– З часом виплївую деталї Костельникових животних ламаньох, одкриваюци як ше вон справовал у ключних ситуацийох, одкривам правду же векшому чловекови дате ношиц вецей терхи. Щиро – знам зогнуц главу и подзековац судьби же ми нє давала чежки испити – визначує Ирина Гарди Ковачевич.

Награду „Гавриїл Костельник”, хтору НВУ „Руске слово” додзелює за найлєпшу кнїжку обявену у пейцох рокох, у 2020. року достала Ирина Гарди Ковачевич. Понеже награда длугши час нє додзельована, Гарди Ковачевичова у тим периодзе обявела даскельо кнїжки хтори би могли конкуровац за тоту найвисшу литературну награду при Руснацох. Спомнєм лєм два: „Нєбо над Керестуром”, сказково приповедки и леґенди, хтора обявена 2012. року и кнїжка „Галов”, критики, огляди, есеї, обявенa 2015. року. Понеже по Правилнїку награда облапя период од пейцох рокох, Ирина Гарди Ковачевич награду достала за кнїжку „Галов”. З тей нагоди бешедуєме зоз лауреатку награди о рускей литератури и литератури вообще.

РС   Цо за Вас Костельник у перцепциї, у Вашей творчосци, вообще у вашим живоце? Як видзице його творчу и животну судьбу?

– Одмалючка мам у свидомосци винїмковосц Гавриїла Костельника. Народзена сом у улїчки у хторей ше и вон народзел и од перших памяткох його обисце виволовало мою любопитлївосц. Цо ше теди приповедало о нїм по валалє нє можем репродуковац, алє можем приволац тото чувство якейшик таємносци коло його мена, у котрей було почитовня и керованя идентификовац ше з його животом и дїлом, як зоз руским нашлїдством. Бул то повойнови час кед ше пречитовало хто ходзи до церкви и бешеда о паноцови, владикови нє була жадана тема анї у обисцу, анї на драже, а вера анї у школи. Аж дзешка у висших класох достали зме до рук стихи зоз „Идилского венца” и то безпечно пребрани. Нєшка з увагу вичитуєм ширину його образованя, креативносци и духовносци, котра надвисшує узше похопйованє церковного и дорушує филозофски верхи просвищеней Европи. Часом виплївую деталї його животних ламаньох и одкриваюци як ше вон справовал у ключних ситуацийох, одкривам правду же векшому чловекови дате ношиц вецей терхи. Щиро – знам зогнуц главу и подзековац судьби же ми нє давала чежки испити як йому, бо нє верим же бим мала таку силу – победзиц саму себе. А о його виказаним интелекту, я анї бешедовац нє можем.

РС   Чом важне провадзиц руску литературну продукцию, чом то важне за писателя, алє и за читачох?

– Кажди чловек ма свойо коренї и кед ше за нїх нє трима, та є як морска алґа котра безцильно плїва, осамена, нє лїпи ше анї за єден простор, анї єдну заєднїцу. Можем пойсц тисячи километри далєко до швета, алє я вше и вшадзи будзем я, мой примарни бешедни язик руски, мойо искуства ше моделую зоз дзецинства приятого моделу, мойо чувства ше виражую на одредзени способ. Меняюци язик, модел справованя и доживйованя самей себе дзекеди сом нє прешвечлїва и привидзи ми ше же афектуєм, а кед ми ше дацо у справованю влас­ним и цудзим нє пачи то тота афектация у хторей ше одкрива нєщиросц и нєавтентичносц. Же бим остала своя, а цо ми значи автентично я, мушим нєпреривно мац швижу воду рускосци и кед же ми дацо то може дац, вец то литература. Мож кеди-нєкеди дружиц ше у руским стредку, алє, щиро, вше менєй таки нагоди и пре субєктивни, та и обєктивни причини… Добра руска литература чува тото нєвидлїве националне єство, тот корень. То нє национални теми у першим шоре, то нє прешлосц, нє ґетоизация, бо Руснаци по цалим швеце, алє тото цо нєпрекладаюце, а єст го у, на перши попатрунок, нєвидлївей димензиї текста, у духу з котрим вон намачани, у попатрунку на терашньосц и на иншакосц. Кед бим нє читала цо други руски писателє пишу, а я припознавам же сом медзи найвирнєйшима читателями наших виданьох, нє знала бим як ше руска душа трима у форґове сучасносци. З нїма, другима писателями, ше я, читаюци, виєдначуєм, а кед страцели тото цошка, вец страцели себе. Вец су имитация. Ми длужни швету дац тото з чим зме народзени, лєм так будземе атрактивни. Як Маркес, Сафон, Гамсун, Джойс, русийски класики… Дац тото цо швет ище нє ма.

РС   Як нєшка патрице на власну розвойну драгу як поетеси, писательки, литературней критичарки?

