После дижджу – блато

автор каролина джуджар 5. авґуст 2019

Єст  цошка у нашей власней нукашньосци цо нас наганя нєпреривно ше зочовац зоз самим собу, зоз своїма зависносцами и автоматизмами котри зме усадзели до себе як модел, скорей пре лагодносц, яґод пре нєзнанє. Єден од ключних поступкох доходзеня до нукашньосци власного єства, до похопйованя власного идентитету то и практикованє власного достоїнства.

Нє приповедам о жажди за припознаваньом заслугох, алє о власним почитованю свойого ”я”. Кед ше приповеда о особох котри забераю високи положеня у системи власци, часто ше споминаю достоїнственїки, та ше благочасово достоїнство почало похопйовац як статусни символ у дружтвеней гиєрархиї котри кажде може препознац. Идея достоїнства ше миша зоз потребу же бизме були ”хтошка и цошка” пред другима, а зоз самим тим и пред собу.

Кажде людске єство ма власну суєту и жаданє буц припознати, потребу же би бул хтошка, а нє нїч. Очиглядне же нєшкайши швет постал дружтво спектаклу, швет дзе доминує форма, а нє сущносц. Вецей анї нє важне тото цо дахто роби, гутори або дума, алє способ на котри то роби. Реални, стварни живот вецей анї нє иснує, та вец нєт анї одвичательносци за свойо поступки. Же бизме могли шлєбодно дїйствовац, насампредз мушиме роздумовац зоз свою власну главу, и почитовац свойо власни одлуки. То тото цо ше подрозумює под поняцом шлєбодного духа. Же бизме розвили морални живот, нєобходна и морална моц же бизме звладали препреченя котри нас гамую и зводза з драги. Алє (вше єст тото алє)…

З часом, и нєпреривно шапкани по глави, людзе ше уж и звикли буц остатня дзирка на пищалки. Нєшка себе шицки доокола даваю за право грожиц, малтретировац и знємирйовац другого. Нє раз зме чули же биш требал буц задовольни, бо єст и таких цо би твою роботу робели и за менши пенєж. Же треба буц цихо, бо може буц и горше. Питам ше же дзе тому конєц, сподня гранїца и чи єй вообще и єст. Од вше сом слухала єдну те исту приповедку, же єст таких цо им горше як тебе. Єст, и то правда. Алє, єст и таких цо им лєпше. Та, цо вец? Треба ше лєпше чувствовац же дакому ище горше яґод тебе у тей хвильки? То нам система вредносци? И дзе ту чловек, питам ше. Чловек може буц шлєбодни, алє є источашнє и примушени на тот єдини вибор котри ма. Прето, вец, нєшка, баржей яґод гоч кеди скорей, критериюм достоїнства можеме заквачиц кандурови за хвост. Прецо? Прето же го вецей нєт. Гваря же надїя остатня умера. Аж и же после дижджу швици слунко. Нє зложела бим ше зоз тим. После дижджу остава блато.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 90 раз, нєшка 1)