Нєзабути ошмих зоз „Паличу”

автор лю. дудаш 12. януар 2020

Кед бим даяким концом розгварку сцел преточиц до приповедки, мушел бим почац так… У часох кед наша велька, бувша, держава ище залїчовала рани од войни, на Билянских салашох у фамелиї Буилових народзена Фебронка. Мац и оцец, два шестри, брат и вона. Там почала рачковац и крaчац, а боме там почало и школованє. Правда, после першей класи, до школи предлужела у валалє, у Керестуре. А вец ше живот котулял, котулял…

Окрем Буилових, на салашох жили и велї други, а салаши були як Мали Керестур. Там росли телї дзеци же их дзекеди нє могло анї пораховац. Руснаци, Серби, Мадяре, Українци и хто зна хто ище нє. И шицки дзеци, та и старши бешедовали шицки язики. Нїкому на розум нє спадло унапрямиц дакого на иншаку драгу. Була то и найлєпша и накрасша драга до живота.

– После основней школи, гоч як сом думала же будзем економиста, драга ме одведла до Школи школярох у привреди у Кули, за цукрарку. А, поправдзе, нє можем ше похвалїц же сом тото любела – почина власну приповедку пензионерка, Фебронка Балоґ.

ДОК ШЕ ЧЕКАЛО НА ЛЄПШЕ ЮТРЕ

– Школа за цукрара, майстра за лакотки шицких файтох, почала такой и зоз шеґертованьом. Кельо зме учели, тельо, лєбо и вецей зме и робели. Таке то ученє було. Я зоз тим моїм шеґертованьом почала у Нини Олґи (Гардийовей), нєдалєко од центру, на Вепровацкей, теди озда и єдиней цукрарки у валалє. Були ту и Зинета и Сегат, алє там шеґертох нє було. Нину Олґу нє зазнали уж велї ґенерациї, анї тераз  уж нє таких младих. То були шейдзешати роки у валалє и индзей, роки кед ше лапало вше длугши крочай и чекало лєпше ютре як цо звичайно швитало.

У дутяну

 – И тераз ми на розуме и у паметаню сладоляд, гадвабни бомбони, жимски сладоляд, колачи, торти, жувача зоз сличками… Шицко зме робели з руку, нє було машини за малу продукцию, анї би ше, озда, нє виплацели, та зме робели и по осемнац годзини дньово. Муштерия куповала нє питаюци ше кеди ше ма дацо упечиц… Паметам же ше нє шмело случиц же дачого нєт – приповеда Фебронка доволуюци памятки.

 – Починали зме робиц од пейцох рано, чи жима, чи лєто, нє важне. А кед пришли швета, Велька ноц, Кирбай, Крачун… по сто пейдзешат торти зме напекли. Свадзба, тиж иста приповедка. Кажде ношел торту, а ми лєм пекли, рихтали, рихтали… Ружички зме тиж правели з руками, и барз мерковали же би нє попукали. А були зоз шицких файтох, та и зоз препалєним цукром и орехами, а то було окреме чежко справиц. Цукер мушел буц препалєни точно так як треба и нїяк иншак. Нєдоробени би бул мокри, спалєни би було чуц, и бул би горки…

Нє була би робота анї таки проблем, алє як тераз унуком и младшим потолковац же то були часи кед вововод нє бул анї у плану, лєм канта та гайд на артейску – гвари Фебронка, а робота така же ци руки муша буц чисти, чистейши як у апатики…

Час ношел свойо, та уж пейдзешат и осмого року отворени стари „Палич” и кратки час Фебронка там робела сама.

 – Стари „Палич” бул на углє, там дзе бул будинок Друкарнї, потим Банка, тераз парк, односно точно там дзе тераз стої друкарска машина „Тиґл”. Там ше предавало безалкоголни напой, чоколади и чоколадки, жувачка, медовнїки, бомбони… Якош теди, (1962. року), сом ше одала за Андраша Балоґа, майстра маляра доброго и на далєко познатого. А вец ше народзела Гека, як ю блїзши познали лєбо Илонка, як єй писало у документох – приповеда  наша домашня, здогадуюци ше на часи котри наисце були красни, алє нагадуюци и часи котри од краси нє мали анї отрушинку. Подприємства ше помали почали меняц, розпадовац, капац и теди отворени Нови „Палич”, у будинку Дома култури, такой коло Оводи. На старим месце почала робиц Банка, а вец будинок звалєни.

