Владимир Кочиш влонї достал углядну награду ДПВ „Мирослав Стрибер” за кнїжку приповедкох „Марунка”, хтора обявена у НВУ „Руске слово”. Тота награда, хтору ше уручує у пейцрочним периодзе, потвердзенє и рускому творительови Кочишови, як и нашей видавательней Хижи.
Владимир Кочиш пише поезию, прозу, драми, а бул и пририхтовач Антолоґиї поезиї войводянских Руснацох „Жовта причасц” на сербским язику. Вецей раз є наградзовани на литературних конкурсох НВУ „Руске слово”, а за документарни филм „При крижу” достал награду на Медзинародним фестивалу у Ужгородзе. Филм бул приказани на Медзинародним фестивалу у Беоґрадзе и Верони. Писнї и приповедки му прекладани на сербски, словацки, мадярски и українски язик. Його творчосц заступена у вецей антолоґийох поезиї и приповедкох на руским язику. Член є Дружтва писательох Войводини. Зоз Владимиром Кочишом бешедуєме о рускей литератури, єй судьби, як и о єй статусу.
РС Цо думаце яки статус руского писателя нєшка у рускей заєднїци, та и ширше, як го ви видзице?
– По моїм видзеню руски писателє нєшка кажде за себе сам, кажде сам себе вибера зоз ким и як будзе сотрудзовац. Хто дума же може сотрудзовац зоз НВУ „Руске слово” будзе сотрудзовац зоз тоту видавательну Хижу, а хто дума же може сотрудзовац звонка наших институцийох, вон будзе сотрудзовац при Сербох, Словацох, або других народох, цо цалком нормалне у такей ситуациї. Ми ше нє остарали у остатнїх двацец рокох орґанизовац свойо здруженє и же бизме ше на таки способ представели ширшей дружтвеней заєднїци, та и у Европи и, же бизме вец на таки заєднїцки способ наступали. Нє остарали зме ше же бизме як таки були евидентовани, же би заинтересовани за нашо коло 1 000 кнїжки видруковани за вецей як 100 роки мали можлївосц буц презентовани ище прейґ живих и младших писательох, институцийно, дзе ґод жию Руснаци нєшка, чи у Мадярскей, чи у Словацкей, чи у Польскей, чи на України и ширше. Статус нєшка кажди писатель сам себе одредзує и нє шмеме то нїкому зауважиц же то нє добре, бо кажде твори индивидуално, а колективней творчосци нєт. Кед нашо писателє почали писац, ище под час Австро-Угорскей Mонархиї, кед було лєм даскельо наших преднякох, од Костельника та надалєй, теди ше кодификовал и наш язик и нїч политично нє уплївовало на творительох и їх профилованє. Кед зме вошли до часу войнох и револуциї, после шицкого социялизем формовал шицких писательох, та так формовал и руских писательох. И у тим чаше их и найвецей було. Вони були профиловани од самого початку през „Пионирску заградку”, як пионире, та, надалєй, помали росли. Пенєж нє бул проблем, шицко цо було добре, цо мало квалитет, могло буц и видруковане. Тот дух котри держава сцела и котри бул у социялизму през тих творчих людзох и їх творчосц витворйовал ше и профиловал. Кажде виберал зоз чим ше у литератури представи. У остатнїх трицец рокох нова ґарнитура руководзацих формовала єден други способ за тих котри уж творели. И то нє лєм у литератури, алє и у подобовей уметносци, и у музики, а нови ґенерациї творительох ше профиловали на нови способ. И теди зме ше почали дзелїц. Уж ше почали правиц габи, чарна габа, тота драма добра, тота нє добра, тоту мож бавиц, тоту нє мож, та теди хтошка шицко почал контроловац. Тераз зме у єдним новим чаше, а одвичательни редактор Видавательней дїялносци у НВУ „Руске слово” Микола Шанта пред роком виявел на РТВ же нєт вецей цензури у писаню, рукописи ше примаю шицки. Хто як сцел, та так тото и похопел. То значи же тота треца габа писательох тих младших, цо почали писац пред пейцома або дзешец роками, младши хтори уходза до швета литератури през младежски часопис МАК и додаток у тижньових новинох „Литературне слово”, свой швет доживюю цалком иншак, їх инспирация иншака, вона углавном дочасова при велїх, а менше число тих цо ше пренайду, одскоча и останю у нашей литератури. Значи тот писательски статус нєшка випатра так же є нїґдзе.
РС Цо зоз нашима рускима писателями, дзе вони нєшка, дзе ше збераю, дзе о нїх мож дацо дознац? Цо зоз сайтом руских писательох о хторим сце бешедовали пред велїма роками?
