Знал нас и зашмеяц и розплакац

автор а. медєши 7. марец 2021

Tри слова, же „живот – то морйоˮ, можу звучац як клише кед то пове гоч хтори моряк. Алє кед тоти два слова одшпивал „Панонски моряк”, Дьордє Балашевич, вец спомнути слова постали єдна спомедзи велїх животних правдох хтори у своїх писньох, а на окремни способ, знал публики пренєсц праве вон, Дьоле, нєдавно упокоєни кантавтор, композитор, музичар и уметнїк. 

Нєдавна вистка о шмерци того, насампредз, виртуоза зоз словами, виволала найглїбши емоциї при людзох у цалим реґиону. О його одходу обвисцовали и числени шветово медиї, наволуюци го – „Югославянски Боб Диланˮ. На тисячи Балашевичових обожовательох зберали ше на площох вельких городох, палєли швички, сцерали слизи, зохабяли дарунки, интимни порученя, и у хору, а як єден, шпивали найвекши Дьолетово гити.

Свойо скромне доприношенє у одпитованю од леґендарного кантавтора дал и анонимни Керестурец, хтори на постаменту зоз каменима голубами у центру валала зохабел квеце, швичку и єдну спомедзи велїх Балашевичових виповедзених животних правдох, тих „глїбокоумних”, а заш таких же их розумел и обични войводянски селян – „Живот? То ци тото кед ци на гробу пише рок народзеня и рок шмерци. Е, тота смужочка помедзи, то ци живот.ˮ

А праве у тей нєдлугокей „смужкиˮ Балашевичового живота, гоч лєм на кратко, стретли ше двоме любителє природи, фодбалу, добрей музики и доброго друженя… Прави гедонисти живота. Єден бул спомнути Дьоле, а други, Янко Хома, дакедишнї директор керестурскей школи „Петро Кузмякˮ и професор ґеоґрафиї.

Интернет жридла наводза же Балашевича вируцели з ґимназиї пре нєпослухносц, пре подле справованє и прето же ше шейтал по Дунаю у чаше кед мал буц у школи. Ґимназию закончел познєйше, як позарядови школяр, а потим ше уписал на студиї ґеоґрафиї, но, нїґда нє дипломовал. По словох нашого собешеднїка, найвироятнєйше же ше и на факултет уписал лєм же би родичом було по дзеки.

ВЄДНО У ТИМУ

– Упознали зме ше вєшенї ’76. року на факултету, понеже зме вєдно студирали ґеоґрафию, гоч вон бул два роки старши одо мнє – почина Янко Хома о стретнуцу з Балашевичом.

– Часто зме шедзели вєдно, а вше даґдзе назадку. Я виполньовал спортску проґнозу, а вон писал писньочки. Нє бул вон з тих цо шедали до першей лавки, а анї з тих цо ше трудзели дзвигац руку и буц замерковани на вежбох. Видзел я же вон физично присутни, алє же є цалком у своїм швеце, гоч бул наисце барз интелиґентни. И вше бул нашмеяни и весели – приповеда Янко Хома о дакедишньому колеґови и предлужує:

– Того 1976. року, 31. децембра сом на спортскей проґнози достал вельки пенєж. Було нас 12-ецеро у цалей Югославиї хтори зме теди достали коло 3,4 тисячи марки. Паметам же ми ґол италиянского фодбалера Паола Росия, хтори бавел за „Ланероси Виченцуˮ, а хтори тиж умар нєдавно, принєсол тот вельки пенєж. После того ме Балашевич часто у франти волал „ ‘ди си Паоло Роси?ˮ – здогадує ше Хома.

А любел Балашевич и спорт. Окреме фодбал. Алє анї єден нє дати ґол на терену нє могол вируциц зоз такту того змиреного и флеґматичного Лалу.

– Кед зме були на першим року, отримовала ше 10-рочнїца Факултету. Студенти зоз коло 40 новосадских факултетох участвовали на фодбалским змаганю хторе ше отримовало на школским бавилїщу. Обидвоме зме були у истей екипи. Як екипа зме ше досц високо пласовали, медзи 4 найлєпши. Кед зме достали даєден „килавиˮ ґол, шицки  зме ше лапали за главу, лєм Дьоле бул флеґма, змирени, прави Лала. Йому то шицко було забава, франта… А паметам и тото кед зме покладали при єдному шалєному професорови социолоґию. Тот чловек мал штири докторати, алє му хибело животней мудросци. Од 25 студентох хтори би вишли на испит, лєм єден або двойо би положели. Студенти були у розпуки, бо им тот предмет хибел за услов, та предложели Балашевичови най професорови одшпива його теди найвекши гит з ґрупи „Рани мразˮ, „У разделяк те любимˮ, и же му професор за тото ма уписац шестицу до индексу. Балашевич на шицко лєм змахнул з руку и з тим його лалошким акцентом гварел – „Та мааанте меˮ – з ошмихом памета наш собешеднїк.

