Публика чувствує кед сце щири

автор Славица ФЕЙСА 19. юлий 2015

Весна Кесич Крсманович дипломовала дириґованє на Факултету музичней уметносци у Беоґрадзе. Усовершовала ше у Италиї и Мадярскей, а о резултатох єй роботи шведоча велї награди и припознаня на змаганьох оркестрох и хорох. Од 1987. року є дириґент хору Опери Сербского народного театра, дзе з ансамблом витворела коло пейдзешат оперски наслови и у тим периодзе хор, и вона сама, вецей раз наградзовани за окремни уметнїцки досяги.

Крсмановичова вельки уметнїк, алє и вельки музични педаґоґ. Як дириґент велїх хорох барз вельо зробела на промоциї композицийох меншинских народох у  Войводини, та и наших, руских

Нєдавно сце ше з Хором новосадскей єврейскей општини „Хашира”, врацели з Греческей  з освоєним другим местом на Медзинародним змаганю хорох у духовних, джез композицийох и етно музики. Жирию ше пачело як хор одшпивал композициї Маринковича, Мокраньца… Яки ваш упечаток?

– З Хором „Хашира” маме обичай каждого року пойсц на даєдно змаганє. Вец там пробуєме оправдац тото нашо госцованє, а нє лєм же бизме пошли так як на даяке туристичне путованє, гоч путованя єдна з причинох прецо хор постої. То хористом на одредзени способ – плаца.

Вецей раз зме були з „Хаширу” на змаганьох и доставали награди, а  у Греческей того року участвовали 16 хори зоз Греческей, Румуниї, Израїлу, Болгарскей… Путованє було добре нє лєм прето же зме освоєли стрибло, алє и же зме ше дружели з другима хорами, з єдним словом – уживали док зме шпивали, алє и после того.

Пред тим сце тиж з истим хором на змаганю войводянских хорох у  Руми достали златну медалю. И нє лєм тото, того року вам уручена Стриберна медаля „Йован Дьордєвич”, єдно з найвисших припознаньох як дириґентки СНТ-а. Цо повесц, окрем повинчовац вам и констатовац же ше вам наисце добре рушело…

– У Театру сом длуго, а пред тим сом даскельо роки робела у Беоґрадзе, водзела менши оркестри, робела як професор музики и була асистент у даскелїх хорох. Вец сом прешла до Нового Саду и почала робиц з Оперским хором, а тото робим и дзень-нєшка.  Робим прето же свою роботу барз любим. Вона и мой гоби, и вельке задовольство, а док робим, вец и давам од себе найвецей кельо лєм можем. Вше єст тих хтори то обача.

О змаганю у Руми  шлєбодно можем повесц же то змаганє „моцнєйших” хорох, бо там наисце одходза лєм квалитетни хори. Цо повесц…Вредзело!

Звикли сце публику на квалитет, а нє так давно и основали камерни хор „Класика нова”. У тим хору члени СНТ-а. После єдного наступу, Младен Яґушт, бард музичней уметносци вам дал до знаня же сце на добрей драги у тим цо робице. О чим сце теди роздумовали?

– З Младеном Яґуштом сом давно робела. Вєдно зме робели Вердийов „Реквиєм” и „Маґбет”, и од маестра сом наисце вельо научела. Но, же бим  була тото цо сом,  мушим спомнуц и  Йона Янку, велького дириґента з Румуниї, Душана Миладиновича, пана маестра Топлака, маестра Яноского… З велїх бокох зме мали контакти и нашому шпиваню допринєсли нє лєм я, алє и шпиваче. Верх шицкого того бул „Класика нова” и кед хор одшпивал дїло Александра Вуїча, композитора, дириґента и пиянисти, хтори теди означовал 50 роки уметнїцкей роботи, у Соборней церкви зме „позберали” нє лєм симпатиї, алє и одушевия за тото  цо  зме зробели. Тоти композициї вообще нє лєгки и ми наисце уложели барз вельки труд. Критики були  позитивни, а концерт прекрасни.

14-15 ruske 28 01

Цо то тото нове у „Класики”?

– Велї композиторе писали литурґиї хтори ше шпива на Службох Божих. Углавним то Мокраньцово композициї, гоч маме и других композиторох. Так як ше композициї шпива, можем повесц же припадаю 19. вику, ту думам на концертни подиюм.

„Класика нова” литурґию шпива на иншаки способ, то так повесц сучасна литурґия. То цалком  нови помкнуца у музики, а заш лєм, нє одступа  ше од литурґийней задумки. У тим  цошка нове, а прилаплїве, звук сучасни,  ма у себе експресивносц, алє барз приємни ухом тих хтори у публики.

Маестро Яґушт раз виявел же задаток дириґента тот же би зоз шицкима средствами з хторима розполага, дириґент вошол до сущносци того цо композитор жадал теди кед писал дїло. Гварел же кажди дириґент муши на хвильку постац композитор, анализовац дїло потамаль, док нє заключи же автор сцел праве так и нїяк иншак. Складаце ше зоз словами того велїкана?

