И нєшка бим исте робела

автор ол. русковски 27. септембер 2020

У живоце каждого дзецка, попри мацери и оца, ище єдна особа барз значна. Вона дзеци научи перши букви, пренєше им перши знаня, з єй подпорку вони направя перши озбильнєйши крочаї у своїм школованю. Єй мудри слова, совити и красни хвильки препровадзени у лавки, школяре паметаю и споминаю през цали живот. Велїм зоз коцурскей школи праве тота особа була учителька Ґеновева Шанта.

Наша собешеднїца народзена у Руским Керестуре, 1951. року, у Нярадийовей фамелиї. Першираз крочела тримаюци ше за руки своїх родичох, оца Михала и мацери Амали, а їх благи слова и потримовку памета и нєшка. Дзецински днї препровадзела у бависку з двома шестрами, старшу Марчу и младшу Весну, на цихих и мирних валалских улїцох. У куцику шерца тоти „слички”  и нєшка викукую з громади памяткох.

– По законченим основношколским образованю у Керестуре, мойо жаданє було уписац ше до польопривредней школи. Медзитим, мойому оцови ше тота идея нє барз пачела и пробовал ме унапрямиц на учительску професию. Гоч сом нє мала дзеку, послухала сом го и уписала ше до Учительскей школи у Зомборе – почина свою животну приповедку Ґеновева.

РОБОТА И ДРАГА ДО КОЦУРА

Образованє у Учительскей школи у тедишнїм чаше тирвало пейц роки, и як преходзел час, нашей собешеднїци ше тота єй професия барз попачела. З каждим дньом вше баржей уживала у шицких предметох и шицких знаньох котри єй тота школа понукала.

– Кед сом закончела Учительску школу, ришела сом пойсц и на студиї. Уписала сом ше на Природно-математични факултет у Новим Садзе, на напрям ґеоґрафиї. Студентски днї були интересантни, наисце сом уживала у упознаваню нових людзох и красоти городских улїчкох. Медзитим, кед сом була на другим року студийох, од Марчи Виславсковей сом достала поволанку же бим преподавала музичну културу у основней школи у Коцуре. Вона знала же я то барз любим, и нє було ми чежко одлучиц ше на таки крочай. Та, як сом пошла до Коцура, так сом у нїм и остала – з ошмихом предлужує.

Як млада наставнїца, Ґеновева почала преподавац музичне школяром од штвартей по осму класу. Гвари, уживала у каждей годзини препровадзеней зоз школярами.

– Вредно зме робели, алє зме ше и дружели. Водзела сом и хор, уведла сом двогласне шпиванє, и по 50-цецеро школяре були члени тей секциї. Оформела сом и гармоникашски оркестер, участвовали зме на рижних змаганьох, путовали… Були то красни часи.

Попри любови ґу роботи, у Ґеновим шерцу ше зявела и искра другей файти любови кед упознала свойого будуцого супруга Юлина Шантового. Нє прешло вельо часу кед обидвойо жадали вєдно препровадзиц кажду хвильку.

– Єден час зме жили у Сараєве, Юлин робел як поживови инженєр у фабрики кексох „Сарко”. Народзело ше нашо перше дзецко, дзивочка Олеся и нашому щесцу нє було конца. Алє, гоч живот у тим варошу бул красни, мнє шерцо цагало дому. После пар мешаци, спаковали зме куфри и врацели ше до нашого Коцура – приповеда Ґеновева.

Юлин почал робиц у вербаскей фабрики „Медела”, дзе познєйше бул и директор. Ґеновева достала стаємну учительску роботу у коцурскей школи. За тоту младу малженску пару шлїдзели днї виполнєти зоз щесцом, миром, злагоду…

– Музику и театер сом вше любела, та сом почала водзиц и драмску секцию. Ґлумела сом ище як мала у дзецинских драмских фалатох у школи, предлужела як дзивка зоз режисером Драґеном Колєсаром, а любов ґу ґлуми сом жадала пренєсц и на своїх школярох. Здогадуєм ше, порихтали зме драмску сказку „Длугоки, окати и брухати” з котру дзецинска ґрупа участвовала на Драмским мемориялу „Дядя” у Керестуре. Мойо школяре, вєдно зо мну перши у историї представени як коцурски дзеци керестурскей публики на Драмским мемориялу.

ЧЕЖКИ  ЧАСИ  У ФАМЕЛИЇ

Гоч випатрало же радосц у Шантовей фамелиї нїч нє може погубиц, пришли и чежки, смутни часи, котри охабели глїбоки шлїди на учительку.

