Шалєнству нє було конца-края

автор аба 16. октобер 2016

По кулоарох за Дунайом, на початку 90-тих рокох ше приповедало же ше рихта цошка нєдобре, же там, дзешка у Горватскей, Серби нє жадаю же би Горватска була самостойна и сцу же би ше тоти краї дзе Серби жию, приключели ґу Сербиї. Петро Киш ше нє мишал до таких бешедох.

Нє обтерховйовал ше бо думал же то политични оначеня, потамаль док и до його обисца нє вошли наоружани хлопи. У хвильки остал без шицкого цо з вельким трудом зарабял и роками будовал.

Петро Киш, Филїпков, народзени у Петровцох.  Бул вредни, маєтни, анґажовани нє лєм на роботи, алє и у културним живоце Руснацох. Вибрал себе жену з Илоку – Ружицу, Словачку, вредну як  цо бул и вон. Ружица ше нє бала од роботи, а  по руски научела  барз швидко, и  дзень-нєшка бешедує так як кед би єй наш язик бул мацерински.

Дзеци, Лїля и Дамир мали щешлїве дзецинство маєтних родичох, но у Кишових ше нє лєнствовало. На валалє вше було роботи, аж и теди кед родичи були заняти у подприємствох.

ПЕТРОВЧАНЄ НЄ ЗНАЛИ ЦО ШЕ РИХТА

А вец пришли войново часи. Лїля студирала на Польопривредним факултету у Новим Садзе, а Дамир мал польопривредну апатику у Петровцох, у хижи у хторей и бивали. Петро робел у новосадскей „Алби” котра мала оддзелєнє у Вуковаре и бул єден з припознатших роботнїкох, єден час и руководитель. Часто го волали на схадзки до Нового Саду и уважовали його думанє,  алє кед пришла война, шицко ше пременєло.  Єден його сотруднїк з Нового Саду пришол як резервиста до Вуковару, и за Петра нє сцел анї чуц. Ружа теди робела у фабрики „Борово”.

По кулоарох ше приповедало же ше рихта цошка нєдобре, же там дзешка у Горватскей Серби нє сцу  же би Горватска була самостойна и же жадаю же би ше тоти краї дзе Серби жию приключели ґу Сербиї.  Петро ше нє мишал до таких бешедох. Нє барз бул заинтересовани хто цо дума,  а окреме же  ше Серби и Горвати вадза медзи собу. Вельо того му нє було ясне, нє лоґичне, и вше якош патрел же би ше зоз тим нє обтерховйовал. Думал же то лєм политични оначеня, и же обични чловек з тим нє ма вязи.

ПРИШЛИ ПО КИШОВО ОБИСЦЕ

2За Дунайом ше вше частейше чула штрельба з Вуковару. До Петровцох вошли наоружани и до униформохпооблєкани хлопи. Були  розподзелєни по обисцох, а до Петра змесцени двоме з Парачину. Наш собешеднїк памета же були културни, єден бул студент, а други инжинєр електронїки, но у сушеда були змесцени иншаки людзе. Нєпреривно од нього глєдали най им да прашата, вина, палєнки… Петро трима же и то нє було найгорше, алє чловекови нє було по волї же би му хтошка одберал тото цо  його.

По валалє ше приповедало же дзепоєдни з тих резервистох „паратую” зоз дзивками. Петро ше бал за свою дзивку Лїлю, а резервисти му совитовали най ю пошлє вонка з валалу. Понукли ше же ю вони виведу док буду исц дому, бо ше зменьовали кажди мешац.

– Можеце задумац тот страх за власне дзецко кед зме ю надумали дац нєпознатим людзом лєм же бизме ю виратовали? – гвари Петро. Одведли ю зоз собу до Шиду, а вец Лїля пошла до Ердевику, дзе по ню пошли женово родичи, дїдо и баба, з Илоку.

– Тоти з Парачину нашей Лїлї помогли, були людзе на своїм месце. Були мобилизовани и мушели ше одволац кед нє сцели мац проблеми, а вироятно анї им нє було ясне прецо воюю у люцкей держави за идеолоґию до хторей анї сами нє верели. Знали же  у хвильки можу страциц и свой власни живот. Но, нє були шицки таки.

Кед вошли перши воєни єдинки до Петровцох, Петро памета же руцани рижни проєктили до хижох и пиньвицох. Теди, на  концу валала погинула Петрова нина и єй дзецко. Пришли и по Кишово обисце, а у пиньвици були коло 10-15 людзе. Петро теди нє роздумовал цо би ше могло случиц кед би ше им спроцивел. Вишол вонка, як и кажди ґазда обисца, и гварел най нє руцаю ґранати до пиньвици, бо нука велї сушедово цо ше склонєли од ґранатованя.

