fbpx

Щеточки и платно – то моя шлєбода

автор л. кухар 18. октобер 2019

Нїтку уметносци Дороґхази прецагує през цали свой живот. На каждим крочаю коло нього уметносц, а тото цо найволї, тото преноши на платно и ужива у каждим поцагу зоз щеточку, у паху фарбох и нових инспирацийох.

Владимир Дороґхази свойо дзецинство препровадзел на валалє, у Дюрдьове, у парастскей фамелиї. Животна драга го одведла до Нового Саду, дзе и нєшка жиє и твори. А шицко почало так…

– Одроснул сом у фамелиї у хторей ше вельо робело, родичи ходзели на польо, а шестра и я оставали дома, старац ше єдно о другому и о обисцу. Одмалючка сом жадал буц археолоґ, медзитим тото жаданє ми ше нє сполнєло, бо такей школи у Нови Садзе нє було, лєм у Беоґрадзе. Родичи теди нє мали можлївосц послац ме так далєко з дому, та сом ше пошвидко предумал – гвари наш собешеднїк.

Бул то чежки период за Дороґхазия, а по гевтей познатей присловки же у живоце после дижджу звичайно видзе слунко, и його слунко ограло кед ше уписал до Уметнїцкей школи у Новим Садзе.

– Добре паметам дзень кед ше и мнє самому „вияшнєло”, и кед сом похопел и одгаднул хтора то моя права и щира любов, а то була любов ґу мальованю. Мальовал сом вше и вшадзи. Єдного дня сом пошол до сушеда зоз хторим сом ше часто дружел, а його мац була учителька. И нєшка паметам єй слова, кед ше ми опитала же чом ше нє упишем до уметнїцкей школи у Новим Садзе. Теди почало мойо роздумованє у тим напряме и так шицко почало… Пошол сом до уметнїцкей школи, положел примаци испит, уписал ше, и моя любов ґу уметносци вше баржей „росла”. Наисце сом ше пренашол у тим, алє мушим буц щири, же и любов ґу археолоґиї нїґда нє престала. Док малюєм, крашнє ми, алє накадзи опатрим даяки филм, або дацо интересантне пречитам, такой ше ми у глави круца питаня и роздумованя о археолоґиї.

КРАТКА ПАУЗА

– Мальовал сом, алє же бим себе обезпечел лєпши условия за живот, мушел сом даґдзе робиц, а мальованє зохабиц з боку. Достал сом роботу у Верховним суду Войводини, робел сом даскельо роки, зарабял и добре сом жил. Медзитим, на тей роботи сом нє бул щешлїви, нє виполньовала ме, и каждодньово ше мойо думки врацали на щеточки, платно и шлєбоду котру вони даваю. Под час роботи у Суду нє мальовал сом, алє як час преходзел помали сом ше почал врацац ґу старей любови. Людзе ме волали, розпитовали ше чи малюєм, бул сом поволани на даскельо колониї и теди сом видзел же ме ище вше „єст” у тим другим, уметнїцким швеце, же ме глєдаю…

После штирох рокох, ознова сом ше врацел на стару драгу – памета Владимир.

Послухал свою професорку

СЦЕЛ СОМ БУЦ ИНШАКИ

Дороґхази препознатлїви по своїх єдинствених малюнкох на котрих намальована природа, та заш лєм кед дахто спомнє його мено и презвиско, подума на кантички.

– Пробовал сом велї технїки у мальованю, алє и нєшка добре паметам єдно виреченє моєй професорки котра ми гварела: „Тримай ше природи, тото ци идзе одрук”. После тих єй словох, похопел сом же ми наисце тото цо гврела и найлєпше идзе. Кед сом ше дакус пооглядал коло себе, видзел сом же векшина малює пейзажи, природу, и же ми якош кажди рисунок здабе єден на други, цо ми ше нє пачело. Мал сом тото щесце же сом єдини у класи одроснул на валалє и же сом мал можлївосц пренєсц на платно правдиви и єдинствени випатрунок природи. У тей хвильки сом знал же мушим здумац дацо нове, иншаке, тото по чим ше будзем розликовац од других малярох. Обачел сом же на велїх малюнкох представена идилична слика валала, природи, парастох як ше весели и нашмеяни врацаю дому з поля, шпиваюци, без бриґох, а мнє ше то анї кус нє пачело. Вше сом ше намагал приказац реалну слику парастох, вистатих, зранцавених у твари, хторим руки спукани од чежкей роботи на полю. Думам же ше права емоция и вредносц малюнка може пренєсц аж теди кед и сам уметнїк єден час препровадзел зоз тима людзми, кед почувствовал їх трапезу, або радосц – гвари Владимир.

РОВНЇНА И КАНТИЧКИ

– Моя ровнїна на малюнкох нїґда нє ма ясне, белаве нєбо, бо то нє слика ровнїни. У нєй панує велька влага, запара. Мойо жаданє кед дахто першираз опатри мой малюнок, же би на перши попатрунок почувствовал и видзел реалну слику ровнїни, а нє дацо идиличне, фантастичне и нєреалне, то нє мой циль – гвари наш маляр.

Инспирация за мальованє кантички, як сам гвари, пришла спонтано и нє може ше здогаднуц хвильки кеди першираз таки малюнок настал, алє бул прешвечени же то будзе його защитни знак. Кантичка з млєком, по його словох, то символ живота и шмерци. Нїґда ю нє приказує як цалу, алє през ню мож видзиц мотиви Панонскей ровнїни, у котрей и сам уметнїк одроснул.

– Нїґда сом нє мальовал мотиви горох або моря, нє прето же нє знам таке мальовац, алє прето же их глїбоко у души нє розумим и нє чувствуєм, та нє можем таке виродостойно анї пренєсц на платно.

Дороґхази роками бул активни член подобових колонийох, дзечнє ше одволал на кажду з нїх, алє є  тераз пошвецени мальованю у своїм ателєу на Андревлю и ридше ходзи по колонийох.

– Дакеди ше ходзело мальовац, черац искуства, упознац нових людзох, а нєшка то кус страцело свою праву уметнїцку красу – гвари вон. Часто одходзи до CROART – Горватске здруженє уметнїкох у Суботици, и там люби  дознац тото цо нове, упознац вше нових людзох и як гвари, барз є там крашнє прилапени. Ма наисце красни памятки зоз путованьох, а кажде з нїх окремна приповедка. Окрем подобових колонийох, Владимир Дороґхази мал даскельо самостойни вистави у Минхену у Нємецкей, Сокобанї, Дюрдьове, Руским Керестуре, Новим Садзе, и у Риєки у Горватскей. Нєшка його малюнки розшати ширцом по швеце, од Горватскей, Румуниї, Австриї и Нємецкей, та аж по далєку Америку и Канаду.

ТО ЙОГО ДОМ

Окрем подобовей уметносци Владимир ма ище даскельо любови, а то любов ґу музики, филмскей уметносци, квецу и природи. У младосци аж и ґлумел у КУД „Тарас Шевченко” у даскелїх театралних представох котри теди режирал Мирослав Кевежди. Людзе хтори познаю Владимира, гваря за ньго же є барз духовити и вше порихтани за франту о шицким, на люцки, алє и на свой рахунок.

ладимир и приятелє

Владимир и приятелє

(Опатрене 40 раз, нєшка 1)