Прешлосц ожита, а од будучносци ше нє треба бац

автор С. Фейса 23. януар 2016

[vc_column_text pb_margin_bottom=”no” pb_border_bottom=”no” width=”1/1″ el_position=”first last”]

Лоньска „Коцурска жатва” почала з отвераньом фотоґрафийох Райка Шолаї, фотоґрафа-аматера з Коцура, хтори мал богату збирку фотоґрафийох, окреме з културного живота у валалє. Влонї, його дзеци, Миряна и Мирослав, вельку часц тей збирки подаровали Етно клубу „Одняте од забуца”. Пред даскельома роками и Миряна рушела по оцових шлїдох.

Нєт Коцурца хтори нє познал Райка Шолаю на Вельким шоре. Роками бул тарґовец у Старей робней хижи у Вербаше, там дзе ше предавало лонґ плей плочи, касети и инструменти, та тот хто ше випендрал по ґарадичох, нє могол нє прейсц коло нього, бо то була „крижна драга” ґу склєняним погаром, технїки, або карчми.

Ище у младосци Шолая бул пасионовани спортиста, и рукометаш и фодбалер у „Искри”, и столнотенисер, а окреме шахиста. Вельо допринєсол же би ше шах розвивал и обстал як єден з конарох спортского живота у Коцуре, та у єдним периодзе бул и предсидатель клуба. То були даскельо любови Райка Шолаї, гоч його дружтвени анґажман бул вельо розконаренши. Часто ходзел по схадзкох, як матичар винчал пари,  бул староста, лапал риби, варел паприґаши… и у шицким тим уживал.

ekipa

НАЙВОЛЄЛ СЛИКОВАЦ НА „ВЕЛЬКИ” ШВЕТА

Шолая любел фотоґрафию. У шпайзу мал мини лабораторию дзе розвивал фотоґрафиї, а кед нє перши, вец медзи першима у Коцуре мал „Смену осем” и на нєй овиковичел вельки подїї у валалє. Почал од фамелиї.

– Вежбал ше на нас – гвари у франти Миряна, Райкова дзивка хтора ше нє барз любела фотоґрафовац, алє єй брат Мирослав оцови позирал гоч кеди.

– Маме тельо фотоґрафиї з дзецинства, з одпочивкох, з крайох у Босни одкаль оцова фамелия же, ниа, нє можеме их покласц до шицких албумох, та их чуваме и на пойдзе. Спочатку нас полни шкатулки з фотоґрафиями нє интересовали, но з роками их вше частейше отвераме  и прегартаме по нїх. Вше найдземе дацо интересантне цо зме нє знали о наших родичох, або дачим иншим цо ше случовало пред трицец, штерацец роками, кед зме були барз малючки – гвари Мирослав, хтори, окрем за фотоґрафиї, заинтересовани и за документи, алє и велї дробнїчки и предмети хтори познїмал з пойда и з нїх поуцерал прах.

Райко сликовал теди кед ше у Коцуре дацо случовало, на вельки швета, кед ловаре ишли до ловох, а найволєл сликовац „Коцурску жатву”. Теди Шолайово зоз сушедовима пошедали опрез хижи на лавочку, а Райко вишол на калдерму и рушел вочи дефилеу. Фотоапарат одкладал аж после торба-балу.

Пред тим як мал пойсц до пензиї, на початку 90-тих, Райко ше нагло похорел. Понукнул свой вецейрочни капитал справени на „Смени” тедишньому КУД, ловаром.., алє за фотоґрафиї нїхто нє бул заинтересовани. З пазурох чежкей хороти ше витаргал, алє лєм дочасово. Упокоєл ше 2002. року, а о три днї за нїм пошла и його винчана. Велї Шолайово фотоґрафиї нашли свойо место у кнїжкох и моноґрафийох.

З ПОЙДА ЗНЯЛИ ВЕЛЬКЕ БОГАТСТВО

Кед ше Аранка Медєши, предсидателька Етно клубу „Одняте од забуца”, з єдней нагоди згварела з Райковима дзецми о тим же яки фотоґрафиї чуваю по шкатулох, задумана идея, же би лоньска „Коцурска жатва” почала з отвераньом вистави Шолайових фотоґрафийох хтори и настали углавним на „Жатвових” дефилеох осемдзешатих рокох прешлого вику, и витворена. Теди Микола Ґубаш гварел же „Жатва” ма дефиле як дакеди, думаюци на Райкову збирку як ище єден прилог ґу историї Коцура.

– Нам и так уж було цесне обисце од телїх фотоґрафийох, а кед знаме же их хтошка будзе чувац так як треба, нє роздумовали зме. Вельку часц зме подаровали Етно клубу и дознали же на вистави велї Коцурци препознали своїх блїзких, родзину и приятельох. Мило нам пре тото.

Миряна, и єй брат Мирослав жию у обисцу дзе дакеди жили з родичами. Мирослав маляр, и барз вельки любитель декорациї, ентериєру и старини. Мира роби у вербаскей „Медели”. И вона, як и єй оцец, була спортистка, бавела фодбал, столни тенис, шах, а у валалє добре знаю же велї роки була ґолманка у рукометним клубу „Омладинєц”. Нєшка є заинтересована за астролоґию и за кнїжки. Гвари же кед придзе дому з роботи, вше єй менєй часу остава за тото цо люби. Росла медзи Руснацами, та єй нє проблем озвец ше и на нашим язику. Позната є по тим же нє так лєгко дзвига руки од того цо раз полюби. Упарта є кед дацо надума зробиц, та так и кед слово о фотоґрафиї.

razglednica 1

– Нє знам чи бим крачала по истей драги як и мой оцец кед бим нє настрадала пред пейцома роками. Мойо окрипенє длуго тирвало, та кед сом сцела ознова шорово ходзиц, мушела сом стануц з посцелї, и ходзиц, крачац. Перше по сушеда и назад, а вец вше далєй. Додня рано сом одходзела на беґель и припатрала ше на виходи слунка. Вец сом тоти красни ранши хвильки и зазначела, и предлужела сликовац валал, пейзажи, природу и квеце… Так почало, и ниа, уж даскельо роки тота любов нє престава. Оцец слики и неґативи чувал по албумох, а я мойо знїмки по флешох и на лап топу – гвари Миряна, хтора помали усовершує свой гоби. Фотоґрафию хтору оценї як удатну, подзелї на дружтвених мрежох. Єй ше нє може случиц же на дакого з родзини або приятельох забудзе, та и того року през швета своїм Коцурцом винчовала з новима фотоґрафиями. А кажда, красна як погляднїца.

razglednica 2

 

[/vc_column_text] [vc_column_text pb_margin_bottom=”no” pb_border_bottom=”no” width=”1/1″ el_position=”first last”]

ОХАБ МЕ, БАВИМ З АРАПОМ!

Як и єй оцец дакеди, и Миряна позната по тим же люби бавиц шах, та нє раз зоз соботовей другей змени придзе дому, а уж ютредзень рано є на даєдним змаганю. Добре памета як єй ище малючкей оцец з Нємецкей принєсол шах од хторого ше нє могла одорвец. А кед настала ера компютерох, бавела потамаль, док ше у сушеда нє почали оздзивац перши когути. Братови лєм пошептала най ю охаби на мире, бо бави з єдним Арапом.

mala mirjana

[/vc_column_text]

(Опатрене 264 раз, нєшка 1)