Руски кнїжки – фундамент идентитету (пдф верзия за знїманє)

автор м. шанта 11. юний 2021

Добре же єст ювилеї, та ше маме нагоду огляднуц за собу и видзиц кадзи ми то идземе далєй. Дзе зме нєшка у одношеню на першу повойнову уметнїцку авторску кнїжку обявену у „Руским слове”? То кнїжка приповедкох за дзеци „Крочаї” Миколи М. Кочиша хтора обявена 1963. року у тедишнїм „Руским слове” зоз шедзиском у Руским Керестуре (ту можеце зняц кнїжку „Крочаї” у пдф формату). У рецензиї професора Гавриїла Г. Надя пише же то кнїжка за возрост дзецох од штвартей по осму класу.

У тим чаше, кед обявена тота єдна єдина кнїжка по руски, а за дзеци, друкована є у 1 000 прикладнїкох. Кнїжка бул медий як ше доходзело до дзецинскей уваги. Нєшка ше кнїжки друкує у вельо меншим тиражу, 300 прикладнїки, алє рочнє єст по даскельо наслови. А єст приповедки за дзеци и у електронскей форми. Єст рисовани и анимировани филми, збудована цала индустрия за дзецински потреби. Же би ше з руску кнїжку за дзеци дошло до дзецинскей уваги, потребне уложиц нє мали труд, бо конкуренция за увагу дзецка барз велька.

Ниа, цо писатель препознал же интересовало тедишнї дзеци. У предслову кнїжки хторе ноши наслов „Младому читательови”, автор виноши же кнїжка написана шицким дзецом з Руского Керестура, Коцура, Дюрдьова, Нового Орахова, Нового Саду и зоз Сриму и Славониї. Значи, автор суґерує заєднїцтво нашей цалей рускей громадки ту у Панониї. Окрем того, вон приповеда о тим як було дакеди чежко жиц, а требало буц добри чловек и любиц свой народ и свою шлєбоду. У тим виреченю, Кочиш суґерує дзецом єден важни вредносни постулат хтори постал ментална риса руского народу – треба буц добри чловек! И ище цошка важне автор суґерує тедишнїм дзецом – треба любиц свой народ! У периодзе од обявйованя тей першей кнїжки, од 1963. року та по нєшка, тримам же зме тот постулат нє сполнєли до конца.

Ниа, цо далєй автор пише свойому читачови у Предслову: „Кед же уж пречиташ шицки приповедки и же ши у тей кнїжки нє пренашол себе, будз прешвечени же це писатель нє нароком вихабел. Можебуц ище нє обачел яки ти бриґи и почежкосци маш, або як ше радуєш кед зробиш дацо вельке и добре. И кед же з тих приповедкох научиш же найвекше щесце жадац и робиц добре себе и другим, то будзе найвекша награда и тебе и писательови чийо приповедки починаш читац.”

Автор жада, як видзиме, порушац на роздумованє свойого младого читача же би и сам знал препознац цо ше у його живоце случує красне и вредне паметаня, або и записованя. А у случаю же читач себе нє пренашол у тих приповедкох, писатель нє обвинює дзецко, алє себе. Бо на нїм одвичательносц препознац дзецински швет у хторим жиє дзецко. Тота писательова констатация барз хасновита и упутна нєшкайшим писательом за дзеци же о чим треба же би писали. Нє о себе и о своїм дзецинстве, алє о дзецинстве нєшкайших дзецох! То анї кус нє лєгк задаток, бо пременки у способе живота дзецка барз швидки.

Треба наглашиц ище єдну важну тезу хтору подцагує Микола М. Кочиш. Вон одкрива свою намиру и мотив писаня за дзеци – научиц дзецко же найвекше щесце жадац и робиц добре себе и другим! Тота универзалия актуална була и теди при дзецох, и нєшка у тей диґиталней ери дзецинства кед дзецко нє зна цо то читац новини, або як то телефоновац на класичним фиксним телефону. И кед ше воно нє идентификує зоз своїма старшима пайташами, алє зоз юнаками з рисованих филмох.

У першим циклусу приповедкох автор кладзе приповедки пошвецени НОБ-у (народно-ошлєбодительней войни) у хторих дзецко або юнак приповедки, або слуха од старших як було у НОБ-у. Цару царово, Богу боже, як би гуторел народ. Нє забудзме же то бул идеолоґизовани час.

Алє у другим циклусу, та и надалєй, у шлїдуюцих двох, маме нєзвичайне искуство. Писатель єдну приповедку пише зоз позициї школского учителя. Учитель ше учи племенїтосци у справованю од дзецох. То антологийна приповедка „Класна заєднїца – Товаришство”. У нєй дзеци маю дилему як помогнуц худобному Петрови, купиц му кошулю, а зачувац його людске достоїнство?! Здобува ше упечаток же у тим чаше дзеци були нє лєм племенїтши, алє и узретши як цо су нєшка. Приповедка полна емоцийох и узретих дзецинских резонох.

У шлїдуюцих приповедкох приходзи до виразу окремни писательски талант автора. У нїх дзеци и одроснути жию у заєднїцким швеце, у швеце истей зложеносци, а кажде з нїх на своїх плєцох ноши терху срозмирну моцом яку маю. Оцец ма бриґу як покошиц жито кед му супруга хора, а хлапец ма вельку бриґу як очухац свойо ципели. Праве пре тот заєднїцки швет одроснутих и дзецох тоти приповедки прилапюю и старши читаче зоз зложеншим читацким и животним искуством. Зоз кратких дзецинских надраґох викукує вироснути чловек, а при одроснутих людзох зачувани, гоч и прициснути зоз жґридом искуства другей файти, пасма дзецинскей психи, мриї и отвореного шерца. Так о тей кнїжки пише академик Юлиян Тамаш у своєй „Историї рускей литератури”. Обачуєм ту ище єдно искуство хторе вредзи актуализовац и нєшка. А то би було – зачувац єдносц дзецинского швета и швета одроснутих! Поставям питанє себе и другим – чи зме мушели дошлєбодзиц роздвойованє тих двох шветох? З тим зме дзеци оддалєли од себе и препущели зме их хто зна якому уплїву, источашнє зме охудобнєли свой швет старших голєм за димензию нєпогубеней и чистей дзецинскей души. Тримам же би за шицких було хасновите приблїжиц тоти два швети до єдней цалосци, цо им и права автентична природа.

Од того 1963. року кед обявена кнїжка Миколи М. Кочиша, як перша повойнова авторска кнїжка, та по нєшка, у „Руским слове” обявени коло 500 кнїжки. То фундус хтори оможлївює розвиток дальшей системи образованя, науки, театра и култури вообще. То фундамент нашого интентитета. Нєшка видавательство по руски, у „Руским слове” респектабилна обласц з хтору ше руска заєднїца може цешиц.

(Опатрене 62 раз, нєшка 1)