Посткарантински страх

автор м. задрепко 17. май 2020

Остатнїраз сом писал о тим цо и як робиц под час карантину, як прейґ глави предрилїц тот час. Е тераз, кед тото шицко за нами, треба видзиц цо би, у ствари, нє требало охабиц за собу.

Як перше, умиванє рукох. Знам, знам, кажде нормални умива руки, алє видзи ше ми же зме аж пре корону похопели же тото нашо „поряднє умивам руки“, у ствари, баш и нє такой-таке „поряднє”. Умиц руки рано, вечар, пред и после єдзеньом очиглядно нє досц „поряднє” и праве зме док тирвал позарядови стан могли видзиц кельо зме нєдисциплиновани и кельо нє обрацаме увагу на, реално, єдноставни, а важни ствари як цо то порядне умиванє рукох. Тиж так, верим же велїм будзе чудно кед ознова войду до автобуса, лєбо таксия. Влапиц ше за клянку, циву, або ткв. рукохват у автобусу, то були нормални ствари и, ґарантуєм, векшина з нас после того нє умивала руки, анї нє хасновала влажни хусточки. После цалей тей ситуациї през хтору зме прешли, верим же вам баш нє будзе приємно, а анї лєгко, вообще одлучиц ше войсц до автобуса, лєбо таксия, лєбо на гайзибан, а  нє ище и нє умиц руки после того. И нє требало би же би нам було приємно, требало би нам буц нєприємно прето же зме то скорей нє робели, а ниа, и ище прецо: кажде од нас, просеково, голєм раз у трох минутох дотика свою твар. То значи же од хвильки кед сце вишли зоз квартелю, позамикали, поволали лифт, отворели и заварли уходни дзвери будинку, одомкли авто лєбо замчок з бициґли, у медзичаше сце ше подсвидомо уж попрейґа олапали. Аж потим иду бутка, предавальня, спомнути автобус, роботне место, а на кажди даскельо минути ризикуєце зачухац дацо до оч… Нє гварим же треба шедзиц дома, алє нєобходне мерковац цо ше руша, умивац руки и нє рушац твар. И то ствари хтори бизме требали предлужиц и после карантину. Так повесц особна гиґиєна  лєм єден приклад. Друга ствар хтора ми и скорей ишла на нерви, мушим припознац, то облапянє зоз каждим живим и на каждим крочаю. ОК, мнє тоти вилїви блїзкосци нервовали, бо су, у главним, нєщире фолиранє, а нє пре здравствени причини, алє кед ше убудуце тот фол зменша на розумнєйши уровень, будзем цалком щешлїви.

Могол бим чишлїц и чишлїц цо бизме шицко требали предлужиц робиц, алє якош ми ше видзи же то з того нє будзе нїч. Дзепоєдни ше, анї док тирвал карантин нє притримовали упутствох, а даскельо днї после утаргованя позарядового стану людзе ше почали справовац яґод кед би нїякей опасносци нє було, а вона, реално и далєй ту. То нє ма вязи зоз тим чи я можебуц гипогондер, чи ми ше кажда драматично сообщена одлука власци пачи чи нє, алє з нашу оголєну реалносцу – понеже зме таки яки зме, видзи ше ми же иншак анї нє могло. Єдноставно зме з декретом мушели буц нагнати же бизме ше справовали як одвичательни людзе. И праве одкеди нас вецей нїхто нє наганя, можем вам повесц же дакус „цвикам” – нє од корони, алє од тей нашей „яка ми бриґа” филозофиї. Боїм ше же нам ше, як и вельо раз дотераз, отлуче о главу, а ми ше,  як и вельо раз дотераз, нїч нє научиме и предлужиме по своїм,  яґод кед би зме жили у даяким имаґинарним швеце у хторим нас нїч нє дотика, окрем кед нас дотхнє и вец, знова як и звичайно, можеме лєм бановац же зме цошка нє поробели. А могли зме.

(Опатрене 91 раз, нєшка 1)