У шерцу скарбнїца памяткох

автор Оля РУСКОВСКИ 22. май 2021

Пребераюци по шкатули полней з фотоґрафиями, з котрей викукую и чарно-били, и пожовкнути, алє и фотоґрафиї у фарбох, у думкох ше роя числени памятки: здогадованя на часи дзецинства, младосци, хвильки радосци, алє и жалю… Вельо того ше назберало у паметаньох, алє и у шерцу нашого собешеднїка, бачика Миколи Уйфалушового

На драги котра водзи зоз Торжи ґу Кули, з лївого боку дакеди стал єден швабски салаш. Праве там, 10. мая 1937. року народзени бачи Микола, як перше дзецко у фамелиї Уйфалушових.

– Того ярнього дня, кед мац почувствовала же пришол час, оцец попрагал конї и пришол по бабицу до Коцура. А вше сцел же би му син бул Коцурец и же би з Коцурцами єдного дня пошол до войска – з ошмихом почина свою животну приповедку наш собешеднїк.

Познєйше тот салаш заменєни зоз другим котри бул блїжей при валалу, а у рокох котри приходзели Уйфалушово пременєли даскельо обисца, покля свой дом, свойо „гнїздо” нє нашли на єдним салашу за беґельом.

– Док була война мац остала сама з дзецми, бо оца поволали… Вецей хлопох, ту, з валалу, у ваґонох одвезли до Нємецкей, на роботу. После двох рокох, на Крачун 1943. року, оцец ше врацел дому. Наяр того истого року зме пошли до пекара Симуна Куна служиц, а о рок зме прешли до дїда Ровда на Вербовец. Там зме були пар роки, а робели зме и у Задруґи народних доброх, док оцец нє купел Финдриков салаш – здогадує ше бачи Микола.

РОБОТНЇК УЖ ОД ШЕЙСЦОХ РОКОХ

Дзецинство му преходзело покус у бависку зоз шестрами Феброну и Сену и брациком Дюром, бешедує далєй, алє и у роботи з оцом. Дзеци робели и помагали шицко цо требало, а мал лєм шейсц роки кед го ґазда у котрого теди служели, влапел за руку и одведол до лапошу чувац крави.

– У другей управи ґу Вербасу, тамадз долу ше нє орало, то були подводни роки и там були дєпи. Ґазда тамаль випущел крави, дакус побул зо мну, а вец ме охабел самого най их чувам, най их нє пущим висц зоз дєпох. Таки сом смаркош бул, и то жива правда, як гварим, так було… Анї сом ше нє бал, анї сом нє плакал як даєдни хлапци котри чували крави. Жилави сом бул одмалючка, и шмело сом ишол до роботи – бешедує наш Коцурец.

Було ту рижни дожица, нєсташносци, сцеканя по гонох кед го Шовшово хлапци сцели биц, бо ше им видзело же моцно гонї крави з батогом, а було и спричканя з Тамашовима хлапцами зоз сушедного салашу. А и нєшка видно шлїди кед го, як хлапца, док по яшльох ношел кравом єсц, єден вол вдерел и зламал му ключну косц.

– Вельо иншаки живот бул теди, цалком иншаки часи як нєшка. Кед ше брат Дюри народзел, мнє було осем роки, а уж сом бул прави роботнїк. Його сом по полю, през гони, зоз салашу до валалу у кочику придрилєл кед требало. Таки сом бул мали хлапец, а одвичательно и озбильно сом робел шицко цо требало – предлужує Микола.

Кажде обисце теди було худоба, предлужує вон, и углавним у каждим доме була голєм єдна крава же би домашнї за себе мали млєка, шметанки, сира. Алє, людзе були добри, сушедово ше дружели и тримали вєдно, помагали…

Попри роботних обовязкох и школи, бачи Микола у леґиньских дньох нашол часу и же би ше уключел до Добродзечного огньогасного дружтва. Ходзел на вежби, на огньогасни змаганя, алє кед задула сирена, случовало ше же шицку роботу охабял и бежел  гашиц огень.

