Леї – цали швет и ище дакус вецей

автор лю. дудаш 22. авґуст 2021

Поправдзе, вше рускокерестурски Леї були Швет за шицких там народзених, алє и зоз каждей часци Керестура. Швет за себе, пиху и любов. Ґенерациї босих там одросло, школовало ше отамаль, пошли до швета, алє на Леї ше врацало, та гоч и у позних рокох, нє повем иншак… Ходзело ше на босо од априла по конєц октобра, же би сандали остали зачувани за швета и за свадзби, бо другей обуї нє було. 

Пременєл ше швет, а пременєли ше и Леї. Дакеди на нїх було лєм дикици и руменцу, буячки и сейк на котрим росла лєм мальва…

Озда исти остали лєм прави Леянци, а праве таки Яким, Кимо Шайтош, Шеки, як го Керестурци познаю, тельо лєм цо седемдзешати нє ту…

– Нас вше було вельо, нє лєм дома, алє и на ту, на пажици. У каждим обисцу дзеци и бриґи, радосц и смуток. Шицко то лєм єден зоз „пакетох” у живоце – приповеда Кимо Шеки розгаратаюци прах и павучину зоз нагромадзених памяткох.

НЇҐДА ТЕЛЬО ДЗЕЦИ…

– Моя мац Ирина, народзена Бесерминї, Олексова, и оцец Янко, Опека го волали, мали Владу, уж покойного, Янка, тиж, а умар барз млади, и шестру Веруну, одату у Стричка у Кули, мнє и наймладшого, брата Любу. Нїґда зме нє мали, як и шицки Леянци, премало, нїґда превельо – праве тельо кельо нам требало – здогадує ше Кимо, и предлужує:

– Хлєба з масцу, солю и мелку паприґу и беж на пажицу. Лєта нам так попреходзели у бависку, а знало нас буц коло двацец рапухи, скоро леґинє. Можем и тераз начитац нас Шайтошових, Регакових, Иванових… Ту були и Кимо Сопка, Чижмарянково, Дюра Чордаш, та познєйше, а младши су, Боднарово, Дудашово, Провчийово, Буила… Тераз и нас, и младших и старших, уж поридко, єст вельо менєй. Дахто пошол занавше, дахто ше одселєл. Дзеци ту нїґда вецей нє будзе кельо нас було. Други то часи, а озда дахто рахує же и дзеци уж „драги”, луксуз, хто би то знал…

Памета Кимо як да вчера було и як ше то сушедство вше нашло у помоци, а чи требало чи нє, о тим ше нє розправяло. Ша, и радио ше нє слухало дома, по само, алє по сушедстве, та раз до єдних, вец до других, а так було и зоз телевизором. Тераз кажде сам себе достаточни, велїм и превельо. Сушеди вше були перша родзина, чи за спрагованє, чи за иншаку помоц, лєбо лєм на бешеду.

– Наша заграда була велька, скоро польо, на котрим було шицкого. По цале лєто, накеди кукурица прешла млєчну фазу, чутки, по шейсц нараз, варени у „Арану”, мотору за залїванє котри скоро нє трошел гориво, а дуркал так як годзинка, помалючки, а гласно и ясно…

Яка то варена кукурица була, знаю лєм тоти цо добре паметаю – гвари вон.  По цале лєто ше єдло так як сциговали турґунки, яблучка, кайсочки и заш хлєба з масцу и так доокола.  Шицки повирастали и рознєсол их живот на шицки боки, од Керестура, Кули, та по Сплит дзе и його сушед уж скоро пейдзешат роки…

– Здогадуєм ше и добре паметам, приповеда Кимо, и Сопчикового салаша. А ту лєм пар сто метери далєй, и лияни котри зме правели, плєтли зоз манили видайканей од задружних комбайнерох. Паметам и паданя до води, до истого ярку, лапанє риби у нїм, жимски оруцованя зоз шнїгом, корчоляня на каждей векшей барки долїни, лєбо ярку… Росли зме зоз паридями, стрилами, котлїканьом, мумликаньом.

Киме Шайтош (перши з правого боку) у каждодньовей роботи. „Пензия мала, прежиц ше муши!”

И НЄШКА НЄ РОЗКОШ

Кимо Шайтош медзи остатнїма ґенерациями пред єй гашеньом закончел Школу школярох у привреди у Кули, з нєшкайшим язиком поведзено, Школу зоз дуалним образованьом, а за муляра.

– Шеґертовал сом у майстра Йовґена Катрину, а робел и зоз Мироньом Винцрильом, майстром Владом Монаром, робел у „Изґраднї”, „Дому” и ище у велїх подприємствох од котрих дацо у красним, алє велї анї нє у красним паметаню.

И НАЙГОРШЕ ШЕ ПРЕЖИЛО

– Нє було лєгко на роботи кед пришли часи приватизациї – приповеда  Кимо Шайтош. Найчастейше ше нє знало хто за цо одвитує, хтори директор кого будзе спреведац, хто плаци, хто нє плаци, кельо кому змераю на концу мешаца, хто цо однєше занавше зоз фирми…

У найгорших часох сом бул на чолє Синдикату у „Дому”. Озда ми тота леянска борбеносц и твардоглавосц и дала моци витримац по пензию, та ше якош прежило… Но, алє зме ше напатрели шицкого, а мало того доброго у паметаню…

Мурує и нєшка, гоч є уж пейц, шейсц роки у пензиї. Иншак нє мож, гвари.

– Пензия мала, скоро вше зме були на минималней плаци, та сцигує лєм за рахунки и дацо дробне, за розкош нєт места анї у думкох. Добре же лїки нє треба кажди дзень. Так, гвари вон, ище док можем, алат до рукох, лєбо ме одвежу, та оправям, доправям, преправям, муруєм, валям, масцим и замацам…  Прежиє ше и то, шицки прежили, та озда и я – приповеда наш собешеднїк.

Керестурци у „вше найкрасших лєбо ище красших рокох” Кима Шайтоша паметаю як фодбалера першей класи. „Русинов” фодбалер му бул и брат Владо…

– Велька то була конкуренция теди, приповеда Кимо, лєм у подростку було два екипи одличних баявячох, а велї анї по тамаль нє сцигли.

Озда праве прето зме, думам и на Рафу Лукача, якош вимкли з того фодбалу и почали бавиц на турнирох. Тирвало то роками. Теди якош настали и „Леянски бомбардере”. Младосц, моц, сцелосц и енерґия, ноги швидки, а дзеки кельо лєм сцеш и, дзе сцеш красши сни… – памета Кимо.

Бомбардерох споминаю и нєшка. Окрем Шекия остал запаметани и Рафо, Любо и Дюра Зорово, Генц, Цваньо, Дюра Хома, Мирко Ґвожджак… Нє мож ше шицких анї здогаднуц…

Роки робя свойо! Останє запаметане и тото же на тих турнирох скоро цали валал бул у публики.

ДЗЕЦИ И УНУЧАТА

Кимова супруга Ярослава го занавше, после чежкей хороти, зохабела пред дзевец роками. Праве кед дзеци достали свойо кридла за живот. Тераз уж и вони жию свойо сни. Од сина Бориса тераз ту унука Виктория. Од дзивки Танї, одатей Сабо, Шайтошово достали тройо унучата: Даяну, Монику и Кристияна.

– Жец и дзивка биваю блїзко – гвари Кимо, та ше лєгко и видзиц и чуц, та и то барз вельо значи.

Кимо Шеки Шайтош, стої у штредку зоз погаром на турниру у малим фодбалу

(Опатрене 212 раз, нєшка 1)