Шабля и реверенда, и забуванє

автор м. перкович 15. новембер 2021

Уж длугши час ше бешедує (або грожи) з врацаньом обовязного воєного рока, пребарз часто ше черка з оружийом хторе ше зявює як музична зависа явного живота (як зявенє филма „Тома” о югославянскому авторови качмарскей музики, лєм „циґарет” павза, же би ше вжало моци) и сцигли зме по врацанє виронауки як школского предмету.

Секуларизацийо, пребач им, нє знаю цо робя.

Кед у сушедстве, а пред скоро 3 000 роками, почало орґанизоване образованє шлєбодних гражданох античних греческих городох, основна идея праве була прескочиц, заобисц, з боку вирску фантазмаґорию, а гражданство же би ше научело провадзиц, думац, заключовац на основи фактох, а нє на основи митох и леґендох. Процес секуларизациї теди одпочал. И, як цо знаме, тот процес мал барз церньовиту драгу, окреме гевти 1 000 роки нєписменосци у европским штреднїм вику. Нєшка, у ери демократизациї образованя, нєвидлївих наукових досягох, високей технолоґиї, идея же виронаука леґитимни школски предмет, просто охабя без тексту.         

З другого боку, и после першей реакциї, без текста и дихнуца на таку идею, ясне же таки конзервативни, превозидзени дружтвени институциї як цо то релиґийни, анї нє маю другу опцию, окрем же би цагали на дно, на старе и превозидзене. Вони жию од инфантилних страхох нєдороснутих людзох, и лєм на тим обставаю, и натим зарабяю. Тото остатнє и найважнєйше. Зарабяю на нєдозретосци и страхох. А держава у котрей то можлїве, то держава хтора ше поцагла пред модерним, хтора, зоз словами Карла Маркса у XVIII Бримеру Луя Бонапарти: „врацела ше до своєй найстаршей форми, примитивного владаня шаблї и реверенди”.       

На тим месце чловек ознова остава без текста, бо цитат, зоз горе спомнутого есею, обявени першираз 1852. року. „Цали єден народ котри вери же з револуцию дал себе пошвидшану моц  рушаня находзи ше одразу врацени до прешлих епохох, а же би нє було нїякей сумнї о врацаню на старе, ознова ше врацаю стари датуми, старе рахованє часу, стари мена, стари едикти, за котри випатрало же су уж давно дати до антикварней ученосци, и стари шпиюни, за котри ше думало же давно згнїли.” И то цитат зоз истоменного есею.    

Цо повесц – нєпреривно забуваме же уж три вики жиєме у истим вику (так повесц) або прецизнєйше – у истей епохи, у котрей конзервативни моци (конзервативни) буржоаски держави зоз шицку силу (зоз шаблю и реверенду) онєможлївюю стварянє праведного дружтва. Уж три вики биєме исти битки, з истима мотивами, а нєпреривно забуваме же то исти битки, з истима заставами, на исти способ – уж видзене. На нєщесце, забуваме на арґументацию хтора на нашим боку – странски людзе без дружтвеней моци и уплїву, обезправених на рижни способи, зведзени на обстоянє, прикрацени за людскосц. Забуваме же було успишни битки (пол планети пол вика було социялистичне), и придаваме ше резиґнациї.

Забуце забива дружтвену ткань. И так „учиц, учиц, и лєм учиц”. Алє нє виронауку. 

(Опатрене 27 раз, нєшка 1)