Заградка, мила кнїжочка (Заградка ч. 1 – 1947 (ПДФ верзия за знїманє))

автор м. римар 21. май 2021

Два роки потим як вишло перше число новинох „Руске слово” (1945.), у юнию 1947. року видруковане и перше число часописа за руски дзеци „Пионирска заградка”  (ту можеце зняц перше число у ПДФ формату). Чувствовали людзе же дацо за читанє на мацеринским язику треба дац и дзецом, бо о децению˗два вони подорастаю, та почню уходзиц до роботи нє лєм у новинох, алє и у оводох, школох и индзей дзе ше будзе вимагац знанє руского язика. А полюбя го, науча и нїґда нє забуду лєм теди кед одмалючка кажди дзень буду комуниковац на тим язику.

Тоти хтори ше подняли пробовац пририхтац перше число часописа наймладшим читачом, теди нє думали же о першим, нєлєгким початку треба дацо и призначиц же би остало будуцим поколєньом, та тераз нє знаме нїч о тим як учителє и професоре дзбали о дзецох и кельо ше жертвовали пририхтуюци перши числа часопису. Повойново часи були барз чежки, та требало вельо схопносци, сцелосци и шмелосци прилапиц ше тей обовязки. Перше число нє мало анї редактора, лєм у нїм писало же за редакцию одвитує Штефан Чакан. „Пионирску заградку” почала видавац „Руска матка”, а друковала Друкарня Народного фронту у Руским Керестуре. Исте остало лєм тото же и пред 73˗ома роками и нєшка часопис виходзи каждого мешаца.

Перши бул малого формату и мал лєм 16 боки. До фотоґрафийох ше чежко доходзело, а и кед ше даєдну нашло, була чарно˗била. У першим чишлє була лєм єдна єдина фотоґрафия ‒ портрет Маршала Югославиї Осифа Броза Тита, на трецим боку. Рамик прави дзецински, з двома илустрациями у червеней фарби, а на нукашнїх бокох ище даскельо дробни илустрациї цо знаходлїви понаходзели хто зна дзе.

„Дороги читателє Пионире”, глашел наслов першого тексту у часопису, точнєйше, першого писма читачом. Хто го написал, нє знаме, бо текст нє подписани, алє автор знал цо и як треба повесц дзецох хтори перши раз достаню до рук свою новинку. „Товарише цо ю ушорюю, вєдно зоз вами буду писац о таким да ше вам пачи, и да ше зоз написаного поучице”.

У писме читательом голєм шейсц˗седем раз похасновани слова Пионире и Пионирки, цо теди було нєзаобиходне. Дзеци поволани писац до „Пионирскей заградки” о тим кельо маю Пионирох у класи, чи маю свойо пионирски схадзки, хто их учи шпивац пионирски писнї, алє и чи зоз танцами и шпиванками даваю приредби, писац и о лєту, о домашнїх животиньох, та и о тим чи їх старши браца и шестри, члени „Народней Младежи” пойду до Босней на будованє желєзнїцкей драги Шамац‒Сараєво.

„Вериме же вам, мили руски Пионире и Пионирки Заградка будзе мила кнїжочка, и же зоз нєй вельо поучице, бо наш вожд наш Маршал кед бешедовал Пиониром наглашел же Пионире маю длужносц да буду найлєпши школяре и же их длужносц учиц, учиц и вешелїц ше. Кед посцигнєце красни оцени, и кед будзеце добри школяре, буду вас любиц и цешиц ше у вас и родичи, а будзе вас ище баржей любиц наш мили маршал Тито”.

Од 16 бокох першей „Пионирскей заградки” половка виполнєна зоз литературнима творами хтори написали нашо, теди млади, а познєйше познати руски писателє чийо писнї, приповедки, сказки и басни и нєшка маю свойо место у терашнїм часопису за руски дзеци „Заградка”. То Михайло Ковач, у першим чишлє подписани зоз псевдонимом „Задунайов” хторе, медзи ище даскельо псевдонимами хасновал у предвойновим часопису за дзеци „Наша заградка”, потим Яким Олеяр, Мирон Будински, Янко Фейса, Василь Мудри, вец Доситей Обрадович, а ту и єдна карпатоукраїнска сказка. Тото лєм потвердзує яку моцну свидомосц о националней припадносци мали нашо образовани людзе и яке им було важне очувац часопис и доприношиц його розвою и росту.

Кед тераз чита, чловек би повед же пред дакус вецей як седем децениями барз виберани найкрасши писнї и приповедки за обявйованє, бо у нїх нєт пакосци, мержнї, зависци, видрижньованя и бридки слова, а кед кус роздума, нє було там з чого виберац, алє складац на боки тото цо було, а до чого ше чежко доходзело. А було добре, бо ше дзбало о красним справованю, о здравканю старшим по драже, о помаганю родичом, о защити животиньох (як кандур виратовал цинку, як ше двойо курчатка учели читац, як лебед, чука и рак сцели вєдно путовац…).

Як спомнуте на початку, у Писме Пиониром, жаданє тих хтори ушорйовали часопис, було же би ше им пачел и же би их поучел. А на двох остатнїх бокох єдина рубрика, односно бок зоз меном „Поучни куцик”, дзе кратка статя о домашнїх животиньох, односно о хасну яки даваю людзом, а написане и чом пада диждж и кеди пада шнїг. Ту и текст Кельо єст ровноправни держави у Федеративней Народней Републики Югославиї. У чаше без телевизора, интернету, телефонох и без учебнїкох у хторих би дзеци могли дацо дознац, пречитац, научиц, „Пионирска заградка” тим малим читачом дала найосновнєйши информациї о тим хтори народи жию у нашей держави, и хтори шейсц ровноправни держави творя ФНРЮ.

„Найвекша тековина (здобуток) шицких народох цо жию у Югославиї, то братство и єдинство и ми го будземе чувац як нашо наймилше. На чолє братских югославянских народох находзи ше син югославянских народох маршал Осиф Броз Тито”, писало на остатнїм, 16. боку часописа.

На концу би требало повесц словечко˗два и о першим часопису за руски дзеци „Наша заградка” хтори почал виходзиц ище пред Другу шветову войну, 1937. року, а виходзел по 1941. рок кед шицко застановела война. Виходзенє часописа порушал наш познати учитель и писатель Михайло Ковач, теди заняти у школи у Руским Керестуре. Як ше му удавало, попри своєй порядней роботи, нацагнуц себе на плєца ище єдну, анї кус нєлєгку обовязку, лєм вон зна. Видзел же дзецом потребни часопис, бо иншого за читанє скоро анї нє було, лєм даяки букварчок и даєдна читанка. Почал и нє преставал, покля нє загамовало у держави. Знаходзел ше як знал и могол, а помоци у роботи нє було.

Кед дзецом явене же пополадню будзе видрукована „Наша заградка”, зоз школи бежали, як на кросу, опрез Друкарнї и дриляли ше у длугоких шорох же би достали свой часопис. Була то наисце нєпреповедзена радосц хтору паметали цали живот, бо однєсц дому свою новинку, теди було дожице.

(Опатрене 185 раз, нєшка 1)