О музики, поезиї, живоце…

автор Мая Зазуляк Гарди 1. април 2021

После длугшей паузи, ознова маме нагоду слухац талантовани глас Дарка Афича, на рижних збуваньох, на интернету, алє и на улїци у Новим Садзе, дзе Дарко однєдавна наступа як улїчни музичар. Почал и сам твориц шпиванки, а указало ше же є талантовани и за писанє поезиї.

Пре свою нєсиґурносц, Дарко до нєдавна нє любел наступац пред людзми, та найчастейше грал и шпивал лєм у своєй хижи, сам за себе. Як толкує, мал вельки комплекси и рижни заблуди, цо му було найвекше препреченє же би и з другима дзелєл тот свой талант. Тераз ше то цалком обрацело.

– Зоз бендом „Фануел” сом мал даскельо наступи, алє зме ше розишли пре одредзени причини и вец сом почал грац на улїци, дзе сом упознал єдного виолинисту, хтори ме одушел зоз своїм спонтаним наступом. Почали зме вєдно грац, а вец нам ше придружел и мой пайташ Мижо Римар, та зме основали бенд, алє ище нє маме мено. Людзе барз добре реаґую. Найбаржей ставаю родичи з дзецми. Граєме затераз на улїчки, алє маме рижни идеї и плани – приповеда Дарко и додава же ше праве на улїци часто случа и спонтани наступи зоз другима музичарами.

На улїчки нє забранєне грац и нє треба мац дозволу, лєм треба почитовац даєдни правила, наприкад, нє треба грац после 22 годзин, лєбо теди кед ше дацо случує у Городскей хижи. То наисце як єден наступ и случовало ше и таке же ше позбераме седмеро – кларинет, два ґитари, буґни, виолина и людзе ше зиду коло нас слухац. Заробок кеди яки, алє можем повесц же мож крашнє заробиц  – гвари вон.

Фото: А. Медєши

ПЕРШИ КАВЕР И АВТОРСКА ШПИВАНКА

Дарко нєдавно даскельо раз наступал и у Руским културним центру, зоз шестру Кристину и на прешлорочней „Червеней ружи”, а у фебруару на Ют’юбу обявели и кавер єдней шпиванки. Тиж так, Дарко знял и свою першу авторску композицию на сербским язику, хтора би пошвидко мала буц обявена.

– Тота приповедка о знїманю шпиванкох наисце нєвироятна. Нє знам чи то була судьба, чи случайносц. Нє курел сом даскельо роки и вец сом мал єден чежки период, та сом єдней ноци пошол купиц циґари и так ме пекла совисц же сом тей ноци написал и писню. Кед сом ишол дому, на лавочки шедзели якишик млади, хторим сом понукнул тоти циґари. Потим зме вєдно станули опрез пияцу, а я мал зоз собу ґитару, та сом почал грац. Похопел сом же тот цо сом му дал циґари талантовани музичар. Познєйше зме ше стретли на єдней музичней роботнї и так почало нашо друженє. Вон ше занїма и зоз музичну продукцию и до конца вон и знял тоту шпиванку хтору сом написал тот вечар кед сом го упознал. Вец на єдним друженю чул як Кристина и я шпиваме и франтовал же кельо нас єст ище Афичових, же нас муши шицких упознац. Гварел нам же нас такой ютре знєє, та так настал тот нєдавно обявени кавер, а тот исти дзень знята и моя перша авторска шпиванка „Под окриљем ноћи”. Зоз нїм сом ше заинтересовал и за продукцию, гоч мушим припознац же сом глупи за технолоґию, алє мам ухо за деталї. Кельо видзим, нє претаргнє ше тото нашо сотруднїцтво, а и гварел ми же мойо лєм най шпивам и граєм, а вон будзе кончиц шицко далєй – здогадує ше Дарко.

ЗОЧЕЛ ШЕ САМ ЗОЗ СОБУ

Дарко одмалючка любел читац поезию и вше и сам сцел писац, алє ше му, як ше то гвари, нє могло лєм отвориц. То ше пременєло док бул у рехабилитацийним центре. Дзекуюци тому крочаю, Дарко цалком пременєл способ живота и думанє о швеце, а цо найважнєйше, и о себе.

– Бул сом самодеструктивни. Препородзел сом ше дзекуюци Богу у рехаб-центру. Зочел сом ше сам зоз собу. Мал сом правих людзох хтори ми знали повесц правду и то було наисце боляце, бо сом длуго нє сцел прилапиц тоту правду, прето же каждого чловека порушую даяки прешвеченя и вони у його глави єдине цо правда. Вец ци хтошка пове же тото як ти видзиш нєисправне и то вельки шок. На силу нє треба нїґда нїч, чловек муши сам прилапиц и одлучиц. Теди сом мал коло 20 роки. Знал сом же кед предлужим роздумовац так як сом роздумовал и кед предлужим жиц так як сом жил, же ме нє будзе длуго. То духовно-роботна терапия и програма тирва 18 мешаци, а я остал длужей, 26 мешаци, як даяка файта сотруднїка. Зависносц була лєм плод, а споза того ше скрива корень и найвекши проблем то припознац дакому. Дружтво нам шаблонизоване и муши шицко буц на месце, мушиш виполнїц обчекованя других, справовац ше як други сцу и жиц як други жию, бо кед дакус одскакуєш вец ши вишмеяни, нєприлапени. Найважнєйше найсц особу хтора це нє осудзи, бо осудзованє валя шицко и нє може нїч добре поробиц – поручує Дарко и визначує же за ньго велька побида же ше ошлєбодзел од отровних думкох и самоосудзованя.

Кед пременєл попатрунок на живот, пременєл ше и його погляд на тото як розумиц поезию. Так настала його перша писня „О, како бих волео нешто да напишем”, а после и велї други писнї, написани по руски и по сербски.

– У поезиї досц же би чловека дотхнул лєм єден стих, же би му єдно слово дацо значело и тота писня поробела свойо. Яки би бул тот чловек кед би розумел шицко цо писатель сцел повесц. Любел бим кед би моя поезия наисце дацо поробела, уплївовала на людзох, дацо пременєла. Найволїм писац о духовних стварох, о живоце, о смислу, а и о природи. Любим модернизем и тих дакус декадентих писательох, бо думам же барз сликовито описую духовну реалносц, без маскох. То шицко таке чарне, алє то правда и чловек треба же би бул свидоми. Тота поезия ме нє зопера, лєм ми помага же бим мал лєпши увид до реалносци – припознава Дарко, хтори найволї читац Єсенїна, Диса, Рембоа, Таґореа, Якшича… а його поезию мож пречитац праве у марцовским чишлє, у рубрики „Власни печац”.

(Опатрене 144 раз, нєшка 1)