fbpx

Вецей драги, єден циль (IV)

автор сашо сабадош 20. децембер 2018

За розлику од южнославянских народох зоз дакедишнєй Монархиї позбераних до Держави Словенцох, Горватох и Сербох, Южни Славянє, а насампредз Серби у Южней Угорскей мали иншаки попатрунки на националне зєдиньованє, и сцигли по ньго по другей, кратшей  драги.

Ище од часу политичней активносци Светозара Милетича шейдзешатих и седемдзешатих рокох дзеветнастого вику, розвивало ше жаданє за приключеньом войводянских Сербох ґу Сербиї.  После розпаду Сербскей народней шлєбодоумней странки, першей политичней партиї Сербох у Южней Угорскей, осемдзешатих рокох дзеветнастого вику, два главни политични опциї „пречанских“ Сербох були Сербска народна либерална странка чий вожд бул  Михайло Полит-Десанчич и Сербска народна радикална странка под руководством Яши Томича, иншак Милетичового жеца. Праве Томич, колоритна и контроверзна политична фиґура, бул єден зоз ключних особох найодвичательнєйших за успишне приключенє южноугорских Сербох ґу матичней держави.

Нєзадовольство Сербох з австро-угорску власцу окреме ше звекшало 1912. року кед угорски власци утаргли церковно-школску автономию хтору Серби мали ище од конца седемнастого вику и Привилеґийох хтори достали од цара Леополда І. Царски Привилеґиї нє лєм же отримали и утвердзели идентитет сербского народу з того боку Дунаю, алє и допринєсли же би ше очувалo културу, историю и национални континуитет  сонароднїкох на матичних просторох, погнобених под Турками. Їх утаргованє було боляце вдеренє з озбильнима пошлїдками. Причина за тото було жаданє власцох у Будапешту же би консолидовали мадярски национални корпус прейґ пошвидшаня асимилациї, а значни уплїв мали и подли одношеня медзи Австро-Угорску и Сербию хтори ше одражовали през „Царинску войну” (1906-1911), Анексийну кризу (1908), як и през процивенє Габзбурґскей монархиї початку Першей балканскей войни (1912). Єдна з причинох за нєзадовольство була и нєрозришена шмерц карловацкого патриярха Лукияна (Боґдановича). После Сараєвского атентату 28. юния 1914. року одношенє власцох и припаднїкох нємецкого и мадярского народу ґу Сербом ше ище баржей погоршало. Найвизначнєйши Серби доставали грожаци писма, а случовали ше и насилства спрам сербского жительства як цо то физични напади и очкодованє маєтку Сербох. По обявйованю войни, велї визначни сербски политичаре з Южней Угорскей интернировани, а до лаґрох власци послали и велїх звичайних Сербох, окреме з Босней и Герцеґовини, бо окреме вони були третировани як нєлоялни елемент.

ФОРМАЛИЗОВАНЄ ФАКТИЧНОГО СТАНУ

По пребиваню Солунского фронту початком єшенї 1918. року, сербске войско з вельку помоцу Французох нєзатримуюцо рушело ошлєбодзовац свойо отечество и други териториї Южних Славянох. На подручу нєшкайшей Войводини нє було векши оружийни зраженя медзи одходзацима остатками пораженого войска и наступаюцого сербскоґо, анї насилства над цивилним жительством. Нови Сад завжати, лєбо придати, 9. новембра 1918. року з уходом сербского войска под вожством майора Воїслава Буґарского. Два днї познєйше, з примирйом закончена Перша шветова война у цалей Европи, а Австро-Угорска практично престала исновац. Було потребне лєм на одредзени способ формализовац фактични стан и заокружиц територию будуцей держави Южних Славянох.

Тей турбулентней єшенї 1918. року, у чаше кед ше на териториї  Монархиї зявели рижнородни дезертере познати у народзе як ловґоше и „желєни кадер“ хтори пробовали профитовац з анархичней ситуациї и дзе ше на рубних територийох дезинтеґрованого Кральовства и Царства зявйовали рижни нєприпознати, експериментални „держави“, як цо то наприклад „Банатска република“ хтору концом 1918. року прокламовали нємецки и мадярски социялдемократи у Банаце, на просторе Бачкей, Банату, Сриму и Баранї почали ше формовац локални Народни ради Сербох, Бунєвцох и других Славянох. Векшинске опредзелєнє Сербох на просторе Южней Угорскей було за директне приключенє Кральовини Сербиї, а нє прейґ Народней ради у Заґребе, як цо то предкладали войводянски сербски политичаре блїзки политичному вождови Сербох у Горватскей Светозарови Прибичевичови як цо то наприклад були Васа Стаїч, Душан Бошкович и Александер Моч, хтори трицетих рокох ХХ вику постаню прихильнїки доставаня автономного статусу за Войводину у рамикох Кральовини Югославиї. У нєшкайших толкованьох феномену и историяту присоєдинєня, насампредз ше  акцентує национални аргумент, односно жажда за зєдинєнє Сербох з обидвох бокох Дунаю до єдней держави, цо була политика Сербскей народней радикалней странки Яши Томича, хтора ше на концу и зисцела. Медзитим, треба мац на розуме же у тих преламних дньох и тижньох, и у обставинох без преседана,  розпатрана и опция за зєдинєнє зоз Сербию прейґ Заґребу, односно Держави Словенцох, Горватох и Сербох. Идея хтору потримовали и спомнути  интелектуалци и народни предняки медзи войводянскима Сербами, поволовала ше на практични аргументи: интеґровани привредни, транспортни, финансийни системи зоз другима славянскима териториями бувшей Монархиї, та и заєднїцку вецейвиковну историю и подобним културним милєом. Прешвечлїво превладала перша опция.

