Най ше зависа подзвигнє

автор и. сабадош 19. новембер 2021

На соботу почина 53. Драмски мемориял Петра Ризнича Дядї, други по шоре у тим нєпорядним, „пандемийним” формату и термину. Влонї було так як було, и так як могло. Здогаднїме ше, праве як ше мали подзвигнуц зависи над 52. Фестивалом драмскей творчосци при Руснацох, почала епидемия, потим позарядови стан, локдаун и шицки други „прикраски” нашей новей реалносци хтора и дзень-нєшка тирва. Мемориял познєйше отримани, континуитет зачувани, алє вецей од того нє могло.

Тераз, кед зме ше уж звикли, прилагодзели и зожили з обставинами, а ту и скоро дворочне здобуте практичне искуство у балансованю медзи пандемию и нормалним животом, випатра же Мемориял своїм учашнїком, публики и почитовательом ознова обецує даскельо красни днї.

Насампредз, такой на початку премиєра длугообчекованей представи „Ениґма Дядя” чий комплетни автор Славко Орос. Петро Ризнич єден лєм з даскелїх наших велїканох култури хторому зме ше як заєднїца достойно оддлужели. По нїм ше волаю два найвекши институциї руского театралного живота – Мемориял и Руски народни театер, най нє вихабиме дакедишнї АРТ, а ма и улїчку у Руским Керестуре. Вшелїяк, крашнє би було кед би єдного дня у керестурским Доме култури була поставена памятна плоча лєбо биста опрез уходу, алє ше ми видзи же тота представа будзе и символични и достоїнствени омаж, чесц и припознанє основоположнїкови нашого театра од хторого з ґенерациї на ґенерацию по нєшка идзе нєпретаргнута нїтка ученя, преношеня знаня и тайнох о живоце на сцени и споза нєй. Потим, два представи у режиї Владимира Надя Ачима хтори уж розпочали свой театрални живот, алє пре шицко спомнуте, потераз нє дошли до публики як би требало, нову нагоду достаню на Мемориялу.

Чкода же на репертоаре нє будзе вецей представи у „дзецинскей” часци Мемориялу, з хторого ше вербує будучносц нашого театру, алє кед маме на розуме як ше одвива чечуци и яки бул прешли школски рок, добре же ше голєм домашнїм удало очувац пламень. Провадзаци програми – промоция моноґрафиї о Ирени Колєсар и вистава подобових роботох Ярослава Планчака, тиж допринєшу же би Мемориял бул таки як зме звикли.

На концу, зависа ше спущи после представи „Скорей як когут закукурика”, витвореня хторе на новосадскей сцени поставел Славко Винаї. Верим же велї ище паметаю його улоги хтори одбавел у своїх штредньошколских и студентских дньох, а публика у РКЦ ше прешлого викенду могла прешвечиц же Винайов режисерски деби голєм на истим, кед нє и на висшим уровню.

Углавним, пред театралну публику фестивалски тидзень яки зме уж длуго чекали. Най ше зависи подзвигню!

(Опатрене 6 раз, нєшка 1)