Колєсар прави округле колєсо

автор ол. русковски 29. авґуст 2021

Колєсо символизує пременку, час и живот котри преходза, рушанє напредок, лєбо врацанє назадок… Символ є людскей судьби у нїм. Велї гваря же є єден з найвекших пренаходкох чловечества и же ґений тот котри го видумал, алє ґений и кажди майстор котри зоз своїма пальцами справи добре колєсо. Гоч ше тота файта ремеселнїцтва помали гаши, искри здогадованя на прешли часи ещи вше трепеца у велїх майсторских шерцох. Єден з таких майстрох и колєсар Владимир Дороґхази.

Давних часох, пред скоро  виком, у єдней коцурскей улїчки почала  робиц колєсарска фирма у котрей алат бил и гласно гучало зоз єй роботнї, нє лєм даскельо роки, алє осем децениї без преривки.

– Оцец почал робиц 1928. року, два роки скорей як ше я народзел, и робел штерацец роки. Теди було пейцме колєсаре у Коцуре и шицки жили з того ремесла, алє кажди мал и дакус жеми. Оцец ремесло учел у Керестуре, бул шеґерт три роки, штири роки калфа, а потим покладал майсторски испит, и ту, у Коцуре, отворел приватну ремеселнїцку колєсарску роботню. Кед престал  робиц, я фирму приявел, та наша колєсарска роботня нєпреривно вредно робела осем децениї – почина приповедку майстор Владо.

Мили памятки: Зоз супругу
Цецилию и дзивку Єлену

Коло оца ше учел и роснул з колєсарским ремеслом. У тот час, бешедує бачи Владо, у Заґребе була єдна установа котра ше волала „Радиша” и там родичи приявйовали синох и дзивки же би учели ремесло. Кед им требало шеґертох, там ше явяли и там их глєдали, та вше дахто учел у майстра Дороґхазия.

– Маме и заєднїцку слику зоз шеґертом Мугамедом Джеверовичом зоз Цазину, а мали зме шеґертох и з Горватскей, з Лики, як и з Вербасу, Деспотова, Савиного Села. А кед пришол час же би и я пошол до других роботньох видзиц як ше индзей роби, бо наисце, у каждей роботнї ше дацо иншак робело як цо ми робели, як леґинь сом робел у Кули, гоч сом уж шицко сам знал робиц. Потим сом на дзеветнац роки пошол до войска, до Вараждину, и там сом робел з колєсарами, а скорей шицкого того сом бул у Вершцу у фаховей школи.

СУХИ МАТЕРИЯЛ НАЙВАЖНЄЙШИ

Вельо того було важне знац и випочитовац у колєсарским ремеслу же би конєчни продукт бул добри. Окрем того же материял, древо за роботу мушело буц здраве, чисте, без ґузлох же би нє попукало, як нам потолковал бачи Владо, найважнєйше було же би материял бул сухи.

– За кочи ше хасновало дубово древо, понеже колєсо ишло по блаце, по води, а дуб кед у води длужей стої, вше є твардейши, та го мож хасновац и вецей як сто роки. Правел сом и дубово греди, ту за капури на мосце, и вони можу нєогранїчено стац, лєм муша буц вше у води. И други файти древа були добри, як наприклад брест або баґрен, котри можу досц витримац у блаце. Алє, шицко древо муши одстац голєм  рок, добре ше висушиц през жиму и лєто, и вец аж мож робиц и з нього дацо правиц. А гоч яки добри майстор, и гоч ма алат добри, кед материял нє сухи, вец тото шицко нє бог зна цо вредзи – щиро гвари наш собешеднїк.

У тей коцурскей ремеселнїцкей роботнї вше ґарантовали и за материял яки давали, и за роботу, а и за продукт – чи то бул преднї трап, чи заднї трап, шороґлї, драбинки, вше могли дац ґаранцию, бо знали з якого материялу то справене, и знали же є добре зробене. А случовали ше вшелїяки ситуациї през роботни вик, як наприклад, кед бачиков Владов сушед сцел прейсц туньше, та купел колєса на вашаре, однєсол до коваля, вон их оковал, шицко добре сциснул, поробели, а о пар мешаци поодпадовали и шина и карики, розтресли ше, и цалу роботу ше мушело ознова…

– И ми робели и правели за вашар, алє зме нє робели так як даєдни майстрове, же нєшка купели материял, ютре з нього коч справели, а вчера ещи на нїм птица шпивала у лєше. Нє досц знац направиц и мац алат, кед материял нє сухи, вец дармо шицко. Так то у тей нашей роботи, а нє була анї така лєгка. Бо, осемкилови млаток тримац у єдней руки, а з другу руку тримац шпицу над дзиру и наганяц до глави, и так дванац шпици за шором, нє лєгко – бешедує коцурски колєсар.

