Жвератко

автор А. Саванович
246 Опатрене

Нє знам чи повесц конєчно, алє после скоро двох рокох корона нєпостредно пришла до мойого живота. Пришла зоз школи зоз моїм дзецком, та нам ше уселєла до обисца. Док пишем тоти шорики рахуєм 15-ти дзењ карантину, а док их ви будзеце читац, наздавам ше же будзем здрави трошиц свою ковид пропуснїцу, бо сом друженю прихильнєйши вецей як потераз.

У дньох изолациї у вирусним окруженю научел сом же велї ствари котри сом плановал нє можем постарчиц прето же ме мержи и кед сом здрави, а дзе ище кед сом хори. Значи, вольни момент за нєроботу векши кед ши хори. И нє, нє, було ми допито, бо сом ше на концу каждого дня, остатнї 14 днї, питал як ми так швидко преходзели. А буквално сом нїч нє робел. А нє лєжал сом. Лєм кед шпим. Добре, мушим щиро повесц же сом мал и досц зорту. Бо сом ше од позитивного резултату на ковид кажди дзень будзел зоз даяким новим нєсподзивањом у виду „фалинки” у орґанизму. Чи болєла глава, чи кашель, чи джобанє у першох, запалєни шлїжнїки на карку, чи брухово проблеми, чи запалєнє синусох, чи траценє паху и смаку…

Тоти остатнї два найстреснєйши, бо ме асоцирую на живот у котрим ши на шицко оґуґлал. Кажди дзень ци циґаня, спреведаю, окрадаю, а тебе шицко єдно. И нїч ци ше нє ґадзи. Шицко ци подєднакого смаку и без паху. Затераз и потераз сом нє мал таке искуство, та ми було цикаве кед стрепеш нос до дунчику з хрином, а нє почувствуєш буквално нїч. Лєм после 30 секундох нагнїваш ше на себе, бо ци горя синуси, а знаш же прецо, гоч ши хринов пах нє влапел з носнима рецепторами. Най ше нє спреведаме, корона досц нєзґодна, алє сом прешол лєпше як велї гевти цо их познам же ше зоз тоту хороту борели. Но, у тих дньох, досц часто сом ше влапел як ше припатрам до жвератка.

Гоч жиєм з двома женами, од котрих єдна у пубертету, нє маме вельо жвератка у обисцу. Штири точнєйше, од котрих два мали, єдно векше на витрини у дзивчецовей хижи и, єдно у купатилу над умивальнїком. Кажди дзень бим ше пошол опатриц чи ше на мнє можебуц видзи. Чи ми иншаки попатрунок, чи ми ше на скори дацо нє пременєло, чи ми остали власи, бо у корони власи знаю интензивнєйше одпадовац, а я вирус уж досц порихтано дочекал, бо ми найвекша часц власох уж сцекла зоз глави. Опатрам ше до того жвератка, патрим деталї, а нє идентификуєм ше зоз слику у нїм. Хто тот уж шиви, покус лиси чловек? Цо вон глєда у моїм одразу? Я ше иншак чувствуєм. Як да сом шеднул опрез ТВ-а и уключел погришну програму, а сцем патриц даяки филм котри нє на тей програми, анї нє будзе ту емитовани.

Поправдзе, кельо маме нагоди спатриц ше яки зме людзе? Нє свой одраз у жвератку, алє яки зме поправдзе. Чи наша визура о нас цалком одвитуюца, чи думаме же зме лєпши, лєбо горши у одношеню на тото яки зме? Жвератко нам тото сиґурно нє укаже. Алє може указац нашо окруженє. З якима зме людзми окружени, яки вони, а яки ми. Маме у своїм окруженю людзох „без власки на язику”, котри нам поведза тото цо им ше при нас пачи и нє пачи. Єст и иншаки параметри, алє и тот цалком достаточни. Думам же нїґда нє позно за пременки. Стареєме, алє можеме вибрац на яки способ будземе жиц. За початок, мушиме спатриц себе. Яки зме и кадзи идземе. Пред таким жвератком годни зме ше и меняц. Кед зме у медзичаше нє остали през паху и смаку. А мой ше помали почал врацац.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