Стари ремесла одвше були богати зоз креативносцу и вреднима руками правих майстрох котри мали слуха за свойо муштериї. По даєдних дефиницийох, скравец то файта ремеселнїка котри шиє и скрава шмати з розличних материялох. Алє у живоце, скравец або шнайдер – прави чародїй котри з помоцу ножнїчкох, игли и цверни твори прави уметнїцки дїла. Велї Коцурци паметаю прибераня до нових шматох, совершено ушитих панталонох, брушлїкох або реклох, котри настали у скравецким мигелю бачика Силвестера Иґрачкого.

Велї стари ремесла нєшка щезую, лєбо подполно щезли остатнїх деценийох. Єдно з ремеслох котре прешло по дирґацей драги концом прешлого вику було и скравецке, алє и попри зявйованя конфекцийних шматох и рижних робних маркох – одупарло ше щезованю. А дакеди було наисце познате и припознате.

– Три роки тирвало школованє, обовязна була и теоретска настава, алє и кажди други дзень практична обука, лєбо пол дня єдно, а пол друге. Ми припадали ґу Вербасу, алє понеже теди нє барз було автобуси, та вец так з нами робели як им одвитовало, було як могло – почина приповедку наш собешеднїк, и предлужує – ремеселнїцтво теди було шицко приватне, та ши покончел шицки дохторски препатрунки, шицко цо требало и направел контракт на одредзени час. Дахто нє витримал, а хто дошол по конєц, вец ишол на покладанє испиту, а до Зомбора ше ишло и на койдзеяки додатни курси и додатне ученє зоз фаху. Конкретно, скравци, текстилци ишли на текстилну технолоґию и на скраванє, фахове рисованє окреме, а други заш на свойо фахи. Вельо нас там було, було бриґи и трапези вшелїяки, и на бициґлох зме ходзели до Кули, и пешо зоз гайзибанскей станїци до Коцура, алє прешло… Ремесло було випечене и були зме порихтани шеднуц за шиваци машини – гвари з ошмихом бачи Силвестер.

После законченей скравецкей школи

ДРАГА ПО ВЛАСНИ МИГЕЛЬ

По законченю школи перше робел зоз своїм оцом котри тиж бул скравец, алє пошвидко ришел же сам будзе свой ґазда. Єден час бачи робел у єдного приватного модного скравца у Вербаше, а потим го професийна драга приведла до „Моди”.

– Було то скравецке подприємство котре ше реформовало и настала Конфекция „Мода”, алє чежко робело, так же я там нє бул барз длуго. Видзел сом же нєт перспективи, нє було квалитетней роботней моци, анї достаточно квалификованих людзох. А була то ланцова система роботи, робело ше по фазох. Наприклад, знало ше же на єдней финей рекли єст 260 фази, и то нє мож задумац док нє знаш хтори су, а у каждей фази ещи два, три операциї – толкує майстор Иґрачки.

И так то, ишло док ишло, алє кед почали робиц за иножемство, за Шведску, як гвари наш собешеднїк, знал же то нє будзе исц и же пришол час заврец тото поглавє свойого живота.

– Видзел сом же нє вредзи ту нїч, лєм влапиц ше до роботи дома. Знаня було, гоч знаня нє досц нїґда, вше можеш учиц, алє було ше з чого и научиц. Перши мой мигель бул ту, дома, робел сом и у обисцу, а теди ми уж помагала и супруга Амалия – щиро з ошмихом гвари, а андя додава – людзе ше уж презнали, чули за ньго, дознали же робел у „Моди”, а пришол тот италиянски масовни тренд же ше приношело штофи и рижни материяли з рондьош-пияцох, та приходзели ту же би им вон зошил дацо по їх задумки.

По словох бачика Силвестера, у половки 60-тих рокох стала ше єдна велька привредна реформа. Югославия у тот час привредно подло стала, гвари, а Дунай кед вилївал, теди держава почала доставац пожички зоз заходних жемох.

– Привредна реформа шицкому дзигла цени, направело ше шора дакущичко, бо уж почало шкрипац. То було добре, пришол швижи капитал, почало ше улївац до привреди и людзе подоставали роботни места. Отворели ше рижни фирми и почало ше покус напредовац, бо до теди, у часох после войни, було чежко. Єдино же морал бул добри при людзох, бо ше радовали же остали живи после войни. И гоч ши мало мал, кед ши робел и ютре мал два динари вецей, то це уж порушовало. Було то вшелїяк, алє прешло…

ШВАБСКА ДИСЦИПЛИНА И ПЕДАНТНОСЦ

Амалия и Силвестер
як супружнїки

По бешеди нашого майстра, и у тот час ремеселнїкох було вшелїяких – велї були познати по тим же пожнєли з роботу, нє поробели на час, спреведли, обецали, а нє закончели… Алє, вон таку праксу нє мал.

