деиндустриялизовали Европу и зопарли будованє нуклеарних електрарньох. Индустрия, хтора заґадзує природу, виселєна звонка Европи, та Европа (окрем Нємецкей) дома на мире, и поверхово ше зачудує же єй индустрия заґадзує там дзешка далєко у швеце, а тоти там по швеце нїч нє сцу зробиц зоз преселєну европску индустрию.

Нуклеарна енерґия, гоч и найефикаснєйша и найдлугорочнєйша (под условийом же ше нє будує прейґ явних набавкох, алє по науки – од першей цегли, до остатнього ґраму плутониюма), застановени од страху пре нуклеарни войни. Углавном – резултат Желєних точно таки яки им политични швет – партикуларни и пасторални. Тото же Европа нє ма индустрийну продукцию и нє будує нуклеарни електрарнї, нє може виратовац анї Европу, анї швет. Швет заґадзени и вошли зме до червеней зони климатских пременкох.

Тот кратки и барз поєдноставени историят Желєних у Европи, учи нас и можлївосцом еколоґийних рухох у Сербиї. Чи вони наисце можу мобилизовац жительство? Чи мож зробиц значни пременки по ґражданство Сербиї хторе одумера у биди и дзеветнастовиковних условийох роботи и  живота у 21. вику? Чежко.

Еколоґийни активисти обрацени єдней романтизованей представи о природи и малогражданскому сну о своїм фалатку жеми, на котрим пестую свою здраву поживу. Гоч доруци и до общейшого – сербски фалаток жеми, зоз сербску здраву поживу. И то би було то. Зоз тим ше автоматично виключує трецина жительства лєм пре мено, а ище два трецини прето же – нє маю фалаток жеми.

Як и еколоґийни активисти зоз 20. вику, анї нєшкайши активисти нє розумя же проблем нє у индустриї, алє у енормней продукциї звишку, и прето – енормней експлоатациї природи, а без даякей потреби. Индустрия хтора би була часц планованей економиї, спрам реалних потребох жительства, плус еколоґийна свидомосц, нє стваряла би таке и телє заґадзованє.

Тиж так и нєшкайши активисти, як и гевти зоз 20. вику, малогражданску представу о „своєй загради” и далєй часто ноша як заставу свойого активизму, гоч уж Жан Жак Русо бул свидоми же шицок проблем людскей историї , праве почал зоз „сцою заграду” и праве пре „свою заграду” жиєме и будземе жиц у пандемийох, а климатски пременки нам очежаю, тиж, тот живот. 

Та так, еколоґия без класней борби, без вимоги за утаргованє власнїцтва – остава лєм заградарство и нє приноши нїяки пременки.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 21 раз, нєшка 1)