ЦЕНТЕР ШВЕТА

– Наш локал, а и там сом перше почала сама робиц, а вец и найдлужей з Любом Лукачом, бул приповедка за себе – з ошмихом приповеда Фебронка.

То наисце бул центер швета. Хто ґод дакого глєдал, хто зашол лєм на „по єдно”, хто ше розпитовал за даєдного зоз числених майстрох – гайд до „Паличу”. Було ту, окрем звичайних парастох и майстрох, друкарох, директорох, гудацох… Там заходзели, и то дзечнє, шицки. Приповедка вицагнута зоз памяткох предлужена.

– Окреме паметам же за мойо наполнєти трицец роки роботи зоз Ресторану Комбината дзе грали дочек, пришли шицки гудаци, Кирдово, чи уж грали у Доме култури, анї нє важне. Локал мали, пейц шейсц столи и тезґа за „стояцих”, алє ше грало, вешелєло, шпивало же аж на то. Радосц и вешелє котре ше нє забува. Озда кажди дзень

На свадзби першому унукови

ношел дацо нове, а красне. Було и иншаки хвильки, алє вше сом мала досц мудросци и схопносци змириц нервозного, повинчовац хто славел, посовитовац хто совит глєдал. Мушиш у погосцительстве вше буц и психолоґ, баржей як велї лїкаре – приповеда наша собешеднїца, хтору за длугорочну, витирвалу роботу 1987. року, наградзел Синдикат општини Кула.

– Якош и нєодлуга пришли и зли часи кед цалодньово заробени пенєж, пазар у каси, нє бул ютре досц за соду, алє робело ше. Як ми то виплївали теди, анї сама нє знам.

Нєодлуга Фебронка пошла до пензиї. Бул то 1991. рок, а роки преходза. Тераз зоз супругом Янком обиходза дзивку Илонку, вецейнїсту шампионку швета и шампионку на скоро шицких змаганьох по швеце дзе лєм одходзела змагац ше у бодибилдинґу.

– И унуки уж одросли, та и вони пошли по власней драги. Ацо и його супруга, найстарши оженєти, маю ше поновиц, та нєодлуга будзем и прабаба. Од Илонкових двойнятох, а моїх унукох, Шейла по шицким нєвистато рушела по маце­рових шлїдох и уж є замеркована и на шветовей сцени як успишна спортистка. Медаля на медалю идзе, чи нє, ошмихує ше Фебронка. Предраґ, Педя, закончел за кухара и сам глєда свою драгу, углавним нє у фаху за котри закончел школу.

ПРИЧТИ З КАРЧМОХ

– Зашол раз так до Паличу „добре подшмелєни” хлоп познати по тим же ше  лєм його могло чуц и лєм вон могол буц „главни”. Питал палєнку, як и найчастейше, а шицки присутни лєм зблядли. Знали му обичай. 

– Я, цо будзем инше,  до малого погара квашней води, до велького соди… 

 Шицки цихо… После трецого погара  го почало розберац и гвари:

 – Ша то, Феброн, вода.

Пришол ґу себе и цо скорей пошол.  Озда и сам похопел  же зоз себе лєм шалєншого могол направиц як цо уж бул…

СОЛОМОНСКЕ РИШЕНЄ

– Други раз так,  шалєне якеш дружтво зоз собу горе валалом водзело маґарца, правого, шивого и ухатого. Були подпити, алє сцели и маґарца нука увесц… Надмудровац ше требало хто як знал, а вец спадла порада така же до „Паличу” маґарец могол войсц лєм з двома ногами, так як чловек, а заднї ноги „стали” на Вельким шоре.

Якош ме нагварели же и маґарец люби пива, та попил и вон зоз нїма. Но, таки циркуз швидко прешол. И у тим дружтве було мудрейших та, гайд, зоз маґарцом далєй по валалє, озда док шицки нє повиставали.

У добрим дружтве (Фебронка друга з правого боку)

(Опатрене 193 раз, нєшка 1)