– Єден з нїх гварел: „Склонь ше, то шицко усташе”.  Я нє роздумуюци гварел: „Маш ти розум?! Яки усташе? Ми Руснаци! Я у живоце нє видзел усташу, а ниа, тераз патрим тебе, четнїка. Анї  сом ше нє наздавал же го дакеди увидзим.”

Челєднїк винял нож, а Петро аж теди видзел же му и нож и панталони кирвави. Злєкол ше. Ситуацию виратовал гевтот други чловек, прегварели два-три слова, обрацели ше и пошли.

РЕЗЕРВИСТИ СПАЛИ ПОД ПЕРИНАМИ

Кед ше по  валалє розподзельовало резервистох по обисцох, домашнї им мушели дац свойо спальнї, а вони у власних хижох були примушени спац у кухньох лєбо по других хижох. У велїх обисцох резервисти спали у посцельох, под перинами домашнїх.

Петро теди ходзел робиц до „Вутексу” як склорезач. Велї подприємства у Вуковаре и Борове робели з прерву. Кед ше барз штреляло, теди ше нє робело, и нїкому нє було ясне цо ше случує. Людзе нє були свидоми же почала война.

Прейґ Петровцох прелєтовали проєктили хтори єдни на других виштрельовали Неґославчанє, Боґдановчанє и Маринчанє. У Петровцох ше громадзело наоружанє.

– Струї зме уж нє мали, а  з Вуковару ше чула велька штрельба. Вноци над Вуковаром нєбо було нєпреривно ошвицене од ґранатованя. Од центру Петровцох по центер Вуковару єст коло осем километри, нє могол сом вериц же ше одбувала така велька война, а так блїзко пред нашима очми – гвари Петро. У медзичаше, мал вельо роботи зоз склом, бо ґранатованя велї скла порозбивали. По Петровцох ше шпотали рижни нєпознати людзе и розпатрали хижи. Нїхто  нє  знал хто су и цо сцу, кажде ше бал за свой живот. Людзе раховали же найлєпше нє прицаговац увагу на себе, та их нїхто нє будзе рушац. Но, нє було так.

– Слухали зме радио прейґ акумулатора, бо нє було струї. Горватски радио бешедовал же ЮНА и сербске войско виганяю людзох з валалох. Моя Ружа нє верела же то правда, но нє прешло два днї,  а опрез нашей капурки стали штирме наоружани хлопи – гвари Киш.

21 Hiza

МУШЕЛИ ЗОХАБИЦ ОБИСЦЕ

– Бул сом у хлїве, кармел кобулу и вишол на двор, бо пес барз брехал.  Нє могол сом ше начудовац. Од тих, штирох, цо вошли до його обисца, єдного сом особнє познал, односно його оца котри предавал оружиє у Вуковаре. Зачудовал ше и челєднїк кед ме видзел, алє нє мал милосци. Гварели  ми же за 15 минути мушиме висц з обисца, и подписац єден папер же шицко цо маме даруєме САО Країни – добре памета Петро шицко цо ше случовало того дня.

Петро ше побунєл, бо гвари, чом би дацо дакому подаровал, кед вон то заробел. Єден з хлопох го так вдерел з пиштольом по похребцини же го и нєшка тото место зна заболїц на подлу хвилю. Зйойчал Петро, а Ружица прибегла, и кед видзела же цо ше случує, злєкнуто скричала най подпише, най, як гварела, шицко чорт ноши. Злєкла ше же єй чловека забию. Петро подписал.

На одходзе хлопи видзели авто на дворе, бул то синов ґолф,  та питали ключи и од авта. Петро ше вигварял  же то синов авто, же вон нє ма ключи, алє тим цо  пришли, нї зач нє було бриґа. Опитали ше Петрови дзе му син, пошли до хижи, вжали од нього ключи, и ище раз повторели же за 15 минути шицки маю зохабиц обисце. Зоз собу мушели вжац найнужнєйше и тото цо можу ношиц у рукох, вецей од того нє  було дошлєбодзене. Празни автобуси стали у центре Петровцох.

ПРЕЗ ПЕТРОВЦИ ПРЕШЛИ 160 ТАНКИ

– Єдного дня, вєшенї 1991. року, барз падал диждж. Стал сом у хижи при облаку и припатрал ше цо ше случує на улїци, бо ше чул барз вельки дубонь и галайк. По улїци преходзели воєни  превозки. Було их вшелїяки, начишлєл сом   вецей як 160 танки, и страхота кельо було и други превозки хтори сом престал чишлїц. Я ше теди барз злєкол, бул сом свидоми же то нє будзе добре. Аж познєйше сом дознал же то було пририхтованє за подполне обколєшованє и знїчтожованє Вуковару – памета Петро часи пред 25 роками.

(Конєц першого предлуженя)

 

(Опатрене 256 раз, нєшка 1)