– Кажде културно-уметнїцке дружтво дакеди мало свою литературну секцию. Праве у Руским културним центру шейдзешатих рокох, тедишнїм КУД „Максим Горки” мал сом чесц водзиц литературну секцию. Теди Город Нови Сад тей секциї хтору сом водзел додзелєл награду полнолїтства. То нє було по ключу. Нєшка маме два три стретнуца до рока, Литературни вечар у Дюрдьове, Културну манифестацию „Костельникова єшень” и „Дньовку”, и ище з нагоди даякого швета, або промоция кнїжки, алє орґанизоване, вибудоване представянє рускей литератури нєшка нєт. Єст людзох цо пишу и нєшка, старши и младши, алє нєшка ше тото уж так розводнєло же єдни другим, так повесц, нє требаю. И вец ше надрилює єдно цалком лоґичне питанє, кому писац? Єден мой приятель писатель поставел питанє же кому писац кед нїхто нє чита, и чом писац кед нєт хто друковац. Нас ище вше ту єст голєм 12, 15 тисячи Руснацох и нє правда же нєт заинтересованих голєм сто читачох. Алє заправо нє заинтересовани тоти котрим у интересу лєм же би прешли їх проєкти, бо нєшка шицко на проєктним финансованю, а ми други най ше знаходзиме як знаме. Ище кед формовани Завод за културу войводянских Руснацох на чолє зоз директором Мирославом Кевеждийом, бешедовал сом же кед ше формує здруженє новинарох, маце подобових уметнїкох, кеди уж раз направиме дружтво руских писательох. Напишеме Статут як би то могло функционовац, направме Сайт руских писательох, шицких хтори пишу по руски по принципу хто обявел голєм два кнїжки и пошоруйме их по обласцох и на таки способ промовуйме руску творчосц. А орґанизовани бизме ше могли порадзиц же зоз хторима проєктами виступиме и обезпечиме средства каждого року за найлєпши кнїжки и так потримаме и младих. Тото нє зажило. Прето ше велї вецей нє зявюю, нєстали з рускей литератури и нєт их.
РС Влонї сце достали углядну награду Дружтва писательох Войводини за збирку приповедкох „Марунка”, хтора була наградзена и зоз Костельникову награду хтору додзелює НВУ „Руске слово” у пейцрочним периодзе, як и ДПВ. Як патрице на тоти два значни награди у литератури?
– При мнє ше нїч нє случовало случайно, бо сом ше нє ишол школовац на Катедру, нє закончел сом нїяки факултети дзе ше учи о литератури, алє сом ше сам учел. На конкурсу у НВУ „Руске слово” за награду конкуровали коло трицец учашнїки. Док було бомбардованє написал сом тот циклус приповедкох под насловом „Марунка”, у едициї „Верхи”, кнїжка була обявена од помоци хтора сцигла з України. „Марунка” вибрана у конкуренциї 24 кнїжкох хтори були обявени у пейцрочним периодзе. Трочлени жири вибрал тоту кнїжку. Даєдни приповедки зоз тей збирки обявел сом и на сербским язику у рижних часописох. Влонї ше нїхто од руских писательох нє явел на конкурс за награду „Мирослав Стрибер”, хтора ше додзелює членом ДПВ, та на предкладанє НВУ „Руске слово” награду достал я. Влонї ше означовало и 20-рочнїцу од бомбардованя, ознова ше ошвижели тоти нєщешлїви памятки, та так тота збирка моїх приповедкох „Марунка” ознова була актуална по своєй тематики. Тоту награду ми дали сербски писателє и прето ми вона вельо значи. Векше припознанє од того нє можем достац.
РС Чом важне писац на руским язику нєшка, чом за Вас важне писац? Цо Вас дриля до творчосци?
– Вельо раз вежнєм себе за задачу цо будзем шнїц и вец тот сон надбудовюєм у своєй творчосци. Кед заокружим роботу як цалосц, як кнїжку, пошлєм до „Руского слова”, а рукопис там стої три штири роки, бо тераз нє час за таке дацо як цо сом написал. Кед же сцем обявиц себе кнїжку у 250 прикладнїкох, нє треба ми анї цала пензия. Кед же „Руске слово” нє може видруковац кнїжку руских писательох зоз 50 000 динари, на сто бокох, котри ище пишу, же би кнїжка сцигла и там до Мадярскей, Словацкей, України, дзе ище єст тих цо сцу виучовац наш руски язик и литературу, вец цо повесц. И вец чи писатель ма порив писац. Ма порив, бо ше муши писац и пре себе. До ДПВ прияти сом пред трицец роками, а там ме предложели Штефан Гудак, Михайло Ковач и Дюра Папгаргаї. Кед вчас рано рушим през поля обачим рижни шлїди животиньох, а тоти шлїди треба знац пречитац. Сцем, жадам охабиц яки-таки свой шлїд. Нєшка технолоґия пошла барз далєко, та кнїжки мож архивовац на барз малим просторе як ґомбошкова главка. Кед там охабиме двасто, тристо пейцсто кнїжки за будуци поколєня, вец зме заш лєм якиш шлїд охабели за будуци часи. Моя кнїжка „Паперови голуб” була розпредата за два мешаци. Дакеди сом думал же мойо кнїжки нє досц добри кед ше муши глєдац спонзор же би були обявени. А, нєшка, цензури нєт, кед маш пенєжи, дай и друкуєме. Заш лєм, най час пове цо вредзи.
РС Цо нєшка ище Владимир Кочиш пише?
– Почал сом писац роман, хтори почина у новосадскей церкви зоз найвисшого облачка на турнї хтори сом намесцал кед го буря звалєла. З того облачка сом цошка видзел. То єден швет Руснацох на тим городским просторе, швет Руснацох хтори приходзел до городу. Швет Руснацох зоз салашох, цо свойо дзеци посилали на школованє до велького городу, одрекаюци ше вельо того вибудовали у самим центру Нового Саду – свою церкву, дакеди школу, парохиялни дом, простор за културу. Вошол сом до єдней глїбшей приповедки. Мам 36 наслови, єдну красну рибу хтора на себе нє ма вецей нїч, лєм косци. Раз рочнє обявюєм дацо по руски, того року обявим циклус писньох и прозни записи о жвератку у „Шветлосци”, и ище голєм у трох сербских часописох обявим дацо по сербски – одкрил нам часточку свойого нового опусу цо нєшка пише на руским язику Кочиш.