ЛЮБОВ И ЗЛАГОДА

– Кед сом бул  леґиньчок, почали зме ходзиц на бали. Алє, и до церкви ше ходзело поряднє, а „майова” кед почала, младежи у церкви було як ширки у шкатулки. После Служби ше ишло на корзо, од центру по Младежски дом, шпацирац ше. Єдни ишли тадзи, други тамаль, руски шпиванки ше шпивало, хлапци и дзивчата ше покус спатрали, шмишкали, кажде себе глєдало пару. Там сом и збачел найкрасши очи – з ошмихом ше бачи Микола здогадує на перши попатрунки и стретнуце зоз андю Марґиту.

Кед почали ходзиц, вона мала 15, а вон 18 роки. Нєодлуга, 13. мая 1956. року вони двойо ше и побрали. Гоч були млади, гвари бачи, коло шицкого ше радзели и обидвойо вредно робели. Жили на салашу и там ше народзели син Микола, Мики и дзивка Марча. О пар роки, вєдно, а вредно и упарто, купели стару хижу у валалє и преселєли ше до свойого.

– Робели зме и далєй, и покус зме куповали материял за нову хижу, кеди кельо зме мали динари. Зоз вербаскей цегляри сом довожел цегли, та кед зме назберали 50 000 цегли и купели 3 000 черепи, того дня кед сом наполнєл 40 роки, почали зме поставяц фундамент и будовац нову хижу. Алє, вше шицко з догварку, и вец зме обидвойо були задовольни.

У валалскей Задруґи бачи Микола бул кооперант, и як гвари, вше патрел же би рахунок бул чисти и шицко у шоре. Єдного дня, волали го зоз Задруґи и понукли му кредит.

– У тот час ше нє ишло до банки, Задруґа була и банка, и шицко. Я сцел направиц хлїв и обори, и теди сом достал 53 000 динари, а пред 40 роками то бул вельки пенєж. Кед сом достал кредит, з прикочом сом пошол до Вербасу и вжал 10 швиньки за приплод, од того зме наховали 20, а вжали зме и корназа, тримали зме и крави и буяци, по 10 нараз – задовольно толкує бачи Микола.

Нєшка то нєвельке число, гвари вон, алє теди мало хто у валалє тельо викармел. До їх ґаздовства приходзели людзе видзиц шицок статок, а часто воспитачки приводзели и дзеци з оводи. А раз достали и наградне путованє од оджацкей задруґи, понеже продуковали найвецей млєка у Коцуре, та пошли на морйо и то до Италиї на велесаям, а задармо.

И ЗЛАТНА СВАДЗБА

Понеже свадзбу андя Марґита и бачи Микола нє мали, ришели направиц вешелє за 50-рочнїцу заєднїцкого малженского живота.

– Барз крашнє було, були з нами нашо найблїзши, алє и родзина и приятелє. Шерца нам були полни. Нажаль, андя ше похорела и пейц роки познєйше нас занавше зохабела. Уж 11-ти рок як єй нєт, алє и далєй ми є вше у думкох, и у молитвох.

Док прескладує фотоґрафиї на котрих велї нашмеяни твари хторих вецей нєт, бачи Микола сциха зоз хусточку сцера швицаци очи. Гвари, почитує и памета шицку родзину, баби и дїдох, цале фамелийне стебло и судьби Уйфалушових.

– Читам Жирошово кнїжки, провадзим историю, водзим рахунка о своєй фамелиї. Однїмам од забуца шицки хвильки, прешлосц и памятки, а цешим ше у терашньосци, у своїх дзецох, штверих унучатох и шесцерих праунучатох. А най кажде з нїх ма у себе голєм малу часточку з дїдового, та будзе у шоре – з ошмихом закончел приповедку бачи Микола Уйфалуши зоз Коцура.

ВЕЛЇ НОЦИ ПРЕПРОВАДЗЕЛ У ТРАКОРУ

– През шицки роки Марґита и я були вєдно, помагали зме єдно другому. Ходзел сом на пияци предавац млєчни продукти котри вона направела, а вона дома подогваряла роботи котри требало людзом услужно поробиц. Нє раз сом после пияцу вечерал, шеднул до трактора и у хотаре бул до рана, а вона ме дочекала з домашнїм, цеплим, а пахняцим хлєбом – памета бачи Микола.

(Опатрене 83 раз, нєшка 1)