Привит зоз блїзкей прешлосци

автор а. саванович 1. септембер 2019

Рочни одпочивок. Ґоручава и финансийна суша вше частейше причини же период заплановани за окрипенє цела и души примушуюцо хаснуєме за рижни през рок назберани и наґромадзени подняца як цо билєлє обисца. То робота скоро як селїдба – шицко треба повиношиц и попрекладац, спаковац и склонїц од поликолору, же би шпляха на терпезрийним столє нє дочековала госцох, а парадна, свадзебна ґардероба пре капочку-два нє постала „за по обисцу“.

Но та кед уж чловек цали дзень дома, до рук му дойдзе громаду койчого забутого. Стари фотоґрафиї, винчованки и погляднїци хтори дараз послали рижни людзе, дзепоєдни уж и покойни… Хто зна кеди то було, на концу, анї сам нє паметам кеди сом остатнїраз дакому, родзини, приятельом и другим блїзким, написал и послал писемко лєбо карту. Дараз то була нормална, состойна часц каждодньового живота, а кажди родзени дзень, векше швето лєбо путованє були достаточна причина. Тераз, по фейсу, виберу-вайберу и других здобуткох информатичней ери, фотки, поздрави и красни жаданя сцигую у реалним чаше, и тим хторих ше дотикаю и тих хторим баш анї нє, а аж и припаднїки старших ґенерацийох звладали тоти чудеса 21. вику. Прави, паперово фотофрафиї постали привилеґия тих наисце преламних животних подїйох, як цо свадзби, кресцини и дипломски, а шицко друге остава затрацене и забуте у морю диґиталних фоткох з хторима кажди рахункар и телефон полни по верх.

Но та сом з тих паперох пречитал вшелїяки дакедишнї новосци, щешлїви, красни и смутни. Начитал сом ше вшелїяки рукописи, од тих калиґрафских по тоти дзе перше треба розбиц шифру же биш похопел цо автор мал повесц. Шицко то нєми шведоченя єдного часу и епохи хтора нам и далєй ту, под руку, алє и вше далєй.

Роздумуєм, цо кед ше наисце случи даяки катаклизмични, ґлобални колапс интернету и шветовей мрежи, цо останє за нами?  Чи нашо потомки буду знац як зме випатрали, як зме жили и цо зме робели, поведзме, после 2008. року, одкеди за собу охабяме лєм диґитални шлїд?

Алє, система ше заш лєм стара же би зме нє забули як то дараз було, же треба закуковац до поштовей ладички и же дараз забренка и фиксни телефон. Сцигую нам коверти з комуналнима и иншима рахунками, а нам щешлївшим и ище дацо, як наприклад „Руске слово“.

Як потвердзенє же хтошка на нас голєм кеди-нєкеди дума, бренка телефон, тот на шнуру. Слухалку дзвига мойо дзивче, хторе зна же єдини одвит на нєвиповедзене щесце хторе понукаю кол-сервиси рижних тарґовинох, банкох, провайдерох и политичних странкох глаши, „Жаль ми, нїхто старши нє дома“. Значи, и тот реликт з прешлосци вше баржей постава терха…

Нїґда чловек нє бул таки осамени як цо є у нєшкайшим чаше „всекомуникациї“. Велї з нас вецей слова н апишу по дружтвених мрежох як цо их през дзень прегваря у директней бешеди з даским оч до оч. прето сом себе задал – по шлїдуюце билєнє, мам наполнїц єден нови фото-албум. И достац голєм два-три погляднїци. Та, гоч их себе сам пошлєм.

(Опатрене 56 раз, нєшка 1)