Елиминация

автор я. дюранїн 23. марец 2020

Нє даремно у народзе постоя вирази ярнє пораєнє обисца, єшеньске пораєнє, пред шветами… Нє думам на сцеранє праху и чуханє облакох. Думам на гевто праве пораєнє, кед мушиш одруцац шицко нєпотребне.

Кажде обисце, гоч хижа гоч квартель, ма пойд, шпайз, пиньвицу, полїцу, куцик дзе охабя предмети за хтори ше дума же ище дакеди буду требац. Знаце як гваря: найлєгчейше руциц – хто зна, можебуц ми за дацо будзе требац, за „нє дай боже”… И праве так наставаю громади котри з часом поставаю вельке обтерхованє.

Паметам и нєшка кед зме як дзеци прекривяли з очми кед нам оцец гварел же у обисцу будзе роботна акция:

– Пораїме пойд! Гайде, гапайце ше!

То значело же по лєтней пекоти мушиме у праху койцо прескладовац. Було там и шмати цо зме их ношели як беби, барбики у шматкох цо зме им нашили, хижки цо зме им справели, рижни маски цо зме их облєкали на маскенбали, и громаду поскладани пузли… Нє може ше чловек нє рознїжиц! Ша, складанє пузлох була єдна з найлєпших активносцох котру сом пренєсла з дзецинства. Баба и дїдо робели у Нємецкей, та нам вше приношели нови пузли, а ми их, кед були вискладани, крашнє пошоровали єдни на други. И тераз, видзиш их як стоя у тим праху… Змахла сом на шестри, вони прибегли и очи ше им зашвицели. Пробовали зме виратовац тоти слики и поскладац пузли хтори випадли зоз свойого места. Нє було помоци. Од длугорочного станя ше розпадовали и нє остало нам нїч инше зробиц, окрем руцуц их до меха за шмеце. Цо мац и так то поробела кед нагнївано пришла ґу нам и оштро ми наказала:

– Тримай тот мех!

После того пойд бул швидко спораєни.

 Теди ми, як дзецку, нє було шицко єдно, алє тераз, кед мам уж свойо обисце и пойд котрому би ярнє пораєнє, часто ше здогаднєм тей подїї. Окреме кед сом видзела кельо мам обуї цо ми вецей нє треба, пластични шкатулки од койчого, картони цо сом дзецом чувала за подобове… Лїстина барз длугока…

Кед наидзем на даєден предмет цо ми дакеди бул барз мили, дакус ше у памяткох врацим до прешлосци, алє ридко кеди го охабим. Шицко то, у ствари, лєм памятка. Нє знам цо бим робела нєшка з телїма розпаднутима пузлами… Алє, кед ше здогаднєм часох и фамелийней атмосфери у хторей зме их скадали, мойому щесцу нєт конца.

Попри тим, кед вельке пораєнє у питаню, кед почнєм одруцац до меха нєпотребни ствари, чувствуєм и якешик олєгчанє. Чи у менталним смислу ношиме тоту терху предметох коло нас – нє знам. Знам лєм же фаховци гваря же ше нє треба емотивно вязац за предмети и же треба, кед о облєчиву слово, одруциц лєбо подаровац тото цо зме у остатнїх двох рокох нє облєкли анї раз.

Прето себе купим даскелї пузли. Ознова, после велїх рокох. Купим их и у шлєбодним чаше их будзем складац и уживац. Лєм же их тераз нє будзем чувац таки поскладани, алє вискладану слику погубим и врацим до шкатули. Так сом годна ознова и ознова уживац у процесу твореня. И нє будзем их мушиц руциц до велького чарного меха.

www.zenoblogija.com

(Опатрене 116 раз, нєшка 1)