Дакеди вельо того було иншак як нєшка, гвари вон. Алат ше углавним волал на мадярским и нємецким язику, а мерало ше на цоли на цолштоку, на шухи, шицки мери мушели буц у глави, а на центиметри бачи Владо нє робел.

– Вельо ше робело, вельо ше пилєло, а тримали зме и статку, робели и жеми, уж и кед сом ше оженєл. Кажди дзень ше робело и по дванац годзини, робота ше ширела, та зме на концу древо обрабяли зоз седем трофазнима моторами. Єден варта, други на дихту роби, треци на фрезеру, а шицко з твардого древа, та ше дакеди так зограл, же пильовина тлєла. Гоч цо и гоч яку машину кед купиш, треба знац робиц зоз тим, нїч нє будзе само. Мушиш знац як руководзиц, бо кед наспак руководзиш, та наспак и пойдзе, а кед идзеш напредок, вец це само водзи. Нє знам чи сом мал таке щесце у живоце, алє нє случело ми ше таке же бим задумал, а же сом то нє могол створиц лєбо зробиц.

З унуку Ясмину и праунуку Сару

КРАДНЇ, НЄ АЛАТ – АЛЄ ЗНАНЄ

Звичайно у роботнї бачи Владо мал по двох шеґертох и калфох, а як гварел, з початку го нє шмеш пущац ґу машином най ше нє покалїчи, а трудзиш ше научиц го цо скорей, же би скорей помагал.

– Вше сом им гуторел: „Ви док нє научице, мушице краднуц”, а вони ше вец чудовали „Га як?” – „Так же нє да береце ключи и алат з роботнї, алє знанє краднїце од тих цо робя на машини. Пать як розмерює, як склада, як штемує, як пасує…” Саме єдно колєсо ма вецей як трицец часци: главу, дванац шпици, дванац типли, шейсц багра и дванац клїнки од горе, а ти тоти часци мушиш зложиц так же би колєсо могло терху ношиц.

За єдного коня були кратки кочи, седем-шухово, за два конї дзевец-шухово, а драбинки то уж були чежки кочи и могло тону и пол положиц на ньго, були сиґурни, здогадує ше бачи Владо. Правели и парадни кочи котри були лєгки, и саночки за дзеци, санки за кукуричанку, а познєйше и прикочи, за котри людзе гварели же су таки красни же чкода у нїх кукурицу звожовац, требало би их поставиц до преднєй хижи най ше дзеци на нїх припатраю. А вельо од того и нєшка у шопох, лєбо на пойдзе.

– Кед дацо робиш, чи граєш на гармоники даєдну писню, чи дацо правиш, мушиш мац слику пред собу же як треба же би випатрало дацо док будзе готове. Кед так робиш, муши на концу буц добре. Було би ту вельо приповедки о шицкей роботи у мигелю, и даскельо кнїжки  мож написац – гвари з ошмихом.

И нєшка, у дзешатей децениї живота, кед табла на котрей було виписане мено колєсара Дороґхазия и знак його колєсарскей роботнї уж кус з прахом прекрита у куцику на пойдзе, вон гвари же є и тераз вше завжати.

– Рано станєм, попиєм кафу, фриштикуєм, почитам новини най попровадзим цо ше случує… Вец зберам овоц, грушки, кайси, брескинї, печем палєнку, а допатрам и желєняву у загради, позалївам кед треба. Прешейтам ше по дворе, покончим цо треба, а вше єст даякей роботи… Алє, наймилше ми зоз своїма найблїзшима уживац у каждей хвильки мира у своїм доме – гварел на концу колєсар Владимир Дороґхази зоз Коцура.

ОД ДАВЕН ДАВНА БЕЗ НЬОГО НЄ МОЖ

Колєса барз значни и у каждодньовим живоце, потолковал нам бачи Владо, а вельо того би анї нє функционовало без колєсох.

– Нєшка кед патриш, гоч авион, гоч трактор, и инше цо идзе по жеми, гоч камион, авто, та и фурик, нїч нє може исц без колєсох. Так же, колєса маю свойо вельке значенє у хаснованю нє лєм од нєшка, алє и од пред сто роками, и вельо длужей  у прешлосци… Шицко ма голєм даяке колєско – з ошмихом заключел наш майстор.

(Опатрене 76 раз, нєшка 1)