Сентиментална история руского театру

автор и. сабадош
219 Опатрене

Публика хтора мала нагоду буц на отвераню 53. Драмского мемориялу Петра Ризнича Дядї достала єден красни театрални, алє и емотивни вечар. З премиєру мултимедиялней представи Славка Ороса   „Ениґма Дядя” поставени живи памятнїк чловекови спод чийого шинєла скоро же вишол цали наш театрални живот, на автентични и ориґинални способ, без грамотох и округлих столох, означени ювилей руского Театру, и дати омаж шицким тим хтори го през остатнї пол столїтия ношели и творели, а вецей су нє на животней сцени. Сцени и цитати зоз антолоґийних витвореньох рижних инкарнацийох руского Театру хтори интеґрална часц представи „Ениґма Дядя” здогадли нас на велїканох, на людзох хтори були ту, коло нас – родзини, приятельох, сушедох, колеґох лєбо гоч лєм познатих, хтори були и остали символ и персонификация Мемориялу. Ґу тому, реплики зоз Велькей птици лєбо Вистатей конїци, яґод да нєшка написани, нательо су живи. Випатра же театер наисце универзални и вични.

Попри шицкого цо мож повесц о представи з хтору почал Мемориял, ту бим визначел лєм єдну „квачку”, єден драмски момент. Заправо, у „Ениґми Дядя” ениґма о Дядьови лєм начата. Правда, дознали зме числени деталї з официйней верзиї його богатей и всестраней биоґрафиї хтори лаицкей явносци потераз найскорей нє були познати, алє на найцикавши (и найконтроверзнєйши) питаня нє достали зме одвит, анї нам є нє понукнути. Яки наисце бул його статус у гражданскей войни после большевицкей револуциї у Русиї, одкаль рушела його животна епопея? Як ше му удало релативно мирно „прегирмиц” окупацию, та аж ше и занїмац з театром и абсолвовац, кед знаме же мадярски власци були виражено подозриви ґу такволаним Билим Русом? Яки були його вязи з рухом одупераня, а було их, бо з войни вишол чистей биоґрафиї…? Медзитим, то нє нєдостаток тей представи и текста, алє можебуц и їх предносц. Приказане лєм тото цо подкрипене з документами и мож го тримац за дефинитивно точне. Пополньованє дзирох у биоґрафиї вимагало би пребарз шлєбодну и широку уметнїцку имаґинацию, цо би вшелїяк оспорело фактоґрафску автентичносц дїла. Вироятно же би даґдзе у даяких архивох и списох можебуц и могло буц материялу хтори би могол пополнїц тоти пражнїни, алє розумлїве же то нєдоступне єдному виглєдовачови, гоч яки є ентузиястични… На концу, искуство нас учи же дараз даєдни правди лєпше анї нє дознац.

После театралней премиєри, остава наздаванє же „Ениґма Дядя” предлужи жиц и як представа, и у других форматох. Як перше, скоро же ше сама по себе понука за телевизийну адаптацию. Як друге, чкода би було нє презентовац явносци шицок  материял хтори автор през вецейрочне виглєдованє обезпечел за тот проєкт, а хтори пре обсяг нє вошол до представи. Остатнї роки, достали зме даскельо интересантни биоґрафски кнїжки лєбо моноґрафиї (Хранилович, о. Дюра Биндас, Ирена Колесар). Подобна кнїжка о Петрови Ризничови Дядьови була би у верху тей плеяди.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