– Як бим нє. Емоцию хтору мал композитор, дириґент муши препознац  и вше кед му ше уда „винєсц” ю, вец циль посцигнути. Кед людзе почувствую тоту емоцию хтора пренєшена прейґ дириґента, бо то праве його креация и задаток, вец зробена добра ствар. Кажди уметнїк, та и дириґент, муши буц щири и почитовац автора.  Публика то вше почувствує.

З хором „Хашира” сце уж 12 роки,  а пред 11 роками сце основали хор  Културно-просвитного дружтва „Єлачич”.  Уж скоро рок робице и з Хором „Гармония” Грекокатолїцкей церкви Петра и Павла и РКЦ-а. Цо вас прицагло робиц з хорами меншинских заєднїцох?

– Оперски хор специфични, професийни, и музика у нїм специфична, нє виходзи ше звонка рамикох хтори давно поставени. После одредзеного часу мала сом потребу робиц и инше – акапела музику. Понеже у Войводини велї народи жию и пестую свою културу, а кажду културу найлєпше упознац прейґ уметносци, прейґ музики, була сом заинтересована дознац  и спознац, а на концу и зробиц на тим полю и кус вецей. Так настал „Єлачич”, а прето робим и з „Гармонию”.

Та, заш лєм, дзекеди роботу у аматерских хорох поровнуєце з роботу рудара. Сезона у „Гармониї” при концу, предлужице и далєй робиц у тим рудокопу?

– З професийнима хорами нє  лєгко робиц, алє лєгчейше звладац текст. З аматерскима то иншак. Паметам кед ме  волали з горватскей заєднїци же бим основала и водзела хор. Но, то була рударска робота. Людзе нє знали шпивац анї єдногласно. Нєшка зме дошли потадз же шпиваю штирогласно. Поряднє приходзели на проби, були упарти и звладали композициї, но, хору би ше здало кед би було вецей младих.

У аматерских хорох дириґент муши формовац звук хтори у професийних хорох уж формовани. А най нє споминам технїку диханя и шпиваня при каждому шпивачови. Вельо раз нє мож достац  тото цо дириґент сце, бо нє шицки талантовани. Треба розумиц же то людзе рижних занїманьох хтори приходза дружиц ше, путовац, здобуц нових  приятельох. Я з вельку дзеку порихтана и далєй дружиц ше з „Гармонию”.

Цо тото цо „Гармония” ма, а цо єй хиби же би одмерала свойо моци з другима хорами?

– Кед сом почала робиц, у хору уж були  людзе хтори наисце талантовани за музику, и то ме фасциновало.  Була сом приємно нєсподзивана з талантом руского народу, такой сом препознала славянску душу. Но, тот репертоар хтори „Гармония” шпива, досц чежка програма. Литурґия чежка и за вельо „озбильнєйши” хори, алє „Гармониї” ше удало звладац ю у єй менших рамикох.

Хибя єй людзе, хиби народ и хиби пенєж. Хор жиє з того же би шпивал, дружел ше, путовал, одходзел на концерти и змаганя, и прето треба набавиц средства. Тоти средства нє вельки,  алє их нєт, анї тельо як дакеди – на ложичку. Нажаль, таки стан и при велїх других хорох.

У чим краса дириґентского поволаня?

– Менши наступи сом мала наисце вельо, алє єден зоз значнєйших  то було кед  сом основала Женски камерни хор Опери СНТ-а, хтори шпивал литурґию Мокраньца.  Бул гуманитарни концерт на хтори пришол и пристолонашлїднїк Карадьордєвич зоз  свою супругу. Я теди першираз почувствовала тоту  велькосц док стоїм опрез хористох. Кажди наступ пред публику красне чувство. Вше покус мам и трему, бо роздумуєм як то будзе, як хор одреаґує, чи будзе ушпивани чи нє. Алє кед достанєм повратну енерґию и емоцию од  публики, вец то права ствар. И кажди наступ важни, без огляду на тото чи шпиваце пред малочислену пулику, або полну салу. Чувство исте.

 Любим робиц з людзми

 – Одмалючка сом у музики и добре сом знала же єдного дня будзем дириґент. Було то интересантне, бо сом тото на шеснац роки гварела мацери хтора була економиста и банкар. Лєм здихла. Я теди нє мала нїкого хто би ми задул до хрибта як то було узвичаєне при дзепоєдних фамелийох лїкарох або музичарох, так же сом себе мушела сама керчиц драгу. Задовольна  сом. У Беоґрадзе сом ше зочела з мою професию, з дириґованьом. Воїслав Илич, снователь  новосадскей опери  бул мой професор при хторому сом учела литурґию. Бул барз добри професор. Станко Шепич бул  тиж мой професор дириґованя, а вон заш дириґованє закончел при Ловрови Матачичови, познатому дириґентови шветового ранґу. Пробовала сом позберац знаня и убудовац их до своєй професиї.  Видзи ше ми же найважнєйше же любим робиц з людзми, любим ше дружиц и думам же сом вибрала праве тото цо  треба.■

 

(Опатрене 157 раз, нєшка 1)