У єдней мирней улїчки у стред валала, облапена зоз желєнїдлом ґузбанку, древкох и з конарчками виновей лози, пишно стої єдна хижочка. Нашмеяни очи и благи глас нас привитали до обисца закруценого до паху рижнофарбового квица котре викукує зоз числених куцикох велького двора. През приповедку о часох свойого дзецинства, младосци, та аж по нєшка, преведла нас наша собешеднїца, Амалия Пушкашова з Коцура, котра гордо и шмело крача по дзешатей децениї живота

Прешпиртуюци по думкох и паметаньох, помалки ше почали виройовац здогадованя на давни часи. Хвильки безбрижного дзецинства малочислени, а як памета нина Амала, анї за школу нє було вельо часу, бо роботи було од дзецинства.

– Од нас штверих дзецох, я вше служела. Мац ми нашла роботи у велїх хижох по валалє, аж и у Кули. Почала сом робиц як краварка од дзевец рокох, а кед ми було дзешец роки, уж сом чувала и дзеци. Порайб пелюшки, єдну до корпи и меркуй най нє поє сламу, другу на руки, крави на ланц и чувай. А скорей того и увар ґриз, порайб, замец двор, накарм квоки, курчата… нє маш края. И я була дзеци? Кеди сом була дзеци? Я нє була дзеци – почина щиро приповедку наша нина Амала.

РОБЕЛА И СЛУЖЕЛА

Робота служнїци нє була анї кус лєгка, анї кус проста, окреме за дзецински роки яких вона була. Водзела рахунку чи у обисцу у котрим служела дацо хибело у кухнї, чи шицко зробене и попораєне, чисте и позаметане, статок накармени, подоєне… Дражки и цегелки вичухани, шицко було як шкатулка, гвари. Приповедка руша як рика памяткох, з хторей викукую хвильки красни, радосни, алє и тоти котри випуща слизи з очох.

– Шицко паметам и шицкого ше здогадуєм, шицко знам як Оченаш, шицко видзим. Барз иншаки часи, барз велька робота шицко було. Живот бул таки… Кед сом була краварка, заслужела сом перше метер жита, вец метер и пол, а вец аж и два. Од єдного ґазди сом достала и ципели, красни, лаґово. A здогадуєм ше, раз ме бачи Ґабор одведол най себе виберем ципели, барз сом ше цешела теди. Можебуц дакому у обисцу нє було право, алє бачи ме так потримовал, же його слова и нєшка чуєм. Правда очи колє, нє забудз то. То нє видумане, то прежите.

Памета нина Амала и войново часи, воякох и милицайцох по улїчкох од котрих як дзеци, алє и млади, мушели „кидац”. Ходзела и на польо, и одберац, и копац, и ламац, шицко сцигла.

– Було и же зме були гладни, и жадни, кукуричного хлєба зме пекли, робели зме так як зме могли. Було чежко, алє були зме у громадки, вєдно, и шицко прешло, и остали зме вєдно. Так кед ше дакеди огляднєм и роздумам о шицким цо прешло през мойо руки… Вельо сом прежила, алє кратко було, и швидко прешло, швидко прешло – з цихим гласом гвари наша нина.

РАДОСЦ У ФАМЕЛИЇ

Днї дзецинства кед заменєли днї младосци, за нину Амалу ше живот нє барз пременєл. До ґаздинї ходзиц и дружиц ше нє мала вельо часу, понеже и у младосци служела.

– Дакеди сом так патрела, дзивки уж порихтани, иду до ґаздинї, шпацираю ше, а я ещи мам накармиц, пообиходзиц обисца, поуцерац клянки и шицко на облакох най ше блїщи, позаметац. Док я позакончовала роботи, а млади ше од ґаздинї уж розходзели, иду дому. Таки бул живот…

Догваряли єй и даяки одаванки, алє Амала каждого леґиня одбивала. Єдного дня, шестра Сена пришла з приповедку же ше єден Силва розпитовал за ню и же ю глєдал, и з початку нашу нину анї тото нє интересовало, алє…

– Чи було судзене, чи нє знам цо, алє так нараз пришло, прис прас бум, и готове. Иншак то було як нєшка, нє було видумованя… Упознаванє зоз Силвом, котри постал и мой супруг, було кратке, алє сладке. Одала сом ше на 21 рок, и перши роки зме ше селєли горе-долу, правели зме себе гнїздочко на велїх местох, покля нас дражка нє приведла на тото место дзе сом и нєшка. И то цала история – з ошмихом приповеда далєй.

