У спорту нє важни лєм талант, важне и щесце

автор ол. русковски 19. децембер 2020

Фодбал вше бул єден зоз найпопуларнєйших, кед нє и найпопуларнєйши спорт на швеце. Одмалючка каждому хлапчикови найинтересантнєйше було бегац за лабду по пажици, упатраюци ше на познатих фодбалерох, давац ґоли, и правиц поцаги яки видзел на теренох вельких  стадионох. З часу на час на поверхносц вибиє даєдна кариєра на хторей мож завидзиц и нашим людзом, добрим фодбалером, котру нє мож занєдзбац. Єдна з таких и фодбалска кариєра Коцурца  Дьордя Ваяґича.

 Перши фодбалски поцаги Дьордє направел у єдиним коцурским Фодбалским клубу „Искра”. Найвекша радосц му було бависко на желєним тепиху фодбалского стадиону, и ище теди знал же го любов ґу тому спорту будзе провадзиц през цали живот.

– Найбезбрижнєйше и найлєпше було бависко, у своїм валалє, зоз своїма пайташами. Як дзеци зме шнїли о вельких фодбалских клубох, о стретнуцох на терену зоз велькима фодбалскима менами. А я мал тото щесце же ше мнє сни и зисцели, бо сом як 15-рочни хлапец  пошол зоз Коцура и теди почала моя озбильнєйша фодбалска кариєра – гвари на початку своєй приповедки наш собешеднїк Дьордє.

Кариєру почал у „Искри” кед тренер у Клубу бул Воя Неделькович чийо слова и совити, як гвари Дьордє, и нєшка памета.

– Перши капитен ми бул Любомир Русковски и бавели зме на єдним турниру зоз ФК „Индекс”. После його двох пасох, я „забил” два ґоли, ту ме замерковали и шлїдзела поволанка з ФК „Войводини”. Пошол сом до Нового Саду, и мой живот ше цалком преобрацел – з ошмихом предлужує приповедку.

ОЗБИЛЬНА ШКОЛА

Його дом шлїдуюци роки, тих 80-тих рокох, бул у ФЦ „Вуядин Бошков” у Ветернику, гвари Дьордє, дзе ше находзел интернат за младих талантованих фодбалерох. Отамадз ходзел и до стреднєй школи у Новим Садзе, а кажди фодбалер мушел буц и одлични школяр. Михал Миша Рац з Керестура, котри тиж там бавел, помогнул теди младому Ваяґичови.

– У тедишнї час ше вредновало даяки други вредносци, кус иншак було як нєшка. Мушели зме буц прикладни школяре, мац добри оцени –  хто бул „штребер”, вон бул „фаца”. Кед ши сцел бавиц у єдним таким вельким клубу яки була „Войводина”, глєдани вредносци ши мушел випочитовац – надпомнул Дьордє.

Млади таланти у фодбалскей школи були пририхтовани за „вельки ствари”. Учели странски язики, учели ше справовац у ресторанох, на телевизиї, учели превозисц можебуц даяки свойо комплекси, ошлєбодзиц ше и комуниковац зоз новинарами, алє и з велькима фодбалскима гвиздами з котрима ше стретали.

– ФК „Войводина” вше мала найлєпшу школу цо ше дотика фодбалу. Цо факултетске образованє представя за чловека у цивилстве, то фодбалска школа представя за єдного фодбалера. Озбильно зме робели, и гоч зме на терен крочели з думку же знаме шицко, попри тренера зме ше доисцели же знаме барз мало. Почал сом ше пендрац по ґарадичох успиху, а доставал сом и стипендию, теди векшу як мой оцец цо мал плацу. Була то робота у озбильним стредку, у орґанизациї яка була характеристична за тот час, кед ше барз добре знало и почитовало гиєрархию – бешедує далєй Ваяґич.

ФК „Войводина”

БОГАТИ ФОДБАЛСКИ ЖИВОТ

Теди му тренер у Войводини бул Александар Козлина, капитен „Гайдуку” зоз Сплиту и олимпийски шампион у фодбалу. А то лєм єдно зоз числених вельких менох, найвекших гвиздох фодбалского нєба, з котрима ше Дьордє стретал, робел, бавел, дружел. Були ту  Илия Пантелич, Душан Драшкович, Милян Милянич, Младен Младенович, и велї, велї други.

– Роки у Войводини були красни, вельо того ше случовало, живот бул швидки и барз активни. Путовали зме по швеце, бавели на турнирих, по Европи, по цалей тедишнєй Югославиї ходзели на пририхтованя. Бавели зме процив вельки клубох – Баєрн Минхен, Милан, Ювентус, Андерлехт. Були зме успишни, медалї и погари зме освоєли тельо же анї нєшка нє знам точне число. Три раз сом бул державни ас як омладинєц ФК „Войводини”, а тиж и учашнїк финала Купу Югославиї на Маракани, дзе бавели Червена гвизда и Динамо, а ми бавели процив Риєки. Плакета з того Купу ми єдна з наймилших – з ошмихом бешедує наш фодбалер з Коцура.

Було ту вельо нєзабудлїви подїї котри ридко хтори фодбалер дожиє, понеже, як гвари Дьордє, чувство покля ши на терену, а з трибинох за це навия и по 15-20 тисячи людзе, анї зоз словами нє мож описац. И як щиро припознава, наисце уживал у тим периодзе свойого живота.

