Треба знац цо то тото цо сцеш…

автор лю. дудаш 16. октобер 2021

Якош, озда то роки поприношели, вше милше приповедац зоз даским зоз котрим можеш подзелїц памятки, исти одрастаня, исти драги по котрих зме ходзели. Озда и то лєм прето же так лєгчейше, нє блукаш у думкох, а паметаня скоро исти. 

Янко Чижмар, точнєйше Чижмарянков, так як то старши гуторели, знали и паметали, oдроснул на Барищу, самим початку Маковского шора, як и велї, наисце, ґенерациї пред нїм, и нє таки числени после одрастаня його ґенерациї.

 – Так було, наисце, пред шейдзешат двома роками, у фамелиї мацери Амали, народзеней Пашо и оца Миколу. Оцец мал ище трох братох и два шестри, та и род бул вельки – приповеда наш домашнї хтори одроснул зоз старшу шестру Марчу. Нажаль, єй уж давно нєт, алє роснул  и зоз дружтвом котре вше було порихтане и за бависко,  и за помоц, та гоч кому и гоч кеди кед то требало.

НА БАРАЙОВЕЙ ДОЛЇНИ

– Просто, ми так виросли, и у бависку, обовязкох, познєйше мольбох… Озда би нїхто з нас нє знал пораховац цо шицко збудоване, направене на мольбу. У дружтве то наисце вельо, вельо, лєгчейше – приповеда Янко як кед би читал кнїжку котру лєм йому сам живот написал.

– Ту, на Барищу, на Борайовей долїни нас було вельо. Нє було обисца у котрим росло єдно дзецко, кажде мал братох лєбо шестри, лєбо и єдно и друге и, було нам добре. И у школи нас було по три вельки класи. Нєодлуга после наших ґенерацийох то преставало же би и престало. Чкода, а велька, бо так вецей нїґда нє будзе. После основней школи сом закончел Штредню машинску школу у Кули. Теди ше учело пре знанє, нїяк лєм пре оцену. То ми барз помагало познєйше – приповеда Янко, док звонка вше баржей сущи густи, прави єшеньски, допити, диждж. Зацмело ше, та и кажду капку було баржей чуц як през дзень.

– Думал сом закончиц и факултет, алє драга водзела инкадзи. Почал сом робиц у кулскей „Технїки”, познєйше Фабрики авто-опреми и так вецей як двацец роки. Найдлужей сом робел на автоматских машинох, а ишло ми добре. Знал сом ше вшадзи винайсц и наисце ми нїхто и нїґда нє гварел же сом дацо лєм одбул, и нє поробел так як то тому швет  – гвари вон предлужуюци о роботи и часох хтори наишли.

– После рокох у „Технїки” почал сом робиц у керестурскей „Хладзальнї АБЦ”, штири роки, та по єй кончину и розпадованє система-вредносцох и довирия на котрих ми одрастали…

Вец, нараз обачиш же ши вироснул, снох вецей нєт и за шицко ше мушиш вибориц як лєм знаш и можеш. Тераз ту уж була и фамелия, супруга Геленка, Гена, по одаванку Шепински, а народзена у Томащикових, ту у валалє – нє става Янко зоз приповедку. Уж и хлапци росли, Марко, старши, и младши, Деян.

– О фамелиї ше мушиш старац, та ше почало од поля. Доган нам вше добре ишол док нас, и то барз, нє поспреведали. Дзвигнул сом руки од догану и як прави  Керестурец, почал робиц зоз паприґу. Зоз ню ше и нєшка бориме, нє вельо, лєм дакус вецей як можеме сами, зоз Геленку и синами… Ту, такой за Старим беґельом, нєдалєко од родительского обисца, сами зме збудовали хижу, обисце, красше поведзено. Найвецей зме поробели сами, помоц лєм кед ше мушело лєбо требало иншаке знанє и схопносци. Помали, помали, та ту шицко цо и, думам себе, нам потребне и за польо, и за пияц, алє и за обисце.

