Пресцеранє

автор я. дюранїн
658 Опатрене

Видзи ше ми же остатнї час иншака атмосфера у нашей рускей заєднїци. Гей же нас горучави дотлукли, алє ствар виправели нашо фестивали. Наисце, орґанизаторе вихасновали тот корони-скоре-нєт период, та ше каждого викенду отримує даєдна манифестация. Од Сриму, та ґу Бачки…

И добре же так. Людзе уж вистати од шицкого. Каждому треба оддих, каждому треба удихнуц дакус швижого воздуху. А чи єст дацо лєпше од друженя и шпиваня?

Так було и мнє прешлого викенду на Ружи. Постретала сом велїх людзох, наприповедала ше, лєм сом, правда, нє шпивала. Нє думала сом ше змагац за найкрасши глас, алє так, у себе, пошпивовац. Шицким познате гевто чувство кед вам ше у глави круци даєдна шпиванка, и нєт ґомбички же бисце ю виключели. Я мала пех, бо ми у глави остала єдна стара руска шпиванка, жалосна (нормално, а яка же би була). Нє могла сом сцекнуц од себе. Припознавам, на дїда сом. Добре паметам, кед нас чувал, а кед уж дас два раз одбегнул до Мироня (Керестурци знаю за тоту карчму), вше нам шпивал. И мал добри глас, ша озда шпивал у хору. Найволєл шпивац Милєнко, моя, напой ми коня… Алє накадзи дошол по Нє напоїм, бо ше боїм… уж було готове – лїґал ґомбовци и лєм одмахнул з руку… Знали зме цо то значи. На бициґлу и знова до Мироня…

А и я ше дала на ньго. Кед чуєм даєдну руску шпиванку, вше ме цошка сцишнє у гарлє, очи ше заблїща и вец ше баржей трудзим скриц свою емоцию, як зашпивац. Гоч сом и сама дома, слизи нє можем затримац. Но, та вец нє слухам, та.

Хто ме позна може ше ставиц же сом нїґда нє скакала танцовац чим сом чула перши такти даєдней писнї. Нїґда. Нє любела сом пресцеранє, лєм так, по двойо. А понеже мой ма два лїви, и од того сом ше одвикла.

Тераз ше ми видзи же ше вше баржей пресцерам у тих моїх писанийох и прето ше якошик мирим зоз собу. Мирим ше зоз тим же сом така крегка, лєгка на слизох и рускей шпиванки, дїдова, алє сама своя. Мирим ше зоз тим же през писанє дотхнєм велї души, кажду на окремни способ. То божи дар котри дзелїм з другима. Тото прекрасне пресцеранє ме порушує у живоце, а – хто зна? Можебуц єдного дня дїдови, так сциха, и одшпивам Милєнку мою…

www.zenoblogija.com

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