Пестри думки

автор м. джуня 27. октобер 2019

На роботи ме провадзи фама полиґлоти. Младши колеґинї ше ище даяк знайду по анґлийски, єст аж и єдна цо звладала французки алє пошла на положнїцке, алє тоти старши прави „дудуки”, анї з Русами нє бирую, окреме кед ше исти ище вше нє присподобели ґу сербскому. Но, з Русами нє проблем – скоро доєден уж шорово бешедує по сербски, з обачлївим змегчуюцим вигваряньом консонантох. Китайци знаю буц чежки, скупенди су, подло розумя анґлийски, а ище слабше го бешедую, а єст их вше вецей цо хасную кишенкови прекладач на андроиду. Подозриви сом, поправдзе, ґу тому їх  цвенканю на шицко живе и нєживе доокола. Правя зо мнє ксенофоба. Гей, зо мнє, од шицких людзох… Жаль ми, алє наисце так. Длуга история, велька култура, алє нєподзековни туристи. А гарню ше, ґу тому, у ройох. Чекам лєм кеди ше на представох уведу титли понад бину на язику Ган, мандаринским, лєбо кантонским.

Аж и з кооперативнима Швабами ше да порадзиц на язику наших виплашених согражданох на котри ше гнєтка, та и тераз, так знаме упатрац. Бануєм лєм же нє знам през шалтер (и) по мадярски. Як би було кул повесц наприклад: „О Серб немзети синхааз мункам.” Так даяк. Мултикултуралносц у пракси и на дїлу.

Руснацох препознавам по презвиску, младших по видзеню и файти, старших зрадзує акцент, подобно як цо ше идентификує Суботичаньох. Специфична сивернобачка фонетика у синтакси. Препознавам их як свойофайтову леґитимизуюцу патролу цо нас ма здогадац о власним припадаюцим идентитету. Гоч Русини тотемски видри (скриваю ше припатрачови з оч), язик нас идентификує, у тим припадку. Словаци ше тиж знаю унїмац, алє их гунцутски припрем, та нє маю кадзи, алє оджартовац провокацию баяко, по нашому. Е тераз: ми и тоти остатнї. Пишем то вочи Сайма кнїжкох – можебуц Анасофт Литера награда за кнїжку рока у Словацкей, цо ю Иван Медєши и видаватель Марош Воловар нєдавно достали, одредзує даяки нашо штреднєевропски рамики у контексту литературних катеґорийох. Бо, бизовно же нам ше бешеда нє пребарз афирмовала на Долнєй жеми, звонка припадаюцих енклавох (ґетоизованих хотарох), дзе зме (були) пресадзени. Особнє, (приємно) сом нєсподзивани и зрадовани же нам ше бешеда тераз етабловала звонка нам, датих омеджених параметрох як заєднїци. О тим феномену як гранїчней точки нашей култури и писменосци, а нє знам кельо зме того наисце свидоми, будзе требац фурт даяки бизовни огляднуца. На бокох „Литературного слова” понукам єдно, а ту сцем повесц цошка инше. Радосни сом як кед з (нашим) Японцом Канаметом на моєй мацеринскей бешеди мондям чи на Катедри, чи дома, чи наштред городскей площи. Теди ше насправди чувствуєм як граждан швета.

(Опатрене 70 раз, нєшка 1)