Нє мож знац кого кадзи живот однєше

автор сен 27. новембер 2016

Мирон Рамач зоз Руского Керестура, историчар по фаху, уж три роки роби интересантну, покус нєзвичайну роботу – надпатра и монтира сушарнї за житарки.

Роби за иножемну фирму, и на терен ходзи до иножемства. Барз є задовольни, гоч би любел робиц тото о чим вше роздумовал.

Мирон народзени у Руским Керестуре, дзе закончел основну школу, а потим ше уписал до класичней ґимназиї у Риме, хтора у составе малей семинариї, а теди єдиней українскей школи хтора збудована звонка держави.

– Думал сом же будзем священїк, та сом ше прето уписал до школи хтора школує будуцих паноцох. Теди кед сом ше уписовал, мож було обачиц же ше вше вецей школярох зоз сушедних жемох почали уписовац до тей школи. Зо мну були ище двоме леґинє з Руского Керестура, а було и школярох зоз Босни. И попри тим же сом вше любел помагац людзом, похопел сом же заш лєм нє мам поволанє за священїка, и же ше вше, кед зосцем,  можем ше анґажовац у гуманитарней роботи – гвари Мирко, котри потим велї роки бул активни у Каритасу.

Ґимназия, хтору закончел у Риме, отверала дзвери вшадзи у швеце, а на щесце нє обовязовала школярох же би предлужели школованє за паноцох. После штреднєй школи Рамач ше опредзелєл за студиї историї на Чернївецким универзитету у України.

– То була моя животна школа, у каждим смислу. Пошол сом з єдного Заходу на Восток, дзе цалком иншаки менталитет. У Риме зме були защицени, шицко нам було обезпечене, док на студийох уж було цалком иншак. Но, верим же так векшини студентом. Єдино ми язик нє бул проблем, понеже нам у Риме перши язик бул українски, а други италиянски. За розлику од векшини наших зоз Сербиї, котри ишли студирац до України, нє требало ми пририхтуюци годзини українского язика – толкує Мирон.

ЧЕЖКА ФАЗА ПО ВРАЦАНЮ ДО СЕРБИЇ

Мирко ше дому врацел 1999. року, дзе после пейцох рокох основних студийох у України требало покладац ище даскельо испити, пре припознаванє дипломи. Медзитим, и после нострификациї дипломи, роботу у фаху нє нашол.

– Глєдал сом роботу по цалей Войводини и Сербиї, алє нажаль, нє удало ше ми достац ю. Єден час сом заменьовал наставнїцу историї у Основней и штреднєй школи зоз домом школярох „Петро Кузмяк” у Керестуре, алє углавним сом робел у тапетарнї и на полю и так сом ше знаходзел – приповеда Мирон и припознава же тот период му бул наисце чежки, понеже под час школованя нє думал же будзе у ситуациї же нє годзен найсц роботу.

– Любим роботу зоз дзецми и пачело ше ми кед сом тот єден период робел у школи. У Каритасу сом участвовал у орґанизованю дзецинских лєтох, сходох младих и подобне…

Знанє звонка факултету и схопносци хтори нє вязани за фах часто послужа як адут у находзеню роботи, а як ше то звичайно случує, Рамач достал роботу теди кед ше найменєй наздавал.

– Фирма зоз Сримскей Митровици мала окончиц демонтажу сушарнї у Италиї, та глєдали прекладателя за италиянски язик. Приятель ме препоручел, анґажовали ме, и одпутовали зме до Италиї на два мешаци, кельо тирвали роботи демонтажи сушарньох. Там сом ше упознал зоз директором и власнїком познатей компаниї „Бонфанти” Дьованийом Бонфанти, хтора ше занїма зоз правеньом сушарньох за житарки. Понеже власнїк и представителє тей компаниї приходзели на сайми до Сербиї, з часу на час ме анґажовали як прекладателя. Як зме почали поряднє сотрудзовац, питали ше ми чи сом заинтересовани робиц у нїх на монтажи сушарньох, цо за мнє була велька нагода – гвари Рамач.

На гоч хторей роботи спочатку чежко, та ше и Мирон обавал чи годзен звладац шицко цо пред нїм. Но, пошвидко „станул на ноги”, бо го у новей фирми обучели за роботу, понеже ше там вельку часц учи през праксу.

– Кед ми першираз дали скицу конструкциї сушарнї и гварели най опатрим и штудирам о нєй як ю треба змонтирац, патрел сом як „целє на нову капуру”. Коло мнє було громаду шрубики, шицки иншаки и то ме шицко барз збуньовало – франтує Мирко.

100_0679

З ДРУЖТВЕНИХ НАУКОХ ДО ШВЕТА МЕХАНЇКИ

Мирон анї нє думал же ше му попачи така робота, а окреме же будзе мац нагоди робиц у иножемстве. Як гвари, „Нїґда нє знаш дзе це живот однєше”…

После обуки у Италиї, хтора тирвала мешац, 2013. року змонтирал свою першу сушарню и як гвари, такой после першей ше одшмелєл. Його терашня робота то надпатранє механїчного составяня сушарнї за житарки, а потераз справел коло 15 сушарнї. Мирон жиє у Руским Керестуре, а на терен ходзи найчестейше до України, Румуниї, Польскей, Русиї и Казахстану.

– Думам же Восток и жеми бувшей Югославиї потенциялне тарґовище.

На Заходзе чежко предац, понеже конкуренция барз велька. Квалитетни сушарнї продукую и Французи, Нємци, Американци, Голандянє, та зме баржей обрацени на промоцию у державох восточней Европи – толкує Мирон.

Робота му, заш лєм, и нагода видзиц швета.

– По наших поняцох и Україна и Казахстан барз вельки, а Русия за нас огромна, повед бим же за нїх 300 километри,  таке як у нас 30. Єден клиєнт котрому зме монтирали сушарню мал польо  под слунечнїком як од Суботици по Беоґрад… Им то каждодньовосц, док ми таке нє можеме задумац – приповеда Мирко.

Як и векшина иножемних фирмох, так и тота у хторей Мирон анґажовани обезпечує одлични условия за нашо стандарди. То сезонска робота од мая по конєц септембра, а понеже є барз добре плацена, зоз заробком мож вижиц цали рок, гвари наш собешеднїк. Медзитим, виволал нам же му робота зоз дзецми ище вше мила, та гоч ше тераз занїма зоз цалком иншим, єдного дня би любел ознова робиц у просвити.

(Опатрене 517 раз, нєшка 1)