З другого боку творчосци: Я НЄ ЗА ЖИВОТ, АЛЄ ЗА ПРИПОВЕДКУ О ЖИВОЦЕ

автор апм 5. марец 2016

Велїм позната роботна биоґрафия академика Юлияна Тамаша: Порядни є член Войводянскей академиї наукох и уметносцох (ВАНУ), професор на Филозофским факултету у Новим Садзе (нєшка пензионовани), а обласц його виглєдованя – широка наукова лепеза…  Закукли зме до його особного живота.

Гваря же кед чловек зайдзе до узретих рокох, вше  ше частейше враца до дзецинства. З академиком Тамашом зме почали розгварку праве о тим – о дзецинстве, и чи  слики з того периоду и нєшка ясно „видзи”.

– Нє видзим шицки слики ясно, алє значни паметам. Поведзме, старши брат спаднул з карсцеля и нарату плаче; дїдо умар так же одруцовал шнїг, а лєм на твар  спаднул до ньго, а шнїг таки же нє видно сушедох прейґ драги. Вец паметам же лєто, а я бежим през кукурицу злєкнути, бо сом ше зобудзел сам на салашу. Паметам як оцец веже мертвого сушеда зоз салашу до валалу, и тото як оцец з прутом уцина по столє же би ми патканї нє огризли уха – почина бешеду академик.

DSCF2195– Кед слово о литератури, перши слики тоти кед Тамаш до рукох брал Ковачову „Заградку”, Читанку, Костельникову „Поезию” (1970) уж як студент литератури.  Гвари же му тото одкрице було, яґод кед би  одкрил Библию – Папгаргайову „Ту такой при шерцу”, Стриберову „Романсу”… Тото цо творели Александер Дима, Зен Ґрей, Джеймс Фенимор Купер, Тил Ойленшпиґел, Тамаш читал звонка лектири.

– Пайташе бавели фодбал на пажици, а я за ґолом читал кнїжки. Уж теди векшина людзох думали же зо мнє нє будзе нїч, же сом нє за живот. И мали право, я нє з живот, алє за приповедку о живоце –прешвечени академик.

Гоч у живоце перше сцел буц филмски режисер, вец ґлумец и на концу писатель – зисцело ше треце. У дзецинстве ше вецей раз врацал Тарасови Бульбови, у узретих рокох  Црнянскому у цалє (окреме менєй читаней „Капки шпанскей креви”), Пастернакови, Чеславови Милошови, Маркесови, Кишови…

– У живоце сом ше напавал з власного искуства и з романескного паметаня. А романескне паметанє, то сам живот коло вас, лєм го треба знац виштригнуц и тому фалатку виштригнутого живота дац нєузвичаєну поенту лєбо универзални вислов – гвари  Тамаш.

ТРЕБА СТВОРИЦ ДЇЛО У ФАХУ

Писатель Юлиян Тамаш зоз свою супругу Амалию у малженстве полни 43 роки. Гвари же вон могол тельо написац и у кариєри зробиц праве прето же вона хижу тримала на себе, на своїх плєцох. Нєшка єй є подзековни прето. Так, вони двойо децениями були тим у хторим кажде мал свою улогу, и власни порученя  дзецом.

– Бул сом у заблуди же дзеци можу буц лєпши одо мнє, як людзе перше, а потим и у фаху. Ґени чудо, алє стредок у хторим ше рошнє, важнєйши. Нажаль, пре стредок у  хторим росли, нє фамелийни, алє у першим шоре дружтвени, їх полни творчи капацитет нє пришол до вираженя. Мержня ялових на мнє, преношела ше на дзеци.

Повторйовал сом им же треба створиц дїло у фаху у хторим ши – кед ши добри, нє важне хтори то фах,  и треба зачувац добре мено после шмерци, та гоч це за живота  нє буду любиц. Бо, векшина нє мерадло вредносци, алє креативна и морална меншина – визначує Тамаш.

Дотхли зме з нашим собешеднїком и  тото чому ше у живоце радовал. Гвари же то було першей обявеней кнїжки, першому дзецку, першому унукови и остатнєй любови, нажаль, погришней.

– Тримал сом же чежше буц остатнї, як перши любовнїк жени. Спревед сом ше. Прето думам же Бог створел швет на началє любови, алє женскей фалшивей любови, на спреводзки, циґанстве. Думам же то мойо доприношенє спознаню тайнох людскей души гоч, вироятно, вивола протест женох. Достоєвски и Булґаков ше нє побуня – заключує Тамаш, а кед з нєшкайшей перспективи подума на шицко цо потераз зробел, ма ше зоз чим цешиц.

DSCF2201

 СТАРОСЦ МА СМИСЛА

– У русинистики – уведол сом ю до универзитетскей славистики, а ментор сом або подписнїк рефератох за инициялни вибори професором на универзитетох у Беоґраду, Заґребу, Нїредьгази, Тартуу, Минхену, най нє повем же сом снователь и по пензию, з меншима прервами, шеф Катедри за русинсистику. З тим сом у науки положел основи русинского идентитета на универзитетским уровню. Нажаль, то нєшка од наших Руснацох у Сербиї мало хто препознава, точнєйше, нє сце припознац, „бо чом би Тамаш бул лєпши од нас декларативних руских патриотох”. Баржей ше радуєм написаней литератури. Пишем пияти роман, есеї и филолоґийни студиї. Єдни ме нє читаю, бо ме нє розумя, други ме розумя, алє ме мержа як українофила, а треци, политичаре, нєнавидза ме, бо сом, нїби, автономиста хтори розбива єдинствени културни сербски простор. А з того, у основи, нїч нє точне. Точне тото же ми дзеци красни, образовани, мудри. И з тим ше цешим. А унукове Павле (15), Петро (5) и Олеґ (3 мешаци) – най их нє урекнєм, у своїх ґенерацийох перши медзи найлєпшима. И з тим ше цешим. Кед бим бул гришни, Бог би ми то нє дал. Надалєй увидзиме – роздумує академик хтори свой шлєбодни час найволї препровадзовац з унуками, у хторих дакеди видзи и себе, и даєдни свойо прикмети.

На концу, опитали зме му ше чи за себе може повесц же є задовольни чловек.

– Нє, нє можем повесц. Нєзадовольни сом же сом живот потрошел на хасен и историйну фундаментацию руского идентитета, а нїхто то од Руснацох нє ценї. Аж тоти, кед слово о моїм дїлу, пред власцами Сербиї, кед шедза у рижних комисийох за припознаня, омаловажую мойо дїло, гоч за тото єст ценки арґументи, а гевти хтори афирмативни  и нє спорни за мнє, заобиходза ше.  То углавним, нїби, руски угляднїки без дїла. Алє вони одлучую о нєспорних дїлох.

Кед бим могол виберац, зоз шицкима своїма обявенима и нєобявенима кнїжками, повед бим же углавним нє вредзи жиц кед чловек зна цо го чека на тим швеце. Алє, то ми може вериц лєм тот хто живот прежиє. Прето старосц ма смисла: шмерц ше прилапює як олєгчанє – заключує єдна з найвизначнєйших особох у нашей заєднїци.

(Опатрене 158 раз, нєшка 1)