Животни награди чекаю, лєм треба висц зоз зони комфору

автор и. чордаш 4. септембер 2021

У нашим дружтве млади людзе хтори ше нє видвоюю по облєканю або даяких других специфичносцох, оставаю у маси и лєм дахто о нїх дацо дочує. Чом бизме нє дали нагоду шицким младим же би були замерковани и познати. У тим тексту упознацe Тамару Максимович зоз Лалитю, младу дзивку хтора студира медицинску биохемию на Фармацийним факултету у Беоґраду, а тиж так и пише приповедки и велї други ствари. Пренашла ше нє лєм у єдней сфери, алє цо найважнєйше, пренашла себе у тим шицким.

Тамара Максимович люби читац и писац, тиж люби виглєдовац теми хтори ю цикавя, алє люби и складац пузли. Дружелюбива є, алє як вона гутори, залюбена є до свойого душевного миру. Почала зоз студиями у Беоґрадзе после законченей штреднєй медицинскей  школи у Сримскей Митровици. Тераз є на трецим, а єй студиї тирваю пейц роки. Як сама гвари, факултет чежки, алє вона заш лєм щешлїва же ше єй удало тото цо задумала:

 –  Можем повесц же сом ше з початку од шицкого того бала, алє як час швидко преходзи, прешла сом половку. Мам вельо обовязки, насампредз, коло лабораторийских вежбох, семинарских роботох и колоквиюмох и испитох. Кед почала корона, шицки преподаваня и вежби були онлайн. Зоз тим векшина моїх колеґох нє була задовольна, прето же ше медицину, анї єдну єй часц, нє може научиц прейґ компютера. То, заш лєм, барз озбильна обласц дзе ше од єдного студента обчекує „живи” контакт и абсолутно онлайн нє мож научиц, муши ше буц на живо на самим факултету. Професоре ше тиж чежко прилагодзовали, окреме тоти хтори „стара школа” – толкує Тамара и додава: – Нє було обезпечене адекватне количество информацийох хтори зме доставали прейґ онлайн преподаваньох, док критериюми за покладанє испитох остали исти, аж можем повесц же за даєдни испити були и подзвигнути критериюми. Кед почал тот рок, преподаваня предлужени прейґ „малих екранох”, алє можем повесц же лабораторийни вежби хтори мнє найважнєйши, отримовани на факултету, так же сом тераз задовольнєйша и наздавам ше же ше цо скорей врациме до амфитеатру на преподаваня – приповеда Тамара Максимович, студентка на Фармацийним факултету у Беоґрадзе.

Кед ше спомнє писанє, Тамари ше такой зяви ошмих на твари, то єдна зоз стварох у хторих ше попри медицини вона чувствує своя и шлєбодна. Писанє єй потреба, як цо кажде з нас ма дацо о чим лєм вон зна:

– Мушим повесц же писанє нє мой вибор, алє моя потреба. Кед мам вельо обвязки на факултету и кед нє пишем єден длугши час, вец ше єдноставно нє чуствуєм добре, як да сом даґдзе заглобена. Так же, дефинитивно, єст дацо вецей у тей цалей моєй приповедки,  думам же то кажде у себе муши мац и то го отримує позитивним – през ошмих гутори Тамара.

Як сом на початку гварела, треба дошлєбодзиц младим най ше укажу, най ше представя. Тамара гутори же би млади требали вецей спатриц себе зоднука, прето же, по єй думаню, кажде з нас треба же би робел на себе, же би себе визначел у нашим цалим дружтве. Вона пренашла себе у медицини и у своїм писаню, а нє важне чи тото цо вона напише будзе явне, чи о тим лєм мури у єй хижи буду знац. Тамара нашу розгварку закончела зоз порученьом же бизме требали, голєм у єдним периоду свойого живота, похопиц цо то тото цо нам важне. Вецей бизме ше требали старац о здравю, о фамелиї, о власней шлєбоди, о себе и ище велїм другим. Тиж так, младим поручела най буду позитивни и най ше нє боя висц зоз своєй „комфор зони”, прето же нас прави животни награди чекаю аж после того виходу.

(Опатрене 182 раз, нєшка 1)