Заєднїцки вик у злагоди

автор маф 4. децембер 2016

Владимир и Мелания Малацково з Руского Керестура зоз свою фамелию и родзину нєдавно преславели 60 роки заєднїцкого супружеского живота. З тей красней нагоди призначели зме їх здогадованя на тоту прейдзену драгу.

Пожиц у супружестве 60 роки уж вше ридше зявенє, а тоту животну привилеґию маю и Малацково. Поцешени су, и як нам гваря, обидвойо  задовольни зоз своїм животом, найбаржей зоз своїма дзецми и унуками. Маю трох синох – Владимира, Юлияна и Звонимира, нєвести  Оленку и Снежану, а найбаржей ше радую своїм осмерим унуком – Владимирови, Ванеси, Андреї и Ванї, Мирославови, Маї, Ани, Михаелки, а чекаю и дзевяте унуче. Сподзиваю ше и чекаю же дожию и даєдно праунуче, но нєшка ше млади познєйше пристановяю, та шицко приходзи познєйше.

А и вони ше млади побрали. Бачи Владимир народзени 1936. року, док андя Мелана народзена у Паплацковей фамелиї 1939. Правда, була у осемнастим, алє за одаванку єй хибели три мешаци, та ше роки мушело „правиц”. Побрали ше вєшенї, 18. октобра 1956. року, а на питанє дзе и як ше упознали, Мелания приповеда:

 – Було то на танцу. Ми двойо нє бивали на истим краю валала, та як теди було, нє ходзели зме  до истей ґаздинї и на танєц. Ми, Новошорци, на танєц ходзели до Бруґошки на Вельки шор, там дзе тераз Юарбис, а мой до Мироньвей сали. Но, раз так вон з верним Владом Дудоґовим (Емейдийовим) пришли до нашей ґаздинї. Моя верна, Гелена Мишкова (Гардийова) и я ше викруцали, а вони нас вжали на танєц. Так було раз, та други раз, та зме ше так упознавали, ходзели три роки, и обидва пари зме ше и побрали. Нажаль, Владо Дудоґов уж нє медзи нами.

ЖИЛИ У ОБИСЦУ З РОДИЧАМИ

Obljivanje, Malackovo, 1956.Перша спокуса була кед Владимир, уж як ше им народзел перши син Владимир (1959.), пошол до войска, алє го о кратки час врацели пре здравє.

– Нашли ми цошка на плюцох, та ме пущели дому на лїченє. Бул сом и оперовани, до рока сом ше мушел чувац од чежкей роботи, алє шицко прешло и лапали зме ше далєй до живота  – памета бачи Владо.

Вон зоз колєсарскей фамелиї, бо у истим обисцу и шмикнї, перше його дїдо Михал бул колєсар, потим и оцец Янко, та и вон рушел по їх шлїдох. Бул у оцовей роботнї перше шеґерт, вец и калфа, а и майсторски испит зложел 1960. року.

Млада пара свой заєднїцки живот почали у обисцу з його родичами, так як то теди векшином и було.

– Ми од першого дня жили з родичами и то мнє було нормалне. Правда, мушели зме ше водзиц як два ґаздовства пре жем хтору зме мали як майсторска фамелия, бо майстор могол мац лєм 5 гольти на себе.  Так зме и обисце прилагодзовали, преправяли, доправяли уж и кед ше нашо синове пристановяли. Добре зме ше складали, оцец нам помагал у роботи на полю, а поготов кед зме познєйше прешли на польопривреду.  Мац вше дома наварела, причувала унуки… и так нам було и лєгчейше – памета наша собешеднїца.

Початки їх заєднїцкого живота були у чаше кед чежки повойново роки уж були при концу, привредни и економски живот ше почал розрастац, та так їх ґаздованє. Гоч правда, колєсарске ремесло почало трациц крочай з новим часом, и вони ше мушели прилагодзиц и глєдац нови можлївосци за живот.

– Уж даґдзе од 1957–58. року ше престали правиц древени кочи и шицки колєсаре почали вирабяц прикочи або ткв. приколици. Паметам же и ми остатнї лєгки-парадни коч справели 1965. року, єдней нашей родзини до Сриму. А 1968. року оцец  одказал роботню, (гоч ю вец два роки тримал Гербут, алє и вон завар), а я анї нє отверал, гоч сом и положел майсторски испит – приповеда бачи Владо.

– Понеже зме мали жеми, прешли зме на заградкарство и почали садзиц  паприґу. У валалє ше теди вше вецей людзе опредзельовали за тоту роботу, а перши паприґаре даґдзе од 1956. були бачи Миколка з Циґлашора, дїдо Береков з Маковского, дїдо Барна… А нам випадло так, же зме перше посадзели червену цвиклу хтора пре слаби рок нє зишла, та зме ю преорали, а посадзели паприґу.  Помали зме напредовали,  и уж 1968. сом купел и половни комби, та зме ходзели на пияци. Мали зме перше два конї,  а нови авто зме  купели 1974. року.  О рок зме конї зачерали за трактор –  добре запаметал бачи Владо.

ДЗЕЦИ НАЙВЕКШЕ БОГАТСТВО

Так Малацковим роботни вик преходзел у польопривреди, паприґа помогла и хлапцох школовац и попристановяц, так як и у цалим валалє. А садзели ю трицец роки, покля нє пошли до землєдїлскей пензиї хтору обидвойо маю. Гоч є и нєвелька, у старосци ше зда. Роки прешли, як гваря, остатнї дзешец як да лєм прелєцели, та и здравє уж нє таке як дараз. Андя Мелана досц кубури з ногами, та ше на кочику руша, док бачи Владо гоч наполнєл осемдзешат,  ище вше ше добре трима.

– Нє можем на ноги, алє зато наварим, а мой ми пододава и поприноши шицко цо треба, кромплю, мархву, чи дацо инше. Та, добре док можеме сами, лєм най здравє послужи – любела би андя Мелана.

– Гоч зме паприґу давно престали садзиц, я научени вше дацо робиц, та ше и зоз ремеслом ище  занїмам, бо пориска вше треба, а людзе сами по нїх приходза. Пред 5 роками сом за циварвань до Крущичу правел колєса, а и кед видзем вонка, вше видзим даяку роботу – приповеда бачи Владо.

Малацково, як и цали заєднїцки живот, и нєшка нє сами у своїм обисцу. Нєшка з нїма, гоч окреме, жиє фамелия наймладшого сина Звонка и нєвести Снежани.

 – Вони маю дзеци и провадза свойо, а ми сами док можеме, алє вони вельо помагаю, и попорая шицко цо треба. Кед ше дараз случи же останєм сама у обисцу, барз ми цлїво, нє знам як бим сама жила. Гоч вше єст дацо дзе ше и бриґує и поцерпа, то так кед єст дзеци, алє вони, поправдзе,  найвекше богатство – поцешена наша собешеднїца.

ТРЕБА ЗНАЦ ПРЕБАЧИЦ

На питанє як би порадзели младих же мож телї роки крашнє жиц у малженским живоце, Малацково гваря:

– Найважнєйше  єдно другому пребачиц.  Нєт обисца дзе би ше нє прегварело, або себе погуторело, та так було и у нашим, алє ми себе за тоти роки нє дошлєбодзели  же зме пре дацо нє бешедовали. Так було и з родичами з хторима зме жили, а так тераз и з нашима дзецми.

Malackovo-60-famelija

(Опатрене 137 раз, нєшка 1)