Помоц нїяку нє мали, анї кредит за їх хижу и порту. Кеди як були у можлївосци, кеди як мали, так свою хижу оправяли, добудовйовали, муричок направели, а нє раз сами и масцели, та и билєли. Алє, у своєй фамелиї, дзе черкотали уж и дзецински шмихи, Амала була щешлїва.

И БОЛЇ, И ЩЕСЦЕ

Нажаль, животни дражки нєридко знаю буц дирґаци. Док приповеда, нина Амала прегребує по шкатулки полней зоз сликами. На пожовкнутих фотоґрафийох познати твари нашмеяни, алє и велї очи котри уж одавна шпя и вецей су нє медзи нами. Ту скрити од нїткох забуца памятки котри приволую ошмих, алє и таки котри ламу шерцо.

– Кед дожиєш таки страшни болї яки сом дожила двараз, кед сом остала без свої чадох, то страшне. На нїч нє треба у живоце мудровац, подскаковац, нє можеш каждому помочи, алє ше анї нє грож, нє видрижнюй, бо нє знаш цо и дзе це чека. Помодлї ше за каждого, прежегнай ше и подумай себе „Боже, охрань кажде, и родичох, алє дзецко на першим месце”. На сина Владка нє дам з ногу витрику най задує, од троїх ми остал лєм вон. А нє дам анї на унука Филипа, вони двоме мойо найвекше поцешенє, моя радосц и моя моц – щиро бешедує нина Амала.

Кед ше син Владо сцел уписац на факултет, приповеда, бала ше же чи буду у можлївосци пенєжно попровадзиц шицко як шор. Алє, страх прешол, а остала лєм гордосц и поцешенє кед Владо дипломовал, маґистровал, а на концу и докторовал. Гоч вони двоме жию у варошу, часто ю приду опатриц, а по валалскей хижи ше теди ширя пахи цеплих кифлочкох, пампушкох, котри нина Амала з полним шерцом за нїх порихта.

Кед вони нє ту, днї себе виполнї зоз роботу коло обисца, пошори коло желєняви у загради, позалїва квице, з метлїня направи подаєдну метлу, а кафа и бешеда зоз сушедовима обовязна.

– Дзеведзешат штири роки ми шеснастого прешлого мешаца, и уж дзевец роки будзе як сом сама, без Силвия, а ту сом. А кед попатрим, мой живот бул таки же бим таку приповедку нє могла анї найсц, анї таке видумац. Шицко чловек прежиє, лєм велї нє роздумую, шлєпи од нєнависци и гамишносци, же живот то мир, мир… А дзе мир, там озда идземе и напредок, шицко друге то нїч. Нє роздумую же живот лєм єден, а кед прейдзе, як кед би анї нє бул. Кажде най ма за себе добри роздумованя и каждому жичим най меркує и чува свою фамелию, най му дзеци буду на першим месце – гварела на концу наша Амалия Пушкашова зоз Коцура.

МОЦНЄЙШИ ШИ ЯК ЦО ДУМАШ

Здогадованя нини Амали ше през приповедку складали як перли на ланцущку котрому конца анї нє видно.

Оцец умар у 92-гим року, а моя баба жила 97. Мойо шестри и брат давно уж нє медзи нами, остала лєм я… А кед ше стретнєш у живоце з даякима ситуациями, гоч яка най ши мегка, достанєш таку моц, тельо шмелосци, же видзиш же ши вельо моцнєйша як ши думала. Вше треба добре роздумац, бо нє знаш яка будзе старосц… Будз у мире.

(Опатрене 154 раз, нєшка 1)