Писанє як диханє

автор опс
1.3k Опатрене

Драґан Великич, популарни сербски писатель и єден з найпрекладанших, два раз лауреат Ниновей награди, за романи „Русийски облак” 2007. року, и роман „Вишлїднїк”. По тераз є наградзовани з велїма домашнїма и медзинароднима наградами, а його кнїжки прекладани на 15 европски язики и на арабски.

Драґан Великич автор вецей як 20 кнїжкох. Пише романи, приповедки, есеї, литературни критики, моноґрафиї… Колумни писал за НИН, „Време”, „Данас”, „Репортер” и „Статус”, а ма обявену и кнїжку интервюох. Заступени є як автор у домашнїх и иножемних антолоґийох, а бул и амбасадор Републики Сербиї у Австриї. Нєшка є шлєбодни уметнїк писатель.

РС: Ваш роман „Вишлїднїк” достал одлични критики, вецей литературни награди, вишли даскельо виданя, прекладани є на други язики… Винїмково добре прешол и при литературней критики и при публики. Чи сце обчековали таки успих?

– Нє обчековал сом таки успих, бо ше то случує лєм теди кед кнїжка постанє феномен. По нєшка обявени и предати 50 000 прикладнїки, а таки тираж би и у дакедишнєй держави бул вельки. Тот тираж фантастични. Я мам свою публику и вше сом предал по 5-6 тисячи кнїжки. Таки успих сом нє обчековал, алє тота НИН-ова награда, по други раз, анї нє моя фалшива скромносц, анї надобудносц, бо знам свою литературну вредносц. Гевто цо сом знал за „Вишлїднїк” же то будзе кнїжка котра будзе мац найширшу читательну публику. Тото сом почувствовал кед сом кнїжку закончел и кед сом ю читал уж обявену, бо иншаке то чувство кед уж иснує одношенє ґу кнїжки, кед вона у Ґутенберґовим виданю. Сцем повесц, знал сом же тото будзе вецейраз друковане. Бо, знаце, награди важни, алє я робел у библиотеки и точно знам же нєт моцнєйшого пи яра як кед руши препоручованє. Од кеди сом достал НИН-ову награду, дзе ґод сом бул, а мал сом коло 50 литературни вечари, нащивел сом цалу Сербию, Републику Сербску, бул сом у Горватскей. Сцем повесц же кнїжка жиє свой живот и кельо ґод сом бул сиґурни же „Вишлїднїк” будзе мац свою драгу, таки успих сом нє обчековал.

РС: „Вишлїднїк” крашнє прилапела и публика и литературна критика, цо ше, заш лєм, ридко случує…

DSC_0065 - Copy– Литературна критика одвичательна за гевто виреченє зоз часох моєй младосци же „зоз принципу нє читам домашнїх авторох”. Знаце, и НИН-ову награду достали даєдни авторе нє нєзаслужено, алє авторе хтори забути. Кед литературна критика вихвалї дїло хторе нє автентични швет, вец то проблем. Знаце, то рижни смаки, алє нє проблем кед кнїжка жива. Алє проблем кед критика зоз гоч пре хтору причину направи приповедку о безживотней кнїжки, а публика ше ганьби припознац, та пове же є нє фахова. Лєм даскельо авторе у Сербиї тото превозишли, а ту уключуєм и себе, же цо ґод пове критика, я свою публику мам. Аж тераз є зациментована… Бо и то бизнис. Литературна критика о моїх кнїжкох писала наисце одлични тексти. За „Вишлїднїка” вишли нєвироятни тексти, окреме у Горватскей обявене вельо. Я любим кед литературна критика есей за себе, кед є дожице. „Вишлїднїк” достал одлични критики и у Сербиї, коло 30 одлични тексти, и коло 15 у Горватскей. Кнїжка жиє…

РС: У кнїжки „Вишлїднїк” мож пречитац и Вашу намиру повесц цо ше случовало на просторох бувшей Югославиї. Поведзме, о винох и прецихованю. Чи нам зочованє и ясни попатрунок на прешлосц хибя? Чи ше нам прето случую 90. роки?

– За мнє литературне дїло насампредз оживйованє каждодньовосци. Кед нєшка читаце Крлежу, його роман „Банкет у Блитви” так випатра як кед би ше нєшка збувало. То чисти реализем. Улога литератури нє же би дацо предвидзовала, алє литературне дїло, по моїм думаню, треба же би мало сеґменти одредзеней стварносци, як ю автор видзи. У тим смислу подли гевтот писатель котри арбитрує, бо алтер еґо писателя розляти, вон у шицких подобох и, кед пише о нєшкайшим чаше, муши ше видзиц шицок тот швет, цале розлїванє, на єден уметнїцки способ. У моїх романох уж од „Русийского облака”, „Бонавии” и „Вишлїднїка” иснує тота линия же кед дахто после 50 рокох тото будзе читац, шицко му будзе подполно ясне. Гевто цо сущносц, ви можеце мац кнїжку и моцнєйшого уметнїцкого досягу и слабшого, алє барз важне живе литературне дїло. А, живе литературне дїло то гевто у котрим єст вашого швета, дзе ше читатель препознава. Исную и мертви дїла до котрих нє уткани живот. У моїх романох постоя ясни ґеоґрафски и часово координати. Людзе ше препознаваю, то тот швет у котрим вони жию.

