З ошмихом и живот и робота лєгчейши

автор ол. живкович 14. марец 2021

Ивана єдна млада, приємна жена полна елану, a порихтана помогнуц и посовитовац у каждей хвильки и як здравствени роботнїк, и як мац, або приятель. Ошмих, то тото цо прикрашує єй твар. Щири, приятельски ошмих, котри нам хиби остатнї рок, як нїґда потераз. 

Жиє у Руским Керестуре, дзе ше народзела и одрастала, а роби у Доме здравя у Кули, у служби за домашнє лїченє и медицинске допатранє. После законченей школи и законченей пракси, отворел ше конкурс у Кули. Понеже пришло до змени ґенерацийох, на конкурс ше явели пейц млади медицински шестри и почали свой роботни вик у тей установи у котрей ище вше робя.

ОДРАСТАНЄ У НЄМИРОХ

Ивана ше народзела у Салонтайовей фамелиї 1983. року, и гоч памятки на дзецинство красни,  вони маю и лїцо и спак, та наша собешеднїца добре запаметала як ше розпадала держава и система у котрей ше народзела. Здогадує ше протестох на телевизиї, алє и у местох у котрих ше вона и єй шестра Паулина, тераз професорка физики у Основней школи „Петро Кузмяк”, школовали. Родичи ше старали обезпечиц им динари за школованє, а живот нє бул лєгки, гоч, як гвари, вше мали „хлєба” на столє.

– Мацер Єлену вше паметам при шивацей машини. Була ценєта и позната шивачка у валалє, могла и знала ушиц шицко на цо попатрела. Оцец Владо робел  як тарґовец у Древари, у Комбинату, а мали и жеми котру обрабяли. Гоч зме одрастали у найвекших санкцийох дзеведзешатих рокох, ми нїґда нє почувствовали почежкосци. Родичи робели, мац по тапетарох, по майстрох, а оцец бул слуп коло котрого ше шицко обрацало. Попри роботи бул у обисцу, виховал нас, научел нас и вариц, бо мац робела и по двацец годзини дньово  –  здогадує ше наша собешеднїца.

Мацери дзивчата вше помагали. Вчас их мац пратала до роботи по обисцу, та уж у шестей класи почали и вариц. Родичи их, гвари Ивана, вше „цагали” на польо.

– Знам робиц на полю, пораїц по обисцу и робиц роботу за котру сом ше школовала у медицини – констатує Ивана хтора барз сцела пойсц на факултет, бо єй шестра теди уж студирала физику, алє ше єй нє поспишело. Нєодлуга почала робиц, та тот єй сон остал нєвиполнєти, гоч є од дзецинства шнїти.

Шицко цо у штреднєй медицинскей школи у Суботици научела, швидко преточела до пракси у Доме здравя у Кули, дзе почала пробиц. Перше Иваново роботне место було у наглей помоци, а потим є преруцена на педиятрийне оддзелєлнє.

– Була сом дзивка без искуства коло дзецох и залюбела сом ше до нїх. Дзеци часто плакали кед приходзели на терапию, нє любели инекциї, а я им предложела же би нам нарисовали цо чувствую, цо вони дзечнє зробели, та зме пошвидко на муре мали виставу дзецинских роботох. Дзеци нє сцекали од нас и були поцешени же им рисунки на муре  – гвари вона.

Кратки период Ивана робела на дзецинским оддзелєню и у Керестуре, уж як одата и як мац, а кед ше у кулским Доме здравя формовало оддзелєнє домашнього допатраня палиятивних пациєнтох, вєдно з двома дохторами и штирома медицинскима шестрами обиходзела шицки места у кулскей општини и палиятивних хорих.

– Кажда часц медицини у хторей сом робела ма свою специфичносц. Робота у наглей помоци барз вельо вимагала одо мнє, у смислу же мушиш такой одробиц тото цо потребне. Там кажди дзень приходза розлични пациєнти, шицко ше швидко покончи з нїма и одходза далєй… На дзецинским оддзелєню красне тото же провадзиш перше мали беби, а вец тоти мали беби поставаю людзе, то краса того поволаня. У палиятивней роботи провадзиш каждодньово єдного чловека, котри практично, закончел свойо лїченє, вяжеш ше за ньго як и вон и його фамелия за тебе. Ти зоз нїм до самого конца. Тото ме як медицинского роботнїка барз вичерпює, озда пре тото же у тей роботи наиходзим на вельо церпеня. Церпи и пациєнт, и цала його фамелия. Тоти людзе барз подзековни же приходзиме и помагаме им. Вони знаю цо их чека, а ми знаме ище вецей. На тоту роботу нє можеш присц зоз даяким превельким ентузиязмом, алє анї нє нєрозположени. Треба мац сочувство ґу нїм, алє и одредзени приступ.