– Мой оцец ше учел ещи у Шваба, бо ту док нє прешла война, док их нє виплашели отадз, ремеселнїки були углавним Нємци. Тоти ґенерациї як мой оцец и старши, шицки учели ремесло у Швабох, а у нїх було шора. Вони мали дисциплину, були педантни, так же и мой оцец мал тоту швабску педантносц у себе, а я то прилапел и любел сом най будзе шора. У нас нїґда нє було так же ше спреведало, як було порадзене, так було зробене, и точка. А робело ше добре и квалитетно, нє як нєшка, дзе часто нїяка робота и нїяки квалитет материялу. Нам сциговал модни часопис з Любляни, вони уж були напреднєйши од нас, куповали зме и „Бурду”, як и єден часопис по мадярски „То мода”, и було з чого провадзиц. Я и нєшка мам кнїжки од пред сто роками цо их правели майстрове у Будапешту за скраванє, дзе потолковане шицко до найменших дробнїцох.

А кед слово о ремеселу и шицкей роботи, по бачикових словох, заш лєм найлєпше буц свой ґазда, гоч то и чежше. Треба буц вредни и мац добри приступ ґу людзом, алє хто сце приватно робиц, муши знац же будзе вельо робиц, з мало шлєбодного часу, алє нїч ше нє може поровнац зоз искру у очох задовольней муштериї.

– Требало ше трудзиц и вельо робиц, же сом дакеди аж и шнїл же робим – приповеда нашмеяно – и найволєл сом робиц рано, кед нє ходзи нїхто. Нє мож робиц кед ци дахто придзе шедзиц, кед ше догваряш з муштериями, а слава богу же теди нє було тоти телефони, бо би ровно бренкали. Було вшелїяк, алє робиц ше мушело, а теди и строгше було. Дружтвени обовязки мушели буц виплацени, же би, по сили закона, нє пришло по „ключ до клянки”. А кед пришли часи же би могло буц кус лєпше, наишол тот чежки период 90-их рокох, та пензия, после 35 рокох роботи…

ПРЕШЛИ ЧАСИ КОТРИ ШЕ НЄ ВРАЦА

Велї красни памятки и нєзабути хвильки зоз живота нашого бачика Силвестера остали у тих просторийох, медзи шивацима машинами котри роками уж закрити з прахом. З мурох слики коцурского ремеселнїцкого дружтва и твари пишних и нашмеяних приватних ремеселнїкох з часу на час лєм нагадню на прешли часи котри ше нє враца.

– Гваря людзе: „Албум зоз старима сликами ше опатра зоз слизами у очох”… Красни то роки, и треба то дожиц, лєм добре док чловек з главу ещи добре роздумує. Придзе ци старосц, и таки емотивни часи же нє маш амбициї. Лєм ше радуєш дробнїцом, раншей кафи коло цеплого пеца, розквитнутей заградки, нашмеяним тваром наймилших дзецох, унукох, праунукох… И видзиш же живот ещи вше ноши радосци, лєм го поскравай по своєй мери – з ошмихом закончел приповедку наш майстор, скравец Силвестер Иґрачки зоз Коцура.

ЗА ВЕЛЬКИ ШВЕТА – НОВИ ШМАТИ

До мигелю майстра Иґрачкового углавним заходзели млади людзе, студенти, стредньошколци, млади котри ше одавали лєбо женєли… Алє, часто по квалитетно зробени шмати приходзели и водзаци особи з рижних подприємствох.

– Вше було так же цо зме поробели, тото зме наплацели, без огляду чи дахто бул директор, чи обични чловек – цо муштерия глєдала, то достала. Мали зме дакеди роботи и по три мешаци напредок, так же ше мушело записац и кед ши пристал чекац – добре. Могол ши пойсц до другого майстра, алє углавним пристали людзе причекац – приповеда Силвестер, а Амалия предлужує – за Вельку ноц, Кирбай, Першу причасц, вше ше знало же ту будзе роботи. Єден час бул популарни шпивач Мики Євремович, и шпивал облєчени у брушлїку и „звонцарох”, та вец и леґинє з валалу приходзели ушиц таки панталони и шпански пас – паметаю з ошмихом нашо собешеднїки.

Иґрачково з праунуку