РС: Виявйовали сце же писатель вше руша од дожитого, алє стварносц преточи до фикциї. Напевно, бо бизме вец шицки були писателє. У роману „Вишлїднїк” важне одношенє медзи мацеру и сином. Чом важне розчисциц тото особне одношенє у фамелиї? Бо, тота приповедка глїбоко особна и интимна, алє є виприповедана на способ, поведла бим, хтори и нас шицких дотика…

– Гей, бо кажде ма мацер. Алє моя идея нє була написац роман о мацери, гоч ше коло тей подоби будую подїї. Моя идея була написац роман о рокох мойого одрастаня у Пули. Же бим указал як шицко випатрало у контексту гевтей держави. Вшелїяк же сомDSC_0085 - Copy рушел од фамелиї и подоба мацери и сушеди Лизети, то два подоби зоз котрима ше велї идентификую, алє гевто почим ше  „Вишлїднїк” розликує од других моїх романох, же ту анї єдна подоба нє видумана. Вони доробени, сцем повесц же нє було шицко у стварносци праве так, бо сом вельо того пре потреби романа модификовал. Алє шицки подоби у тим роману маю свойо прототипи у стварносци. Так ше случело и я любим повесц же цо сом старши, менєй видумуєм. Я мам єдно иншаке одношенє ґу литератури и вше сом бул процив литератури хтора служи за забаву, як бависко… Борхес то Борхес. За мнє то позерство, гоч то ствар и одредзеного смаку, алє за мнє то фолиранє, голєм я так видзим. То нє литература. Литература ґабарит, литература муши цошка повесц.

Кед лєпше роздумам, главна тема моєй литератури то ґенетика. То, поправдзе, преношенє, у тих приповедкох ДНК главни юнак. Прето споминам Леополда Сондия, мадярского психоаналитичара, хтори витворел поняце о фамелийним нєсвидомим, у нас исную записи наших предкох, и ми у ствари лєм ковертовани. Мнє вше интересовало же чи я повторюєм даяки сон мойого предка за котрого нє знам анї же постоял. За мнє тото чудо живота вше було интриґантне. А, за мнє, литература насампредз приказ самого живота, же би ю дахто доживйовал як стварносц у котрей ше препознава… Вишлїдзованє власного живота, и насампредз родичох, себе самого, рижних поступкох… роман идзе и як кримич.

РС: Чом сце вибрали праве Александра Тишму за свойого литературного юнака?

– Прето же сом през його подобу могол дацо повесц. Здогадуєм ше же ми вецей раз гварел же „тото цо я повем у Нємецкей, ви нє можеце, бо я Єврей”. Єврея нє можу обвинїц же сербує. Любим його литературу, тоти нашо стретнуца, у нїх було цошка романескне, прето же тоти пасажи єдни зоз найудатнєйших.

РС: Потреба же би ше шицко записало, мацерова тека, хтора ше повторює як лайт мотив, хтора нєстала зоз описами готелох, потим писмо и змист на концу романа здогадую на Киша.

– Ми маме своїх литературних предкох, то гуторел и Киш, и писателє пребераю, бо без читаня нє бул бим писатель. Поправдзе, тото писмо дзе ше я обрацам ґу мацери, єст и при Кишови, алє у цалком иншаким контексту. У моїм одрастаню и литературним дозреваню Киш бул ключни писатель. Тишму сом вибрал, бо сом з нїм мал контакти и прето же бул добри контрапункт мацери, так же сом направел єдну вязу медзи  нїма двоїма.

РС: Чи верице до литератури як и Киш?

– Гей, гей… Ту ми Киш вельо блїзши як Тишма, алє и єдного и другого почитуєм и любим.

РС: Чи Вам хиби югославянски простор, тота ширина, тот културни круг? И, чи го можлїве обновиц?

DSC_0078 - Copy– Думам же тераз и лєпше як скорей. Тоти културни вязи исную, а гевто братство-єдинство, кед ци дахто фалшиво пакує… думам же тоти вязи тераз нєпреходни и квалитетнєйши. Юго носталґия, то глупосци, просто то єден язик, а язик прави свою приповедку, и свой живот. И то стварносц и то уметнїки и писателє найлєпше знаю. Мнє нє потребни преклади у штирох литературох и штирох нєзависних державох, анї у Босни, анї у Чарней Гори, анї у Горватскей. И то вельке богатство.

РС: Яки нєшка прави анґажман писателя?

– Як и вше, знаце. То индивидуалне, дахто пише у новинох, дахто ше анґажує. Я думам же уметнїк значи писатель пишуци релевантне литературне дїло, вон уж анґажовани и шири знанє. Я вше гварим же мойо читаче гевти людзе котри думаю зоз свою главу. Значи, цо вецей  добри кнїжки на тарґовищу, то моцнєйши тот анґажман.

РС: Чом важне писац? Поведла бим же тельо уж того написане. Чом важне же би кажда ґенерация за собу охабела свой шлїд?

– Писанє яґод диханє. Маме 10 мотиви хтори ше од Хомера по нєшка повторюю, алє кажди раз на иншаки способ. Кажда ґенерация треба же би охабела свой шлїд и гевто цо вредзи, будзе и прилапене. Ище Андрич гуторел же треба 50 роки же би ше видзело и цо остало.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