Нашенє

автор Славомир Олеяр 12. марец 2015

Наслов: Нашенє
Автор: Славомир Олеяр
Видаватель: НВУ “Руске слово” Нови Сад
ISBN: 978-86-7105-278-8
Цена: 500,00

 

 

 

 

 

Олена ПЛАНЧАК-САКАЧ

 ЩЕСЦЕ У МАЛИХ СТВАРОХ

(Славомир Олеяр, Нашенє, приповедки, Руске слово, Нови Сад, 2014)

 Славомир Олеяр пише сучасну приповедку на цалком реалистични способ, а по вибору тематики хтору обсервує припада до кругу  писательох социялней провениєнциї. У його стилу писаня доминує споведаюци тон главного юнака котри патри на швет коло себе з интроспекцию свойого креатора, т. є. писателя, док у поступку писаня хаснує психолоґийни и реалистични приступ. Як писатель у рускей литератури зявює ше у своїх дозретих рокох, условно поведзено у рускей литератури вон на прагу психолоґийного реализма, або точнєйше неореализма, а його проза ше опера на творчосц Дюри Папгаргая, Юлияна Тамаша и Владимира Бильнї.

У Олеяровей першей кнїжки приповедкох Нашенє облапена социялна тема селїдбох або миґрацийох людзох у 20. вику до Америки, пре лєпши социялни статус, а хтору його подоби доживюю як библийну “обецану жем”. У своєй кнїжки вон отвера и вельку литературну тему викореньованя зоз завичаю, родного краю, отечества, яка ше нам, Руснацом, историйно нє першираз случує, як и вельку тему носталґиї. Олеярово подоби нє можу забуц власни коренї, завичай, драга по хторей пришли щезла у далєкосци, алє вони вшадзи глєдаю єй шлїд.

Автор, як космополита, до своєй збирки приповедкох змесцел подоби зоз цалого швета, од Сербох, Руснацох, Українцох, т. є. Европянох, по Азиятох, Африканцох и Латиноамериканцох. Кажда приповедка, у ствари, єдна траґична судьба, комплетни живот, єден нєщешлїви живот у новим швеце, у нових условийох и нових правилох справованя, нєзнаходзеня у “обецаней жеми”, Канади чи Америки.

Селїдби людзох у Олеярових приповедкох, у ствари, єдна велька метафора наших селїдбох през час и простор вообще, або нашого путованя през живот, од дзецинства, та по старосц и кончину, а його подоби описани схопно, детально, зоз психолоґийним приступом и цалком реалистично. Їх крегка людска природа нєпреривно глєда щесце, любов, приятельство, лєпше место под слунком, смисел живота.

Розпиршню ше у Олеярових приповедкох рижни судьби, як Гесеово склєняни перли, Амри, Боба, Кедуч, Рамира, Луки, Жана, судьби звичайних людзох з цалого швета, жадних любови, порозуменя, приятельства, успиху, жадни цеплого дому, фалатку нєба и хлєба… Розшею ше як нашенє, та як у библийней метафори, даєдно спаднє на плодне тло, а даєдно нє, нє влапи корень и нє приме ше у новим краю, у новим отечестве.

Гоч кельо жажда за щесцом при людзох велька – Иво Андрич пове же “Чудне як нам мало треба за щесце, а ище чуднєйше же праве тото кус нам вше хиби” – и гоч щесце релативна катеґория, бо го нє мож дефиновац, воно за каждого поєдинца субєктивне, заш лєм у даєдних сеґментох при Олеярових подобох воно ше обєктивизує, бо подоби зоз тих приповедкох жадаю лєм нормални живот и сцекаю од тоталитарних режимох, биди, гладу и войнох. У тим сцеканю кажде зоз собу ноши и терху своєй прешлосци, хтору нє може забуц, висцерац, а зоз дистанци терха прешлосци вибляднє, постанє лєгчейша, а нови проблеми, яки живот надрилї у новим окруженю, постаню нєришиви, пречежки… Ище Сенека гварел же – “Судьба водзи тих хтори сцу, а цага гевтих цо нє сцу”.

Реалносц нового швета сурова, а тото цо з далєка випатрало як “обецана жем”, то лєм сон, лєм жажда за лєпшим, праведнєйшим и сиґурнєйшим животом, у Америки и Канади, жеми спокуси и змаганя за доставанє гоч якей роботи, бо од нєй завиши живот, еґзистенция. Лєм пенєж важни у оцудзеним капиталистичним дружтве, дзе мера шицких стварох долар и фалшиве щесце у материялизме. Вичне питанє пойсц, чи остац, отвера и вичну дилему вибору, а за вибор Улф Петер Галберґ пове же –  “Вибрац значи страциц тварде упориско, нє вибрац значи страциц себе”.

Найкрасши приповедки у тей Олеяровей збирки Cherri, Bob, Amra, Peyote, Veena Senera, Лука. Перша приповедка Cherri, у ствари, програмска приповедка у тей збирки, у хторей прейґ древка вишнї метафорично виприповедана руска история селїдбох зоз горнього краю, митолоґизованей Горнїци, по долнї краї, ровнїну або Войводину, одкаль ше Руснак селї до Канади и одноши нашенє вишнї, а вона ше и у новим краю приме и принєше плод. Вишня ше приме, алє Руснак умера, цо на символични способ указує же нового укореньованя Руснацох у далєкей Канади и Америки нє будзе. У приповедки Bob виприповедана траґика интелектуалца, дохтора, хтори ше у нових условийох нє знайдзе, а у приповедки Amra на лирски способ описана судьба усвоєного дзивчеца зоз Африки, хтора любела авта, вишколовала ше за автомеханїчара и млада траґично настрадала у транспортним нєщесцу. У двох приповедкох Peyote и Veena Senera описана накратко филозофия Индиянцох и Индийцох, а у приповедки Лука на интересантни способ описана метаморфоза подоби Луки, хтори пребачи грих и дожиє чудесне виздравенє.

Олеяр у своїх приповедкох отвори начални, алє и вични литературни теми о преходносци живота, о смислу иснованя, дотхнє рижни релиґийни попатрунки, укаже на розличне патренє на живот у рижних културох и традицийох и їх филозофию живота. През свойо писанє и власни уметнїцки корч, як кед би сцел указац же литература тота хтора чловеково артикуловане одбиванє же би ше нашол у хаосу, у шлєпим прецеку часу и поверховей, гедонистичней, масовней култури. Уметносц, писане слово, тото цо остава за вични часи, а Бела Хамваш пове же – “Кажда уметносц одкрива космичне становиско”.

У Олеярових приповедкох мож одгаднуц скрити смисел же чловек нїґда нє таки нєщешлїви як цо дума, анї таки щешлїви як цо ше наздавал же будзе, бо смисел живота нє у физичних селїдбох, алє у вибудови власного идентитета, у вибудови власного интелекта, у пренаходзеню нукашнього миру и ровноваги. Щесце у малих стварох, гвари присловка, а селїдби, през час и простор, нас и так чекаю.

 

(Опатрене 174 раз, нєшка 1)