Нє ресторанска, наша, руска…

автор лю. дудаш 13. марец 2021

Нє чежко ми задумац на єдним месце шицких ґимназиялцох нашей, рускей и єдиней ґимназиї. Нєвиводлїве, нажаль, алє би вредзело наисце, каждого труда и каждей хвильки такого стретнуца. За велїх, ище раз нажаль, було би то лєм по букет квеца на памятнїк, можебуц слиза и буря памяткох. Кед думком допущим питанє: А хто би нас телїх накармел…? Oдвит  сам вискочел. Зоз глїбинох паметаня заблїсла вона, Нина, нароком з вельку букву, Ганя Дорокхазийова. 

Ана, Ганя, Дорокхази, наша собешеднїца нє лєм прето же Осми марец бул лєм пред пар днями… Нина Ганя, як ю познали числени ґенерациї рускокерестурских ґимназиялцох у интернату, другим, лєбо трецим по шоре, накармела шицких, а була им и мац кед требало, та и вецей як родзина. Сцигла шицко. Док школяре,  интернатово, ходзели принєсц воду зоз студнї при Паличу, вона раз два зрихтала цо уж було наказане. Нїґда нє хибело, шицким смачне, а младосц то була у полним росту.

ВАРЕНЄ – ЛЮБОВ ОДМАЛЮЧКА

– Народзена сом у Югиковей фамелиї як єдна од трох шестрох. Окрем мнє, були ту и шестри Мелана и Слава. Вариц сом наисце барз любела одкеди знам за себе, алє сом анї нє шнїла же телї швет накармим – приповеда наша домашня.

Там дзешка 1974. року, интернат бул у старим породзилїщу, за хлапцох, и амбуланти прейґ драги на Вельким шоре – за дзивчата. Худобне, и за нєшкайши поняца, нїяке змесценє, алє шицко то були нашо дзеци, зоз Сриму, Коцура, Дюрдьова, Кули…

– Спочатку сом робела лєм як замена, а вец, и одтеди по пензию, пред петнац роками, нєпреривно – ведзе приповедку нина Ганя.

– Чувствовала сом ше як їх друга мац, а и супруг Василь барз часто бул на помоци. На щесце, нєдалєко зме бивали, та ше случовало же сом дзеци послала до нас, дому, же би масци и хлєба принєсли, бо захибело… Ша то росло, вола би жедли тоти барз добри дзеци, а вредни у шицким. Хлапци аж и водовод ходзели копац, теди ше го закончовало, лєм же би дакус пенєжу з боку заробели. Мой Василь им алат оправял, пориска правел, цо шицко нє, алє то були и прекрасни часи, поготов кед ши шведок же пред твоїма очми людзе вирастали. И то яки… – памета Ганя.

Интернат бул таки яки бул, алє теди то нїкому нє завадзало. Звикли нашо буц скромни и баржей як треба.

– Найлєгчейше було нам, кухарком, а була ту и Натала Варґова и Маря, Чарного Бруґоша жена, покойни уж обидва… Кед зоз нами руководзел Яков Ондер, Кишюгас, лєм гварел же нє наша бриґа громада стварох цо хибело, од судзини по купатила. Вон ше такой остарал за шицко, и наисце було лєгко робиц зоз такима дзецми и таким воспитачом – гвари вона.

– Так було з рока на рок. Єдни приходзели, други одходзели на школованє до городох. Нєшка тоти дзеци, ґимназиялци, так повесц, вшадзи. Велї уж и сами у пензиї, а велї у шицких наших институцийох на одвичательних местох и шицки су добри людзе.

Цешим ше, як бим ше нє цешела. Ша я их кармела, озда и научела подацо – сама за себе приповеда Нина Ганя Дорокхазийова, о часох хтори вше баржей за нами.

– Ми, якош, вше були порихтани и дзечни поробиц шицко цо требало, озда зме од вше таки були…

КИЛОМЕТРИ СТОЛОХ

А вец, 1982. року преселєло ше до нового будинку Школи и интернату, Дому за школярох. Шицко було нове, чисте, на ґомбичку, фрижидери, шпоргети… Шицкого цо нє було у старим интернату.