– Кед Олеся мала 5 роки, народзел ше Владко котри умар малки од уродзеней шерцовей хиби. То нам бул перши вельки стрес у живоце. О три роки ше народзел Здравко, котри нам бул велька радосц и лїк за боляци шерца. Алє, кед Здравко мал лєм 10 мешаци, Юлин настрадал у кругу фабрики у транспортней нєзґоди и я остала сама з двоїма дзецми – зоз слизами у очох учителька бешедує  о тим периодзе живота.

Ґеновева одтеди знала же муши буц моцна пре свойо двойо дзеци. З помоцу родзини, приятельох, шицких найблїзших котри ю потримовали у найчежших хвилькох, мушела далєй предлужиц жиц моцно, сцискаюци малючки ручки своїх наймилших.

– Чежко було, и за шицко сом ше мушела сама вибориц. Алє, мойо дзеци ми давали найвекшу силу. Була то моя єдина радосц и найвекша потїха.

СВОЮ ПРОФЕСИЮ НЄ ПРЕМАХЛА

Учителька Ґена сиґурна же свою професию нє премахла, а як гвари, ище и нєшка спомина вельо того цо дожила у школи, у учальнї и коло нєй…

– Зоз дзецми ми було наймилше робиц. Найволєла сом першокласнїкох, ту найбаржей видно власни труд и роботу, а дзеци наймилши, злєкнути, приду як тащата, а кед ше отворя, кед почню приповедац, теди су найщирши. Прешли велї ґенерациї, и мирни, и нєсташни, и цихи, и барз гласни, вшелїяки – алє шицки були добри дзеци, и нїґда сом ше на своїх школярох нє поносовала.

После велїх отриманих годзинох, школох у природи, екскурзийох и  нєзабутих памяткох на морю зоз школярами, пришол час же би учителька Ґеновева пошла до пензиї.

– У пензиї сом 12 роки, и попри тим же водзим рахунку о здравю и ришуєм крижальки – найволїм кед придзе мой унук Душан. Вон уж одроснути хлапец, баби помага коло обисца, шалїме ше и барз ше крашнє складаме. А баба му вилагодзи, рихта єдзеня яки вон сце, а вон вец гвари „Бабо, ту у це рай” – з ошмихом приповеда.

Своїх бувших школярох учителька Ґена стрета каждодньово, и вше єй мило кед на драже чує „Добри дзень, учителько”.

– И нєшка сом задовольна же сом пошла до Учительскей школи, пришла до Коцура и роботни вик препровадзела з малима дзецми. Видзи ше ми же озда нїхто свою роботу нє любел так, як ю я любела, но, познам и велїх цо у тей професиї, так як и я, давали шицко од себе… И сиґурна сом, кед бим лєм могла, ознова бим робела як учителька.

ҐЕНОВЕВА – ЗАЩИТНЇЦА ПАРИЗУ

Як приповеда учителька Ґеновева, нє було єй ясне прецо єй родичи дали праве таке мено. Алє,

жаданє єй бачика було же би ше волала праве так.

– Мойо мено нїхто нє могол запаметац, та сом була и Ґеновена, Ґеновела, Ґеорґина и вшелїяк ме волали, и нє любела сом свойо мено. Алє, раз ми ше єден професор опитал чи я знам цо мойо мено значи.

Я нє знала, та ми гварел же Ґеновева була французка святителька, защитнїца Паризу. Так сом ше цешела, и одтеди ми мойо мено нє завадза – з ошмихом нам виприповедала.

„ДОК ВИРОШНЄМ, БУДЗЕМ УЧИТЕЛЬКА…”

По словох нашей учительки, руски оддзелєня котри водзела вше були числени, и по 30-цецеро у класи. Же було векши бриґи, нє памета, лєм ше по добрим здогадує сотруднїцтва з родичами и на своїх добрих школярох. Алє, дзе єст вельо школярох, там єст и вельо симпатични „бисери”, котри з ошмихом и нєшка спомина.

– Случовало ше же ше ґу мнє дзеци озвали зоз „мамо, тату”, поприповедали и тото цо ше дома случовало, та зме ше часто з родичами и нашмеяли. Таки малки, щири, найсладши – дзеци як дзеци. Нє мож ше шицкого анї поздогадац, алє єдно и нєшка споминам. Єдна школярка раз у писменим задатку написала так – „Я док вирошнєм, будзем учителька и будзем ше волац Шанта Ґеновева” – з ошмихом закончела наша собешеднїца.

(Опатрене 325 раз, нєшка 1)