Рецепт за мирни живот барз єдноставни

автор фес 6. авґуст 2016

И Звонимир и Юлия обични людзе з валалу, а през живот назберали тельо того же би у єдней або двох кнїжкох описац нє могло. Познали ше цалого живота. Истого року народзени, и до школи ходзели вєдно, а вец опрез олтара поставали. Прегирмели вєдно вецей як пол вика, у шицким тим цо зоз собу приношел кажди нови дзень.

Звонимир Костелник з Миклошевцох, з роду писателя Осифа, алє и учителя Якима Костелникових, роснул у  дїда и баби. Чи прето же одмалючка з дїдом Осифом ходзели на польо, чи прето же ше обидвоме здали на обичай, Звонимир полюбел парастски живот. По кореньох котри цагал з Костелниковей лози, даєдни думали же постанє даяки учитель, або службенїк, бо ше и добре учел, алє вон о тим нє дзбал. Знал лєм же би ше дїдо цешел кед останє дома, на валалє, и кед  будзе парасциц.

Звонимир любел поля, а конї ище баржей. Цешел ше кед винїца добре зродзела,  кед бул чардак полни з кукурицу, а  пойд зоз житом. Леґиньчел ше так як и  тедишня младеж по наших валалох – на прадкох. Там леґинє дружтвовали з миклошевскима дзивками, и брали их до танцу, но  Звонимир, або Звонко, як го волали, мал єдну предносц.

– Знал сом грац на гармоники, та ми  було зґодно кажду дзивку добре ошацовац – покус з ошмихом приповеда Звонимир о младосци, о тим як ше му попатрунок застановел  на Юлиї, Юлки, теди Оросовей дзивки. И такой дали знац же ше єдно другому пача.

22-23 skoljare

ЛЮБОВ ЗА ГОЛЬТИ НЄ ДЗБА

За Костелникових ше тримало же су моґутнєйши, та як  цо велїх младих з подобних фамелийох, и Звонка радзели же най себе вибере даєдну дзивку „з вецей гольтами”. Нє сцел анї чуц.

Спитал свою Юлку и побрали ше у априлу,  1961. року, кед и єй и йому, було 19 роки.  О рок фамелию збогацела мала Агнетка.

– „На огню би нє згорела” – так нашо стари гуторели за любопитлїве дзецко,  хторе ше раз-два вшадзи винашло. Така була и їх дзивочка.

О штири роки, 1966. року, фамелия Костелникових ше поновела ище з двома дзивчатми, двойнятами  – Невенку и Оленку.

Родичи робели жем, и свою и люцку, ховали статок, кармели крави и буяци, тримали швинї и вше мали полне гумно живини. Док мац и оцец були на полю, дзивчата чувала прабаба Иля.

Звонимир барз любел конї.  Кед ше вистати врацел з поля, вошол до хлїва, випрагал их и очесал. Кажде рано вчас рано ставал, и  перше пошол ґу коньом.

– З коньми сом робел поля и винїцу,  а  тото цо нїґда нє забудзем то же конї  пред 50 роками привезли и нашо двойнята зоз шпиталю. Бул януар,  паметам же велька жима, шицко завяло кед сом на санкох пошол по нїх – памета наш собешеднїк.

А вец пришли часи кед конї одменєли трактори. Так як и други валалчанє, и Звонко предал конї и купел трактор.  Була то єдна з найчежших одлукох у його живоце.

 

ОШАЦОВАЛ НАЙКРАСШУ, А ВРЕДНУ

Юлка була єдна з найкрасших дзивкох у валалє. Була активна у култури, ґлумела, шпивала, танцовала. Но, з одаванку шицки тоти активносци прешли до другого плану. Попри роботи на полю и по обисцу, мала смисла и за мальованє. Знала барз крашнє  ролькац по мурох и вибивац на нїх венци. За тоту роботу требало мац моци, алє и притоку ґу мальованю,  ґу уметносци.  Гоч була самоука, велї обисца прикрашела, а мальованє тримала  у малим пальцу.  И нє лєм тото знала, алє вельо вецей – гварели би тоти цо ю познали, и цо каждого пиятку на пияцу у Боровим населєню од нєй куповали сира, шметанки и масла. Були то прави специялитети з миклошевского „бутику млєка” и нє було бриґи як нєшка, же нєт их кому предац.  Знала Юлка вноци ставац ґу сиру як ґу малому дзецку же би о даскельо днї, за пияц нє бул квашни. Сцела мац добри продукти, а муштериї ю прето барз почитовали.

Вечарами вишивала ручнїки за свадзебних рахуюци же док ше єдного дня єй дзивчата надумаю поодавац, будзе мац каждому заквачиц и ище на кажди припнуц розмарию. Так и було. Дзивчата одросли, попристановяли ше и розишли по швеце, а двойо стареньки у валалє того року у априлу означели 55 роки  заєднїцкого живота.

22-23 1_Zvonimir i Julija Kostelnik mlodjata

НЄ БАНУЮ

– Нїґда зме  нє були на одпочивку, на морю, нє лєтовали зме, и нє жимовали, но,  нє можеме ше поносовац  же зме швета нє видзели. Нє так же нє було нагоди вибрац ше даґдзе, роздумовали зме, алє, якош, нє цагало нас…  Вецей раз себе подумам же нам добре и тото цо маме од Миклошевцох по Вуковар,  од  хотара по заграду… – бешедує Юлия о часох кед зоз своїм чловеком ґаздовали, кед робели, напредовали и о иншим нє роздумовали.  Жили чесно, вше у поради, нїкому нє оставали длужни.

Роки преходзели, а Звонимирово ноги поставали вше чежши. Хороти нє дали мира, та ше  остатнї час о нїм стара його Юлка. Гоч у обисцу нєт тельо красни хвильки як теди док дзивчата одрастали, и нєшка ше зрадую кед гоч хтора знїх отвори капурку. И у унукох ше цеша.

Та, заш лєм, Костелниково найволя кед ше можу опрец єдно на друге.  За вецей як по вика, и без словох ше уж розумя. И ище вше єдно без другого нє шедаю за стол.

ВАЖНИ ДРОБНЇЦИ

Звонимир у младосци бул єден з ридких хтори войско служел у Титовей ґарди. Теди то була елитна єдинка у хторей могли буц  лєм вибрани вояци. Леґинє мушели буц витирвали, дисциплиновани, и мушели крашнє випатрац. Вец нїч нє чудне же ше Юлка праве до ньго запатрела. А Юлка, кед ше одала, нє мала вельо часу за розвагу, но тото цо барз любела то – внєдзелю и на швета пойсц до церкви. Шпивац на Служби Божей було єй як духовна пожива, тото, без чого нє могла задумац свой живот.

(Опатрене 251 раз, нєшка 1)