ОДЛУКИ И ОБЧЕКОВАНЯ

Дня 24. новембра отримани Вельки народни збор у Руми дзе принєшена одлука о директному приключованю Сриму Кральовини Сербиї. То було окреме значне, понеже Срим бул административно часц такволаней „троєднїци“ – Кральовини Горватскей, Славониї и Далмациї и тот акт требал представяц становиско сримских Сербох же вони нє припознаваю одлуки Народней ради у Заґребе. Дзень познєйше, 25. новембра, иста одлука у Новим Садзе принєшена и за Бачку, Банат и Бараню на „Велькей народней скупштини Сербох, Горватох, Бунєвцох, Словакох, Руснацох и других народох зоз Банату, Бачкей и Баранї“. Як цо читательом „Руского слова” уж познате, на тей Скупштини участвовали и делеґати бачванских Руснацох и то зоз Керестура, Коцура, Дюрдьова, Вербасу и Нового Саду. Як цикави факт треба спомнуц же зоз Скупштину предшедовал Жумберчан Йован Хранилович, длугорочни грекокатолїцки парох у Новим Садзе. На тей Скупштини формована и Народна управа за Бачку, Банат и Бараню як дочасови вивершни орґан за тоту територию, а на його чолє бул зомборски адвокат др Йован Лалошевич. Одлука о присоєдинєню Кральовини Сербиї, од хторей ше глєдало же би заступала интереси Сербох, Бунєвцох и других Славянох з простору Южней Угорскей, и на хтору ше раховало, цо окреме значне за меншински заєднїци,  як на ґаранта єднакосци и шицких правох славянских и нєславянских народох на тим просторе, мала дискутабилни леґалитет, алє була у складзе з уж спомннутима принципами о самоопредзелєню народох хтори прокламовал предсидатель ЗАД Вудро Вилсон и прето мож повесц же леґитимитет присутни при такому поступку представительох Славянох Войводини. О нєполни тидзень познєйше, 1. децембра 1918. року, войводянски териториї вєдно зоз Сербию вошли до новей Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох. Територия Кральовини СГС конєчно була утвердзена з догварками у Неїю 1919. року з Болгарску, Рапалу 1920. року з Италию и Триянону 1920. року з Мадярску и Румунию. З формованьом новей держави посцигнуте и духовне єдинство православних Сербох з формованьом єдинственей Сербскей православней церкви 1920. року.

РЕЗУЛТАТИ И ПОШЛЇДКИ

Присоєдинєнє войводянского простору ґу Кральовини Сербиї 1918. року длугорочно дефиновало судьбу тей териториї. У складзе з медзинароднима спорозуменями, Серби и Горвати хтори жили на територийох хтори припадли Мадярскей и Румуниї мали право опредзелїц ше дзе буду жиц, велї принєсли одлуку преселїц ше до Кральовини СГС, и були познати под назву оптанти. Таке право мали и тутейши Мадяре и Нємци. Вшелїяк, значне число людзох одлучело ше остац дома, та гоч и у нових державох.

У перших рокох иснованя, у младей южнославянскей держави запровадзена аґрарна реформа дзе по першираз пришло до прерозподзельованя жеми за обрабянє з рукох найвекших маєтнїкох худобним землєдїлцом медзи хторима були и Руснаци хтори основали нєвельке населєнє у Дальским Риту при Вайски. Треба повесц же тота реформа була справедлївша од гевтей после Другей шветовей войни, и окреме нє гнобела анї єдну националну заєднїцу у Войводини. Остало зазначене же єдини Руснак хтори бул облапени з аґрарну реформу як маєтнїк бул Михал Шимко з Керестура. Заш лєм, з аґрарну реформу були фаворизовани и найвецей профитовали фамелиї добровольцох сербского войска, ткв. „солунцох“  хтори найвецей були з територийох Босни, Герцеґовини и Лики и хтори на територийох Бачки, Банату и Сриму формовали числени колонистични населєня. Шицки спомнути, як и велї други пошлїдки Велькей войни и одлуки Велькей народней скупштини о присоєдинєню допринєсли, вєдно зоз случованями под час и после Другей шветовей войни, випатрунку Войводини яку нєшка познаме.

(Предлужи ше)

(Опатрене 64 раз, нєшка 1)