– Думам же бим тедишня я була задовольна сама зоз собу. То нє значи же сом, нєшкайша я, задовольна зоз собу. Свидома сом дзе и кельо сом гришела, на чим ми нє так жаль, як на тих препущених можлївосцох котри, можебуц, а можебуц и нє, можебуц лєм я так думам, стали предо мну. Чесно буц добронамирни ґу особи котра ше ховала по войни, у фамелиї дзе шицкого цо було нужне було, лєм попри пальцу. Сцигла сом там дзе ше ми анї нє шнїло же будзем, нє ощербююци анї себе, анї других. Було вельо койцо процив мнє, алє було вертикали хтори сом видзела як „знаки коло драги”, хтори у мнє видзели цо бим можебуц анї нє видзела, та ми давали предкладаня хтори я, очивисно, прилапйовала. Шицки млади, озда, пишу поезию. Велї кед змудрею, престаню. Я нє. После студийох сом верела же вецей будзем робиц як критичар, бо сом видзела же нам то хиби, як обручи котри тримаю дуги на гордове же би ше вон нє розпаднул, алє роботно и животно сом гнєтка мала каменьча у ципели, нє було хто зна якей конкуренциї у такей роботи, та то чловека нє стимулує. Керовала сом буц  индивидуална и особна, а нє було часу усовершовац ше теорийно, та сом то робела бо треба, а то нє хто зна яка основа. Потребу за есеїстику сом преношела до поезиї и приказох подобовей уметносци,  операюци ше на сензибилитет. Щиро, я нє жиєм за литературу анї зоз литератури, алє вше зоз литературу.

РС   Кельо важне же би ше руски писатель зявел зоз свою творчосцу на сербским язику и цо би требало поробиц же би тот процес лєгчейше ишол?

– Шицко цо чловек зроби жада верификовац и, цо є вецейнїсто потвердзене то озда лєпше, нє вше то так, требало би буц. Я, особнє, нє мала скоро нїяки порив ширше пласовац свою роботу. Свидома сом факта о нєчистим и нєясним полю афирмациї уметносци у дружтве у яким зме, о бависку вельких числох, о самодостаточносци вельких, о кланох, лобираню и политичней мрежи. Вецей раз сом место своїх роботох посилала преложени роботи других. Можебуц то було и вираз нєдовирия и моєй лоґики же з тим практично нїч нє доставам особнє. На другим боку, отворене питанє цо з тим достава руска литература? Кельо треба и хтори руски кнїжки преложиц же би прицагли ширшу увагу? Так лєм, обявиц же би було обявене. Як и обявиц преклади же би ше их по руски читало, а знаме же буквално кажди Руснак описменєни и по сербски, а за телї руски рукописи пенєжи нєт. Шицко ме то мучи и я одвити нє знам. Знам же подобни дилеми мали аж и тоти цо их можеме наволац руски класики. А, заш, маме приклади винїмковей ирскей литератури, дзе маце штирох нобеловцох, котри нє писали по ирски, алє по анґлийски. Можебуц є прето популарна у швеце. Ту и Кундера, ту и Андрей Макин, Буковски, ту вам и приклад Йонеска, Tристана Цари, Васка Попи и скоро шицких писательох на їдишу, чия слава настала аж кед су преложени. Маце и Салмана Руждия хтори нє пише на мацеринским, алє на анґлийским. Дакеди думам же и ту космос дзелї карти и же ше за успих муша зложиц ище даяки елементи окрем квалитета, дзеки, роботи.

РС   Яки стан нєшка у рускей литератури и яки єй перспективи и будучносц?

– Тих дньох як член Видавательного совиту вичитуєм рукописи послани на конкурс Видавательного оддзелєня за идуци рок и число 19 саме по себе оптимистичне. Нє шицки вони високого квалитету, алє можем повесц же озда и найгорши медзи нїма дакеди би мали места у видавательним плану. Як вец нє буц оптимиста, кед медзи нїма скоро половка таки авторе котри ше потераз нє зявйовали, а єст досц и младих. И цо, достали зме и рижнородни жанри и теми. Кед ше половка з того зяви як кнїжка, будзе то доказ словох директора „Руского слова” Бориса Варґи же видавательство у тей Установи нє лєм додаток, алє моцна жила тирваня руского слова.

РС   Добитнїца сце велїх припознаньох и наградох. Як патрице на найновшу награду и припознанє?

– Нє так я вельо награди доставала, вецей раз сом була медзи тима цо ю додзельовали. Мушим припознац же два найвекши „Александер Духнович” и награда „Гавриїл Костельник”, кед бим мушела мерац, вец би ми тота друга була важнєйша. Нє лєм прето же є найновша, же є лєм наша, тутейша, нє иницирує ю автор, алє ю додзелює комисия з конкуренциї котра, мушиме припознац, на тих наших просторох, моцнєйша од тей дзе можу на ню аспировац и  самопрокламовани писателє зоз шветового руского простору. Нє знєважуєм значносц Духновичовей награди, єй улога ище яка важна за цале руснацтво и, видзим, з часом вона и рошнє.   

РС   Цо ище творице и пишеце, цо можеме обчековац у часох пред нами спод Вашого пирка?

– И я конкуровала за обявйованє збирки писньох у идуцим року. Остатню сом обявела ище 2004. року и за шеснац роки ше назберало коло 100 писнї. Вєдно су якаш ретроспектива котра почина од терашнїх дньох, а закончує ше там дзе гевта станула. Двоєла сом ше чи робиц на започатей векшей прози з ґенерацийну тематику, або збирки кратких приповедкох за дзеци, док ище мам инспирациї пред очми. Видзи ше ми же ми роки дали вельо теми, а одбрали  ентузиязем яки ме дакеди тримал. Видзи ше ми же сом з векшу дзеку робела кед сом час крадла од дзецох, роботи, обисца, бо у лимитированим чаше, яки ми бул на розполаганю, требало робиц нашвидко. Тераз, кед мам кеди, час препущуєм як кед би го було полно. Читам, вельо, доберано. Уживам.

(Опатрене 69 раз, нєшка 1)