– Бул сом талантовани, алє сом нє бул зошицким пошвецени фодбалу. А у спорту мушиш буц 100 одсто пошвецени, малу улогу бави талант, найважнєйши робота, труд и дисциплина. Пре можебуц и свойо даяки гришки и нєсташносци, кариєру сом нє предлужел у иножемстве, алє сом прешол бавиц за новосадски ФК „Кабел”.

Свой талант за фобдал Ваяґич указал и у дресу ФК „Кабел”, та першого року з тим клубом вошол до Другей союзней лиґи Югославиї, а то тиж бул вельки успих. Друга лиґа була професийна цалком, фодбалере були заняти, доставали плацу, лєм, як толкує Дьордє, нє ходзели до фирмох, алє бавели фодбал. Як гвари, ту ше почал стретац и зоз реалним животом, кед на поверхносц виплївали интереси и други даяки ствари, котри його нє интересовали. Вон ше тримал своїх становиских и своїх принципох.

– Достал сом поволанку пойсц до репрезентациї Югославиї на пририхтованя, алє сом нє пошол. Мал сом бавиц за ФК „Белененсес”, алє гвизди ше нє поскладали, пришол период войни 90-их, нє достал сом потримовку од людзох од котрих сом ю обчековал, и мушел сом копачки и дрес заменїц зоз вояцку униформу. И подли и нєприємни ситуациї ше случую у живоце єдного спортисти.

После штирох рокох у дресу новосадского клубу, Дьордє прешол бавиц за ФК „Вербас”, и як гвари, ту бул початок конца тей його озбильнєйшей кариєри. У дресу вербаского клубу наступел у осмини финала Купа Югославиї, а бул и єдини Коцурец котри бавел за Вербас.

– Можебуц то могло буц и иншак, алє… Заш лєм, старши спортисти и познавателє спорту знаю же у тот час бавиц за клуби як цо Войводина, Кабел и Вербас, то значело буц на високей скали. Гоч сом можебуц нє виполнєл шицко за цо сом бул порихтани, шицко то вєдно барз красна часц мойого живота – гварел Дьордє.

КОНЄЦ ТАМ ДЗЕ И ПОЧАТОК

У ФК „Вербас” Дьордє ше затримал штири роки, а потим ше фодбалска лабда з вербаского стадиону докотуляла на место дзе за ньго шицко и почало – до коцурскей „Искри”. Ту лєм дакеди бавел, бул тренер дзецом, уживал у фодбалу и приємней атмосфери на полним коцурским стадиону, медзи своїма валалчанами.

– Свою кариєру сом закончел на турниру „Яша Баков”. Були полни трибини, Искра победзела, а я бул преглашени за найлєпшого бавяча. Шицко то нєзабудлїви хвильки и нєзабудлїви чувства. Любим свой валал, любим людзох у нїм, ту сом вироснул, ту моя найвекша пиха – мой син Алекса. Можебуц сом нє витворел успих у кариєри яки сом могол, алє на концу, я задовольни. Бул то красни живот, шалєни живот, морйо прекрасних памяткох, и пре шицко тото з ошмихом на твари я закончуєм кажди дзень – гварел на концу коцурски фодбалер Дьордє Ваяґич.

ФК „Вербас”

ҐЕНЕРАЦИЯ НАЙВЕКШИХ

 По словох нашого Коцурца Дьордя Ваяґича, у спорту, попри таланту и места дзе ше находзиш, барз важне и щесце. А його нєщесце, як гвари, було же припада ґенерациї найвекших менох, найпознатших шветових фодбалерох.– Я ґенерация `65. року, а думам же шицки знаю хто Драґан Стойкович Пикси, Митар Мркела, Деян Савичевич, Альоша Асанович, як и Слободан Марович, Aлександар Стоянович, Ален Бокшич, Младенович… Шицки шветово фодбалере,  бавели по цалим  швеце, за наймоцнєйши шветово тими. Велька конкуренция, вельки мена же бим ше „вибил” помедзи нїх. Барз моцна ґенерация, а думам же то бул и верх  югославянского фодбалу.

 НАГРАДИ, ҐОЛИ, А И ПОДАЄДЕН ЧЕРВЕНИ КАРТОН

 Кажди фодбалер, та так и Дьордє, запаметал наймилши ґоли, значни награди, та и достати червени картони. – Бавели зме як омладинци у Форцхайму, у Нємецкей, у финалу турнира процив белґийского Андерлехта. Енцо Шифо, капитен репрезентациї Белґиї, єден з наймоцнєйших европских фодбалерох, на тим турниру преглашени за другого найлєпшого бавяча, а титула найлєпшого припадла мнє. Награда була телевизор у фарби, алє понеже ме Мирослав Виславски, директор ФК „Войводина”, здогаднул на гранїцу и царину, Енцо и я зачерали награди, та так я достал годзинку, а вон пошол з моїм телевизором – през шмих бешедує Дьордє.

Наймилши ґол котри дал бул, як ше здогадує Ваяґич, кед затресол мрежу италиянскому Милану. Гоч конєчни резултат бул нєришени, барз му мило було же надмудрел опасну одбрану Италиянох.

– У даєдних хвилькох сом мал кус „кратки живци”. На єдним стретнуцу, у процивнїцким тиму бавел Пикси, и у єдней ситуациї на терену, зме ше нашли у блїзким контакту, и вон на мнє плювнул. Я му врацел з бридким словом, и прето сом достал червени картон. Алє, нє бануєм за тото цо сом повед – з ошмихом гвари Коцурец.

(Опатрене 65 раз, нєшка 1)