Стиґмата

автор м. перкович 30. април 2022

„Релиґия обща теория того швета, його енциклопедийски приручнїк, його лоґика у популарней форми, його духовне упориско, його ентузиязем, його морална санкция, його святочне дополнєнє, його обща причина потїхи и оправданя” (Критика Геґеловей филозофиї права, К. Маркс, 1843).

Причина же векшина атеистох вельо лєпше описала релиґию, як цо стої и у тим цитату Карла Маркса, у тим же ше атеисти нє водза зоз популарну лоґику, алє – реалним розуменьом. Або, кед сцеме, з лоґику яку нам охабел Аристотел, а нїхто ю нє помкнул анї за йоту. Аристотел ше тиж водзел з озбильну лоґику, а нє з нагадованями. Прето силоґизем полни 25 вики рядошлїд котри почитує заключованє зоз универзалного (общого), прейґ еґзистенциялного (поєдинєчного) становиска, исте як два плус два – штири, безсумнїву и то уж цали пейц тисячи роки.

З другого боку, релиґиї, або тота цо ше вола християнство, хтора без проблему твердзи же є дахто, або дацо „єдна подоба котра три подоби” и твардоглаво инсистує же то єдно (єден бог), а монотеистична є, нє можу ше влапиц анї за главу, анї за хвост. Християнство праве прешло през швето воскресеня, єдного котри тройо, алє, насправди, єдно (тото цо шерцо нє може почувствовац, а розум, вшелїяк, заблокира кед пробує прилапиц). Кед же ше побунїце, Тертулиян (єден спомедзи церковних оцох), одвитує вам зоз „верим, бо є абсурдне” цо арґумент у ранґу „прето”. Або най будзем прецизнєйша – то арґумент на уровню дзецка.

Християнство твердзи же Исус зоз шмерцу викупел шицки грихи, алє ниа. Заш лєм до каждей идуцей ґенерациї и каждого поєдинєчного чловека же би ше борел зоз грихом. Чи викупел чи нє викупел грихи? Источасно, приповедка о викупйованю грихох зоз шмерцу ше медзи християнами закончела з єдиним смертельним грихом зоз саму шмерцу и то зоз тим наволаним християном, алє нїяк и зоз ближнїм му, а дзе ище з гевтим далєким му його. Нє, його шмерц смертельни грих, та у християнским швеце, окреме тоти богати (котри увидза царство нєбесне теди кед ґамила прейдзе през иглово ушко, цитат Исуса самого) гистерично пробовали предлужиц живот, окреме по цену животох других. Чи най надпомнєм же тоти цо шлїдзели Исуса, гевти високодостойни, шейтаю ше зоз златнима крижами у гадвабу и кадифи, у храмох до хторих „улупани” милиярди, шицко процивне каждому Исусовому цитату и посланїцом коло цитатох? И котри нє цитираю же скорей ґамила… итд.  

Релиґийносц праве тото – инфантилносц нашей файти (утвердзела наука антрополоґия, нєпобитно), оцудзена свидомосц чловека (утвердзела наука социолоґия, нєпобитно) и колективна неуроза (утвердзела наука психоанализа, нєпобитно).

Стиґмату на цело нашей файти уцисли релиґиї, а християнство ше окреме визначело у тей роботи. Тисяч и пол роки европскей нєписменосци пошлїдок християнства. То же война у 21. вику у України, Єрмениї, Сириї… же дзеци у Сербиї жобраю, гладни су… то тисяч и пол роки християнства без образованя. То же колеґа Задрепко поволує на едукацию за ментални хороти, то пошлїдок християнскей нєписменосци на европским тлу. И тото же одходза млади. И тото же нєт радосци живота (и) пре релиґию хтора за себе твердзи же є радосна вистка, а заправо є колективна неуроза. И нє дала нам образовац ше. И ниа, нам, стиґмата, глїбоко урезана – запущени розум, неуротични стан. Кирвавиме.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

(Опатрене 24 раз, нєшка 1)