За пергачами од Африки по Централну Америку

автор а. медєши
435 Опатрене

Др Ивану Будински, родом з Руского Керестура нє треба вельо представяц. О єй фасцинациї зоз пергачами, анґажованю у промоциї науки як и интересованьох звонка єй професиї, писали зме нєраз, а з тей нагоди ище раз зме ше стретли з тоту младу научнїцу пре єй нєдавни приход зоз вецеймешачней науковей експедициї у тропских часцох Африки и Централней Америки.

Др Ивана Будински занята у Институту за Биолоґийни виглєдованя „Синиша Станковичˮ Универзитета у Беоґрадзе, на Оддзелєню за ґенетски виглєдованя, а свою кариєру пошвецела виглєдованю пергачох. Таки час, влонї, Ивана достала поволанку од пайташки зоз Перуу же би вєдно зоз ню, у рамикох наукового проєкту, рушела на теренски виглєдованя до Африки як член тиму за виглєдованє пергачох. Проєкт финансовали Анґлийци, а требало го робиц у Ґани, Замбиї и Етиопиї, медзитим, пре гражданску войну Етиопия „одпадлаˮ, та Ивана зоз колеґиню з Перуа пошла до Ґани на 6 тижнї виглєдовац тропских пергачох.

– За лапанє пергачох хасновали зме вертикални мрежи, хтори були и  10 метери високи, а кладли зме их звичайно медзи древа, а мали зме и окремни „гарфиˮ за лапанє пергачох. Потим зме их мерали, патрели хтори файти присутни, знїмали зме им еголокацийни сиґнали и подобне… Африка єдна велька „чарна дзираˮ, вельо того там ище вше нє виглєдане. Анї хтори файти там єст, анї цо вони єдза – започина Ивана и предлужує о упечаткох з експедициї.

– То була досц интересантна и интензивна робота, окреме же у нашим тиму було лєм два били дзивчата. Мали зме двох локалних експертох, зоз Ґани, и на каждим подручу зме мали по двох локалних асистентох хтори зоз мачетами ходзели з нами керчиц там дзе требало поставиц мрежи, а тиж и пре безпечносц. Им то було досц нєзвичайне, понеже у Африки жени маю дакус иншаке положенє у дружтве. Жена треба же би народзела дзеци и шедзела дома, а нє же би ходзела вноци по лєше и лапала пергачи – у франти приповеда Ивана и предлужує же ше пре таке положенє женох спочатку з локалцами требало дакус єднац, но з часом ше шицко вигладкало.

ЖИВОТ З ЛЮДЗМИ У ДРУГЕЙ ДЕРЖАВИ МЕНЯ ПОПАТРУНОК НА ШВЕТ

Циль того проєкту бул випитац як знїщованє лєсох и їх претварянє до польопривредних поверхносцох уплївує на биодиверзитет пергачох, и на їх прекармйованє, односно, кед ше лєс викерчи, чи ше пергаче прилагодза на инсекти у, наприклад, плантажох какаа, касави, чи буду єсц дацо инше. Виглєдованя у Ґани робени у тропских дижджовних лєсох и на плантажох какаа, а у Замбиї то були поля касави або кукурици.

– У Ґани народ барз бидно жиє. Нє маю струї, шицко робя з руку, на плантажох робя зоз мачету и мотику. Кед сом першираз пришла зоз Ґани, барз сом пременєла попатрунок на животни вредносци. Ми ту часто оганяме за материялним, вше зме цошка нєзадовольни. Там жени на главох ноша вельку ванґлу зоз судзину або шматами, и иду по даскельо километри ґу рики же би вирайбали шмати  – приповеда наша собешеднїца.

И попри велького худобства, гвари, випатраю задовольно. Чисту воду нє маю, лєм купчу зоз пластичних фляшох, а векшина єдзеня заснована на намирнїцох хтори богати зоз скробом же би цо длужей затримали ситосц.

– Єдза вельо касави хтора богата зоз скробом, пасулї, банани, алє и вайца. У Замбиї ховаю кукурицу и найвецей єдза еншиму, то подобне як наша замешка, и звичайно им єдзенє досц горке. Банани, авокадо, манґа… тота овоц нє ма вязи зоз тим цо ми ту купуєме. Їх смак у Африки вельо лєпши – приповеда Ивана и додава же звикнуце на єдзенє було заш лєм лєгчейше як на климу.

– Ґана блїзко при екватору, та дзень и ноц тирваю єднак, по 12 годзини. Там и дижджовна и сушна сезона. През цали рок коло 30 ступнї. Кед зме були на тим першим виглєдовацким подручу, 5 ноци за шором падал таки диждж же нас дословно зачирел. Мали зме єден локалитет дзе спадло тельо дижджу, же околна ричка виляла шицко доокола. Зоз чижмох зме висиповали воду, а после було чежко шицко тото осушиц пре вельку влагу. Ґумово чижми зме мушели ношиц и пре рижни опасни животинї, як поведзме гад, чарна мамба, хтора кед укуши, мертви ши за 10 минути – толкує наша собешеднїца.