Янко Хома и Дьордє Балашевич на отвераню ”Ружи”

НО, ТОТ ЗОЗ СЛОВАМИ ЗНАЛ

Каждого року студенти ґеоґрафиї и до 100 днї препровадзовали на рижних путованьох, екскурзийох, а Балашевич, таки нєзаинтересовани за ґеоґрафию яки бул, анї теди нє препущел здумац „даяки нови стихˮ.

– Часто записовал писньочки, любел ше бавиц зоз словами, обрациц шицко на франту, алє ше окреме здогадуєм кед нам раз тиж на єдней екскурзиї на текст писнї Звонка Боґдана „Фијакер стари улицама лута, и собом носи заљубљени парˮ, Балашевич шпивал: „Ґеоґраф стари планинама лута, и свуда тражи еоцентски флиш… ˮ Дзе ґод ше лєм указала нагода уруциц даяку франту, дакус подзвигнуц розположенє, тaм бул главни. – приповеда Хома.

ДЬОЛЕ НА „РУЖИ”

Точно 35 роки познєйше, 2011. року, на ювилейней 50. „Червеней ружиˮ, Дьордє Балашевич отримал свой перши концерт у Руским Керестуре. После вецейрочних прегваркох, Керестурци на дарунок достали аж два концерти, обидва розпредани, у преполней сали Дома култури, а як домашнї хтори требал привитац Панонского моряка, бул праве Янко Хома.

– Тедишнї предсидатель Националного совиту, Славко Рац Цацо, ми предложел же бим пошол дочекац Балашевичов приход, медзитим, я то нє сцел зробиц так формално, узвичаєно. Видзел сом же стої опрез Дома култури, пришол сом му споза хрибта и зашпивал „Ґеоґраф стари планинама лута…ˮ Балашевич ше нагло обрацел, и як з пушки виштрелєл „Янко Хома? ‘ди си бре Хома?ˮ… препознал ме у истей хвильки, гоч  прешли 35 роки. Було ми барз мило же го видзим. Наисце ше таки народза раз у 100 рокох… Того вечара сом му на бини уручел чобольов – здогадує ше дакедишнї професор ґеоґрафиї.

Балашевич пред тим концертом два раз нащивел Керестур. Першираз 1978. року у Младежским доме як член ґрупи „Рани мразˮ, а як пошведочел наш новинар, колумниста, Дюра Винаї, у тексту обявеним на Фейсбуку, були то Дьолетово початки єдней наисце успишней кариєри.

– Теди у сали Младежского дома були 19 патраче, а музична ґрупа на бини масовна – 12 члени. Медзи двома шпиванками Балашевич приволовал публику зоз слоґаном – „ище вше – нас, єст вецей як – васˮ…

Медзитим, як далєй у тексту спомина Винаї, публика теди ище нє була заинтересована за його писнї, гоч барз швидко Балашевичова музична кариєра почала роснуц.  Популарни постал окреме 90-их рокох кед ше през свойо тексти процивел национализму, мержнї и насилству, а зоз своїма наступами пропаґовал мир и безсмисел войни.

Други Балашевичов приход до Керестура бул аж 2010. року на промоцию филма „Као рани мразˮ хтори вон сам режирал и написал сценарий, а за хтори ше до Дому култури рушало пол годзини скорей завжац место.

На концу, ище вельо того останє нєдоповедзене, понеже за такого чловека потребни вельо вецей як два боки. Тераз, после його шмерци, почитователє Балашевича и його дїла, роздумую на яки способ ше оддлужиц тому єдинственому уметнїкови, хтори нам за вики виков зохабел свойо найвекше благо.

Дзепоєдни думаю же улїца Йована Цвиїча у хторей вон жил треба же би достала його назву, други думаю же би його поезию требало положиц до школских читанкох, а треци заш, же би му требало подзвигнуц памятнїк. Идеї вшелїяки. Медзитим, єдно сиґурне: Балашевич, зоз свою поезию о войводянским менталитету, характерох людзох, траґи-комичних судьбох балканских народох, о безсмислу войни и мержнї, а зоз ироничним гумором и благу войводянску меланхолию, постал моцна вяза колективного идентитету нашого поднєбя. Такому, перше чловекови, а потим и уметнїкови, нїяки ґрандизони припознаня и памятнїки нє потребни. Вон себе памятнїк  подзвигнул ище за живота.

Добру ноц, панї и панове.

Ниа, и тота представа закончена.

Наздавам ше же сце у нєй уживали,

було задовољство правиц фиґлї

за вас, през шицки тоти роки.

Наздавам ше же ше ище увидзиме

у даєним другим городзе,

на даєдней другей представи,

у даєдним другим циркузу…

Дьордє Балашевич

 

(Опатрене 209 раз, нєшка 1)