Надя Волчко (1934–1983) уметнїца з Беркасова таписериї розошала ширцом по Европи

автор И. Папуґа 13. юний 2020

За Надю Волчко гуторели же є уметнїца широкого формату, чий викрок до швета подобовей уметносци, односно таписерийох, тедишня югославянска сучасна уметносц препознала и припознала. Була нєзвичайно талантована. Нажаль, пошла з того швета барз вчас, а тото цо за собу охабела, зачуване у збиркох ателєох, ґалерийох и публикацийох.

Надя Волчко народзена 25. aприла 1934. року у Беркасове. После законченей основней школи у Беркасове и Шиду и ґимназиї у Сримскей Митровици, одходзи на студиї Академиї применєних уметносцох до Беоґраду. Мала замерковани резултати у подобовей уметносци – закончела специялизацию у обласци таписерийох, а то ю одведло на студийски путованя до Паризу, Лозани, Цириху, Заґребу, Минхену Сараєва… Зоз своїма таписериями участвовала на вецей Октоберских салонох у Беоґрадзе, а першу самостойну виставу мала у Музею применєней уметносци у Беоґрадзе 1962. року. Виставу отворел познати литерата Васко Попа, исочашнє одкриваюци и єй уметнїцки лайтмотив „Полноцне слунко”.

ВИТКАНЕ ДОЖИЛА ЯК ВШЕ НОВУ ПИСНЮ

Самостойни и колективни вистави мала и у Беоґрадзе, Сараєвe, Новим Садзе, Осєку, Опатиї, Заґребу, Цириху, Женеви, Лозани Зекинґену, Минхену итд. Викладала и на „Червеней ружи” у Руским Керестуре, a була и илустраторка часописох НВУ „Руске слово”. Член Здруженя подобових уметнїкох Сербиї постала 1964. року, а робела як проєктантка текстила у текстилней индустриї, а потим и як професорка подобового воспитаня у Ґимназиї „Сава Шуманович” у Шидзе.

Замерковане же єй таписериї превозиходзели конвенцийни циль декоративного украсного предмета хтори мал оплеменїц простор, або практичи предмет еґзистенциялного, збогацени з гармонию фарбох и линийох. Кажда таписерия була нова писня. До таписерийох огромних димензийох, а у рижних технїкох, хтори виткала з власнима руками, уношела рижни офарбени материяли, преважно у природних фарбох, фарби польох, лєсох и околїска єй родного валала Беркасова.

На таписериї з хтору є представена у Шветовей енциклопедиї таписерийох уткала стихи рускей народней писнї „Нє зрубуй нє сцинай желєного дуба…”. Велї нє знаю же ше єй роботи находзели у ателєох, найвецей на Петроварадинскей твердинї, а найвекше число заш лєм остали по приватних збиркох. Спомнути таписериї ношели назви: Ярнє слунко, Полноцне слунко, Ода слунку, Любим це жовте, Питаґорова пришага… (Таписерия Питаґорова пришага у власносци фамелиї Павлович з Нового Саду, др Александра и Ґордани Павлович и їх дзивки Татяни Войнов зоз Сримских Карловцох).

Окрем уметносци и педаґоґийней роботи, Волчкова любела и писала поезию.

ТОТО ЦО РОБЕЛА ЖИЄ И ДАЛЄЙ

Дружтво за руски язик, литературу и културу, у рамикох активносци Клуба подобових уметнїкох, 2003. року видало лексикон – моноґрафию под назву „Подобова творчосц Руснацох” у хторей замерковане место ма и подобова уметнїца, таписеристка, Надя Волчко. Дружтво вєдно зоз Културно-образовним центром зоз Шиду у октобру 2002. року орґанизовало Округли стол о творчосци Надї Волчко и Ангели Прокоп зоз Шиду, а отримани є у Новим Садзе. Теди о Надї Волчко бешедовала проф. Верица Радивойков, а о Прокоповей литерата Светислав Ненадович зоз Шиду. Собщенє зоз спомнутого сходу було обявене у публикацийох КОЦ у Шиду и Дружтва за руски язик и литературу, 2003. року.

У рамикох означованя 70-рочнїци од народзеня Надї Волчко, 24. априла 2004. року, попри пригодней подобовей вистави у Дїловним центру у Шидзе отримани Омаж за Надю Волчко, а у рамикох означованя єй 80-рочнїци у Руским дворе у Шидзе 1. авґуста 2014. року. Теди, у рамикох Подобовей колониї, о уметнїци надихнуто, з вельо пиєтета, бешедовала Верица Радивойков, хтора як професор робела зоз Надю у Ґимназиї „Сава Шуманович” у Шидзе.

Надя Волчко умарла у Беоґрадзе 31. юлия 1983. року, у своїм пейдзешатим року живота. Похована є на Руским теметове у Беркасове.

(Опатрене 77 раз, нєшка 1)