Ивана зоз своїм тимом обишла три обласци хтори ю одушевели зоз свою природну красоту. Древа високи и до 60 метери, богата флора и фауна яку мож  видзиц лєм у Африки. Но, нажаль, кажда з тих обласцох зочує ше з даяким еколоґийним проблемом – або нєлеґалним керченьом древох, або нєлеґалним копаньом злата.

После Ґани, Ивана зоз свою колеґиню, штредком новембра, требала пойсц на виглєдованє до Замбиї, медзитим о даскельо днї рушела нова габа вирусу Омикрон. Пре вирус, Замбия була положена на червену лїсту державох, та Ивана зоз своїм тимом одлучела рушиц на експедицию до Танзаниї, тераз лєм туристично.

– Пошли зме 5 днї на сафари до велького резервату природи Масаи Мара хтори ше находзи на гранїци зоз Танзанию и представя предлуженє Националного парку Серенґети. Серенґети обласц позната по животиньским швеце хтори барз богати, а у нїм слони, нилски конї, крокодили, зебри, жирафи, антилопи… Було нас пецеро у джипу, а вожач, хтори нас и водзел и варел нам, путовал з нами. Шицки водзаче умрежени и явяю єден другому кед єст даяка фамелия поведзме лєвох, и вец велї приходза на тото место. Тоти лєви барз опущени. Кед преходза поведзме слони, ми станєме и чекаме най прейду. Маме меселатов и припатраме ше на нїх. То фантастичне искуство – здогадує ше Ивана.

НЄИЗВЕСНОСЦ И СТРАХ  НЄ ПОБИЄ ЛЮБОВ ҐУ НАУКИ

После Ґани и Танзаниї, ушлїдзел кратки одпочивок у Сербиї, потим у марцу Ивана ознова одходзи на ище єдно виглєдованє до Ґани, а потим, после кратшого оддиху одходзи до Археолоґийного резервату Ламанаю, на кратку експедицию до Белизеу, малей держави у Стреднєй Америки, на гранїци зоз Мексиком. Можебуц и вецей як саме виглєдованє, Ивани длуго останє запаметане путованє по тамадз, з оглядом же динамика случованьох на драги до Белизеу баржей здабала на увод до даякого доброго акцийного филму, як на одход на наукову експедицию пергачох. На щесце, Иванова приповедка ма щешлїве законченє.

– Понеже ми нє можеме лєциц прейґ ЗАД-у, бо нам треба виза хтору досц чежко достац, я лєцела прейґ Мексика. Коло тих визох сом ше наисце натрапела. Перше ми штварток явели же ми виза нє одобрена, и же од путованя нє будзе нїч, цо ми наисце було чежко, же би ми о два днї, всоботу, на 23 годзин кед сом уж лєгла спац, явели же ми виза заш лєм одобрена и же можем шедац до авиона. За 7 годзини сом купела авионску карту, спаковала ше и рушела на аеродром. Кед сом сцигла до Канкуну, до Мексика, пре визу хтору сом ище вше нє мала, мушела сом поцагнуц лєценє за два днї. После двох дньох, я визу и далєй нє мала. Шедзим на аеродрому и припатрам ше як ми мой резервовани авион одходзи „опрез носаˮ. После громаду часу и нєизвесносци, явяю ми зоз Белизеу най шеднєм до автобуса, и най идзем до Четумалу, остатнього городу пред белижанску гранїцу. Гваря „док сцигнєш по белижанску гранїцу, ми придземе по цеˮ. Ютредзень рано сцигуєм до Четумалу, там ми явяю най вежнєм такси же би ме таксиста одвезол на белижанску гранїцу, прешвечую ме же шицко будзе у шоре, и же ми у медзичаше виза будзе готова. Роздумуєм, кед тераз шеднєм до таксия, таксиста ме одвеже зоз Мексика, прейдзем гранїцу, а до Белизеу сом нє годна войсц прето же ми виза ище вше нє одобрена. Най нє споминам же у тим „медзи-простореˮ нє мам нїяки телефонски або интернет сиґнал. И ту сом уж знємирена – приповеда возбудзено Ивана.

– Нїч, шедам до таксию, зоз таксистом бешедуєм по шпански, таксиста ми охабя свойо число телефона „за нє дай Божеˮ … О даяки час, сцигуєм по белижанску гранїцу, там ми даваю виполнїц громаду формулари и конєчно дознавам же виза одобрена. Приходзи по мнє нєпознати чловек, и перше путуєме на авту, а вец ме „спаковалиˮ до чамцу и вожели през рики и мочари, же бим после даскельо годзинох правей драми конєчно сцигла до Белизеу.

Так Ивана, шмела научнїца описує свою Голгофту и огромни ризик путованя, потвердзуюци же, у єй случаю, любов ґу науки и пергачом така же наисце нєт препреченя.

ПЛАНЕТАРНИ ПРОБЛЕМ

– Керченє лєсох барз заступене на цалей планети. Людска файта пренаселєна и то чежко прекармиц. Амазонию ше керчи же би ше садзело сою або кукурицу за хованє статку, односно меса, а конкретно у Ґани людзе предаваю древо, бо нє маю з чого жиц. Лєм за даскельо мешаци нєставаю огромни поверхносци лєсох, таки яки чловек анї задумац нє може – визначує Ивана.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