Часопис „Шветлосц” конєчно обновени (V)

автор дю. латяк
199 Опатрене

Ище 1935. року заґребски руски студенти богословиї започали видавац свойо твори у форми билтена. У 1936. року тот „билтен” достал мено „Думка” и бул реґистровани. У 1952. року вишло з друку перше число Часопису за литературу и културу „Шветлосц”, котри и нєшка виходзи. 

Так ше у октобре 1966. року „Шветлосц” зявює зоз 1. числом на други завод. На нукашнїм першим боку под заглавйом назначене же то 4. рок виходзеня, зоз чим указане же нови часопис предлужує традицию свойого предходнїка.

У предходним слове першому числу, котре тиж подписала Редакция (алє автор тих шорикох памета же инициялни текст написал Дю. Папгаргаї, а верификовал го Редакцийни колеґиюм), призначене и тото:

„По дванацрочней павзи знова привитуєме медзи нами так жадану присутносц нашого часописа, знова, як слово глїбокого почитованя спрам шицких намагательох хтори нє сановали усиловносци же би „Шветлосц” медзи нами блїсла, отвераюци рамик того жвератка нашого литературного, културного и дружтвеного, руцаме привитни погляд на тот дванацрочни мост хтори конєчно злучел два так жадани побрежя, 1954. рок, кед ше „Шветлосц” так нєславно загашела, и 1966. рок, кед єй зарї потвердзели насущну потребу присутносци медзи нами… ”

А потим далєй пише:

„…Тераз, кед нашо жаданя и намаганя зродзели жадани плод, кед „Шветлосц” знова розпрестарла свойо зарї над новима видокругами наших польох дїялносци, витворйованє наших жаданьох и намаганьох муши буц источасно и обща поволанка на предлужованє започатих крочайох, бо очи велїх заинтересованих за нашу роботу, як у нашей жеми так и у иножемстве, вше баржей упарти на нас. Ученякох, окреме славистох, вше баржей цикави тота славянска гарсточка, хтора, гоч як оддалєна од матичного жридла, у рамикох широких условийох розвиваня нашей социялистичней жеми, шмело, крочай под крочай, крача з другима народносцами у шицких обласцох дружтвено-културного дїйствованя. Слово, вигварене през дванацрочну павзу, а потвердзене з анкету 1963. року, треба и отримац, бо можлївосци за його витворенє, ниа, пред нами. ”

А вец кус далєй предлужує:

„Стотки академски образованих Руснацох-Українцох, припознатих културних и дружтвених роботнїкох, представяю чесну ґаранцию же постої причина за предлужованє живота часописа, же постоя потенциялни моци хтори обезпеча уровень на яким ше находза и часописи других народносцох у нашей жеми, же постої достаточне интересованє за таке виданє медзи читателями, хтори нє жадаю же би „Шветлосц” представяла лєм памятку на дакедишнї одблїск нашого литературного и културного живота, алє же би була каждодньови указатель наших моцох и дружтвено­културни фундамент за посцигованє цо виднєйших квалитетох у шицких обласцох дїйствованя нашого чловека.”

ЛИТЕРАТУРНИ ЯЗИК ШЕ ГОДЗЕН РОЗВИВАЦ

Оценююци перше число „Шветлосци” наш визначни писатель Михайло Ковач у „Литературним слове” число 12, од децембра 1966. року, на бокох 1-3, медзи иншим обявел и тото: „Най повем такой на початку: я нє критичар. Я просто читач котри вжал до рукох нови часопис, пречитал го и сце повесц о нїм цо дума. У тим случаю цо думам я. Най так поведза и други и треци… Нє хиба же буду лєм тельо фаховци кельо и я. Зоз тих думаньох, конєчно, заш лєм видзе хасновита робота бо будзе вираз думаня тих читачох пре котрих часопис и виходзи.

И почнїме так по шоре.

Вонкашнї випатрунок, технїчне оформенє часописа красне. Мена особох у колеґиюме, одвичательного редактора, редактора лектора – успокоюю. То людзе котри маю за собу єдно драгоцине искуство за тоту файту роботи. Змист сом пречитал уважно од першого до остатнього боку и видзи ми ше же я у нїм нашол обецунку же ше зисци помали шицко тото цо я давно жадал и сцел же би ше зисцело, а то: Часопис сце пестовац и розвивац тото цо зме пре складни причини и обставини мушели почац пестовац, цо зме пестовали и ище будземе мушиц пестовац доглядни час тоту мацеринску бешеду котру зме себе ту у нас претворели до литературней бешеди, алє унапрямену так як ю у познєйших рокох унапрямиц сцел и жадал „основоположнїк тей нашей култури Др. Гавриї Костельник. Часопис сце завжац место у дружтве у яким ше тераз його читаче находза. Сце почитовац и буц почитовани. Нєшка нас упозна з мадярску сушедску поезию и прозу, ютре зоз румунску, словацку и так шором. Сце же би и нас прейґ нього упознали тоти котрих ми сцеме упознац.