– Вельо, наисце вельо, дзеци шедзели за столами котри ми рихтали. Кед би дахто пораховал и вимерал, сиґурно би то були километри столох. Паметам и же Школа теди була наисце за шицко. Чежки часи, а помогнуц требало. Нє раз ту були змесцени госци зоз рижних бокох, а було и полудзенки за госцох Керестура, нашого, кед ше случовало дацо вельке. А случовало ше часто. Знам и паметам же зме єдних випровадзели, а других привитали, та гайд ознова, по старим. Дзеци, интернатово и порядни школяре нїґда нє церпели прето, шицко було виплановане по остатню минутку. Ту майстор над майстрами бул Михал Варґа, тедишнї директор. Нїґда бриґи зоз нїм, знал шицко виплановац як годзинкар, а на нас було гевто друге.

Кухня у Старим интернату

– Паметам, претреса памятки Нина Ганя, кед Церква наша славела ювилей, анї нє знам хтори уж, тельо найвисших госцох було у валалє же бриґа було дзе их змесциц шедзиц, а дзе ище и порихтац єдло за шветочни полудзенок. Знаже же зме були добри, кед нам тедишнї директор, чи помоцнїк, Юлин Рац, нєшка новосадски парох, наказал же би зме у школи нїяким концом нє рихтали ресторански єдла, алє нашо руски, праве за тоту преславу нашей церкви. Паметам як гуторел же ресторанске мож найсц вшадзи, а нашо руске, озда таке лєм у школскей кухнї у Керестуре. Так и було. Порихтани були белюши, капущанїки, пироги, ґомбовци, озда и ґоргелї, хто би то и попаметал… Аж и наш преосвящени владика кир Георгий Джуджар пришол повесц кухарком же яка велька протоколарна гришка справена кед найвисши госци полудньовали у Ресторану, а найлєпше прешли и були вигосцени у Школи…

Варенє анї влєце, през розпуст, нина Ганя нє зохабяла. Приповеда же наша општина мала у Строжанцу, такой при Сплиту, одпочивалїще за школски дзеци, та ше одходзело и там, вєдно зоз змену у котрей ишли керестурски дзеци, школяре. Так по розпадованє старей держави.

Нє було то чежко. Колектив Школи наисце бул як єдна фамелия, здрави и способни за шицко. Нїкому нє падало чежко нїч зробиц, лєм же би шицким було лєпше, а за вельку часц у шицким тим заслужни, нє шме ше забуц, и школски кухарки.

– Уж нє провадзим, алє ше ми видзи же у Школи вецей анї прадки нєт. Озда таки часи. А ми рихтали єдла и за 160, 170 наших и госцох. Госцина яка и швечи прадком.

РЕКОРД – ОСЕМСТО ПОРЦИЇ У ЄДНИМ ДНЮ

 – Тото єдло у интернату нє було чежко зрихтац, а була то уж и пракса, та кед шицко ту – лапай ше до роботи и часом готове.

Вецей бриґи було зоз ужину на морю, и до 500 порциї на дзень, алє и ми були младши та саме ишло – приповеда наша кухарка у пензиї.

– Заш лєм, озда нїґда нє порихтане вецей як теди за преславу у Церкви св. отца Миколая. Осемсто порциї. Ша лєм тельо танєри страшно видзиц, а дзе и наполнїц их, поставиц и одложиц после преслави…

БАВИЦ ПРАУНУЧАТКА

Ана, Ганя и єй Василь у малженстве достали сина Владимира. Тераз уж и вон пензионовани. Робел як полицай. Владо зоз уж упокоєну супругу Меланку ма Златка и Марину.

Златко, приповеда Ганя, оженєти зоз Олю, до теди Будинскову, а маю Стефана и Ленку.

Унука Марина тиж одата и жиє и роби у Канади.

Ганя и Васиь од нїх маю трох праунукох, Филипа, Дениса и Даниєла.

ДЇДО И БАВИСКА

Праунучатка, Стефан и Лена, биваю  нєдалєко, та су часто у прабаби и прадїда. А Василь, одвше бул барз добри майстор за шицко.

Вон зна направиц бависка, а то и наймладши Дорокхазийово знаю ценїц и любиц. Вше су дїдови под ногами, лєбо вєдно за столом… Алє найважнєйше, озда, же ше зна и бавиц зоз нїма и вше ма кеди,  єднак так як и  його Ганя.

Нина Ганя у єдальнї нєшкайшей школи

(Опатрене 339 раз, нєшка 1)