ОВОЦНЇК ПОСАДЗЕНИ ПРЕД ПЕТНАЦ РОКАМИ

– Направена и хладзальня котра ми олєгчала у роботи з овоцнїком. Помоц ище яка кед ше зна же до нєй мож на чуванє одложиц 30 тони  овоци, чи желєняви. Уж кед сом ше лапел до парасценя, предлужує домашнї, було ми якош мало, знал сом и бул сиґурни же на истей жеми  можем и вецей зґаздовац… Так, зоз помоцу Держави и фондох Министерства польопривреди, посадзени овоцнїк на двох гольтох, под беґельом. То, вєдно, тисяч древка грушки „вилямовки” и коло двасто зродни котри служа як опращковаче. Так гвари фах, так наука, так фаховци… Послухал я то шицко – приповеда Чими. Перши укладаня були, дабоме же од держави достати лєм туньши садни материял, финансовани зоз паприґи. Заробиш дацо на паприґи, та гайд зоз тим пенєжом до овоцнїку. Алє нїґда нїхто у нашим обисцу нє бул гладни пре тото. У тот час нє було анї субвенциї у нєшкайшей форми и сумох. Алє, кед знаш цо сцеш, зоз добру дзеку и сцерпеньом, пойдзе воно, та гоч и помали.

Кед овоц нє за пияц, вшелїяк є за добру палєнку

Приповеда далєй же було и проблеми, свидоми же без того нє могло… Случовало ше и так же исти наднїчаре хтори у ньго през дзень садзели, приходзели вноци себе навицаговац млади грушки, а можебуц и попредац даґдзе…

Но, тераз, уж кед синове помали пребераю роботу, скоро шицко на своїм месце. Робота уходзена, зна ше кеди, зоз чим и як охранїц древка, кеди и як орезац коруни, слупки оправиц, дрот позацаговац… Як помоц ту и фаховци.

– Проблем лєм у тим – гвари Янко Чижмарянка – же на другим боку остатнї роки вше чежше. Хвиля, у ствари клима, вецей нє така як би требало, нєт жими як тому швет, мушиш пирскац од шицкого, а часто, а и предаванє нє „квитнє”. Трошки лєм рошню, защитни средства и друга хемия и пребарз подрагшели, а заробок вше слабши.

– Знал сом, так, скорейших рокох напаковац за пияц и грушки и паприґи, сладку кукурицу, парадичи, желєняву… та шицко попредате. Раз лєпше, други раз менєй, алє и хлапци виросли и школи закончели зоз того цо Гена, иншак тарґовкиня, школована праве за тот фах, и я поробели.

– Овоцнїку коло петнац роки, Боже, як то швидко прешло, а перши заробок почал приходзиц аж после пейцох рокох. Так то идзе…

Вельо того, гоч нєдосц, ше и попременьовало. Фонди за помоц лєбо субвенциї парастом ище вше слаби и нєдостаточни, алє зме и попри тим, зоз истих фондох, обновели механїзацию, пременєли трактор, накупене койцо чого скорей нє було, а требало. Идзе то, алє помали, гоч, гваря, лєпше и помали як нїяк – гври на концу Янко Чижмарянка.

НАУЧЕНИ РОБИЦ

 – Шицки зоз того конца валалу ше бавели ту, на Барищу. Ту бул сход за Маковчаньох, Буджачаньох, Капущанцох… Ту зме ше купали по яркох, ту зме риби лапали, чи з мрежу, чи зоз дзиравим кошаром, алє зме росли и уживали. Як зме вирастали, почали зме и вальки правиц… Цошка ше зоз того вше направело, родичом то була помоц, а ми ше робиц научели.

Нєшкайша младеж рошнє иншак, алє нашо синове робиц научени. Старши Марко, електротехнїчар и роби у фаху, у Виклера, ту у валалє. Младши, Деян, вишколовани кухар. Нє робел у фаху, алє є блїзко, вирабя кухньов мебель у „Дзешатки”, тиж у валалє – приповеда Янко Чижмар.

 ЗАСЛУЖЕНЕ

Авто на котрим Янко, Чими, розвожи шицко по пияцох, ма 38 роки. Купени є як половни, алє инвестиция була хвали вредна. Янко го ма уж 15 роки без оправки. Мерцедес, мотор нє отверани, роби як годзинка… Вшадзи старчи на нїм, та го нєдавно, дал и офарбиц. Гвари, заслужел!

 А НА ЦИҐОНЇ НАШЕДАЛ ПРАХ

– Окрем же сом параст, гвари Янко Чижмар, роками сом активни ловар, а член сом и у „Коляку”, Здруженю спортских рибарох, гоч и сам нє паметам кеди сом лапал риби, а дзе аж и да сом даєдну влапел – шмеє ше як и вше, а по тим го и людзе познаю.

  • Награда за найушоренши штанд на „Дньох паприґи”

(Опатрене 129 раз, нєшка 1)