ПОЗИТИВНИ ОДГУКИ И У ОКРУЖЕНЮ

Обновени часопис уж у перших рокох свойого виходзеня наишол на значни одгук нє лєм у нашим окруженю, алє и ширше. Уж о рок после першого числа, Дюра Папгаргаї у статї з насловом „Одгук за далєкима меджами”, медзи иншим, написал и тото:

„Може нас лєм радовац факт же нашо браца у України, Польскей, Чехословацкей, Французкей, ЗАД, Канади, Нємецкей, упарли свой погляд и на нас Руснацох-Українцох… (нєпотребне вихабел Дю. Л.) же о нас, о нашей роботи информовали свойо жительство прейґ своєй преси. Часописи и новини хтори ше у тих жемох друкую на українским язику на своїх бокох часто приношели статї о нашей културно-просвитней активносци, нашим розвиваню, наших успихох, проблемох. З тим фактом ше наисце можеме поцешиц, вон може уляц оптимистичне прешвеченє шицким цо тримаю же жиєме у велькей анонимносци и дїйствуєме у узких рамикох, же наш глас далєко нє допера. А вон допера. Допера аж до найоддалєнших пунктох дзе жию нашо браца, тиж так одтаргнути од своєй дїдовщини, од милого праотечества, допера по шицких цо з нами звязани зоз заєднїцку дзеку за розвиваньом любови ґу шицкому тому цо нашо власне, цо нас обнїма, повязує и надихує з дзеку за дальшу витирвалу драгу.

О шицким тим найлєпше шведоча написи хтори ше у 1966. року зявели у часопису „Вітчизна” (Києв), новинох „Нове життя” (Пряшов – ЧССР), „Наше слово” (Варшава – Польска), „Українські вісті” (Нюйорк – ЗАД), „Лемківські вісті” (Торонто – Канада), „Голос Лемківщини” (Йонкерс – ЗАД), „Карпатська Русь” (Йонкерс – ЗАД), „Шлях перемоги” (Минхен – СРН), „Вільне слово” (Торонто – Канада), „Український голос (Винипеґ – Канада), и других. О зявеню нашого часописа „Шветлосц” информовали своїх читачох  українски новини у Польскей „Наше слово” (ч. 52) у своїм додатку „Наша культура” (ч. 12), а тиж так новини у  Минхену „Християнський голос” (ч. 51­52).

Од того часу Редакция „Шветлосци” длугши час провадзела таки одгуки у публикацийох на українским язику, цо виходзели у иножемстве. Так ше у 1968. року, у рубрики „Загранїчна  українска преса” о нас, зазначує же часопис „Вільна думка” (Сидней, Австралия)  у 32. чишлє од 1967. року обявел статю под насловом „Одна галузь одного народу” (єден конар єдного народу), у котрей медзи иншим пише же автор подцагує важносц факта же часопис „Шветлосц” знова почал виходзиц на закладанє велїх културних роботнїкох. А часопис „Дукля” (Пряшов, Словацка) у 1. чишлє 1968. року обявел приповедку Михайла Ковача „Самотни швет” у прекладу на українски язик зоз кратку биоґрафску призначку о писательови. Часопис „Дніпро” (Києв, Україна) у 2. чишлє обявел длугоки напис Олекси Мишанича под насловом „Голос наших братів”. У тим напису автор, медзи иншим, дава рецензию на перши два числа „Шветлосци”, затримуюци ше у своїх замеркованьох на дзепоєдних литературних витвореньох наших писательох и на каждей рубрики часопису окреме, констатуюци и видвоююци найвизначнєйши досцигнуца. Вон тиж визначує же часопис постал трибина котра облапела коло себе шицки литературни моци и прешвечлїве свидоцтво о тим як нєвелька численосц народу, по судьби руцена до иншаких обставинох живота, знала зачувац  и указац свойо вельки литературни можлївосци.

Як прилог тому, и автор тих шорикох концом 1968. року, у статї под насловом „Задумки були реални”, написал слїдующе:

            „На бокох литературних часописох и єдних и других, нашли ше литературни твори наших и їх писательох (слово о сотруднїцтве з Русинами-Українцами цо жили у тедишнєй ЧССР, а нєшка у Словацкей Републики), загальни и конкретни прикази, котри нє остали нєзамерковани з боку як нашей, так и їх читательней публики. ”

СЛОВО ТРЕБА ОТРИМАЦ

Виривок зоз текста Дюри Папгаргая:

…„Oбновена Шветлосц источасно и поволанка на сотруднїцтво бо, як пише, „очи велїх заинтересованих за нашу роботу, як у нашей жеми так и у иножемстве, вше баржей упарти на нас”, же науковцох, окреме славистох, „вше баржей цикави тота славянска гарсточка, хтора, гоч як оддалєна од матичного жридла… (нєпотребне вихабел Дю. Л.) крочай под крочай крача з другима народносцами у шицких обласцох дружтвено­културного дїйствованя. Слово, вигварене през дванацрочну павзу, а потвердзене з анкету 1963. року, треба и отримац, бо можлївосци за його витворенє, ниа, пред нами.”

(Текст подписала Редакция, алє автор того Фельтону памета же инициялни текст написал Дю. Папгаргаї)

(Предлужи ше)

руске 

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