ПОТРИМОВКА У ФАМЕЛИЇ

Ивана зоз ошмихом приповеда же ше, за терашнї часи, одала млада, на двацец єден рок. Барз ше залюбела до свойого тедишнього леґиня Зденка. Тота любов мала спочатку вельки препреченя.

– Мой супруг старши одо мнє дзешец роки, алє мнє то нє завадзало. Я ше борела за тоту любов, бо ме шицки опоминали же най меркуєм, бо велька розлика медзи нами. Мнє ше видзело же то добре, бо ми ше нїґда нє вадзели, вше зме ше радзели. Одпочатку ме супруг почитовал як особу и велї мойо пайташки котри мали леґиньох своїх рокох, порозходзели ше, бо ше познєйше нє видзели вєдно… У нашей фамелиї, супруг частейше дома и зоз дзецми, так як бул и мой оцец  – гвари вона.

Робота медицинскей шестри ма свойо виволаня, а вони поставаю ище векши кед приходзи до вираженя и улога родителя. Прето помоц малженскей пари барз значи, бо други родитель муши ускаковац кед гевтот перши нє може. Треба ше зочиц зоз виволанями як цо робота по зменох, або аж и у дуплих зменох. Ту, як гвари Ивана, и єй вельо помага супруг котри роби у просвити , алє и баби и дїдове. Видзи вона як чежко єй колеґиньом кед цали роботни час роздумую як там дома, и так ше менєй даваю своїм пациєнтом.

Роздумуюци о своїм живоце и малженстве, Ивана пробує одгаднуц тайну складного малженства.

– Думам же барз важне же би малженска пара пущела єдно друге, у смислу индивидуалного часу и же би добре обдумала заєднїцки час. Я вше мала свойо интересованя, а мой супруг свойо. Кед сом видзела же ми хиби танєц, а источашнє ше оформела ґрупа ветеранох у Доме култури, я ше мойому супругови нє питала чи шмем. Я гварела – идзем. Так исто и вон. Як леґинь бавел фодбал, и кед почувствовал потребу ознова ше уключиц до фодбалу, почал тренирац дзеци. Потребне же би кажде ишол по своєй драги, же би нє трацели себе у заєднїцким малженстве.

Дзеци уноша нову енерґию до каждого малежства, а родичи ше меняю, бо маю єдну нову улогу котра вимага вельо вецей одвичательносци – гвари на концу Ивана Шомодї.

 ЯК БУЛО, ТЕРАЗ ДОБРЕ

На початку епидемиї як здравственому роботнїкови и мацери ми було барз чежко, бо зме нє знали лєм тото цо нам гварели, а мало нам гуторели. Спочатку нє було анї защитней опреми, а ми були престрашени. Тераз зме уж похопели же вирус ту, же ше му мушиме прилагодзиц, жиц зоз нїм, алє то уж длуго тирва и видзиме же людзе вистати, опущели ше и нє притримую ше мирох. Кед нам препоручели вакциновац ше, консутовала сом ше и ришела же ше вакцинуєм. Нє жадам до обисца принєсц тоту хороту. Видзела сом цо шицко нароби здравей особи.

 МАЦЕРОВ МОДЕЛ

– Любим кед жена у сукнї, теди ми є найкрасша. Єдине цо єй треба то красна ципела.

Моя мац уживала кед ми шила сукнї, а я уживала ношиц єй креациї. Шицки сукнї цо сом мала ми мац ушила –  матурски сукнї, мантили, капути… Другим шила винчанїци, сукнї до котрих ше млоди зачепйовали… Вше сом задумовала же моя мац будзе мац салон, же над нашим обисцом будзе виписана фирма. Мац ше бала и нє мала достаточну потримовку направиц таки крочай у своїм живоце. Мам упечаток же то траґедия моєй мацери же була нєвироятно добра шивачка, а нїґда нє мала свою роботню, своїх роботнїкох, вше робела за других и якош була у циню – гвари Ивана.

 ДЗИВКИ

Шомодїйово маю два дзивчата – Елену, котрей тринац роки и єденацрочну Лану. Обидва одлични школярки основней школи, маю уж свойо интересованя. Елена талантована млада малярка, а обидва барз любя язики.

(Опатрене 441 раз, нєшка 1)